Свіже повітря зимового лісу, засніжені сосни — ось що бачать із вікон своїх кімнат мешканці пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, що розташований поблизу села Журавичі Ківерцівського району Волинської області. Зведений він у 2008 році за кошти держбюджету і Євросоюзу на базі колишнього військового містечка. Умови для перебування в пункті створені хороші. Його директор майор міліції Юрій Березинський, який побував у багатьох подібних закладах Польщі, Угорщини, Австрії, вважає, що з побачених там міграційних центрів лише польські за своїми побутовими умовами можна прирівняти до журавичівського. Всі інші поступаються йому.
Зважте самі: гуртожитки для проживання мігрантів обладнано новими меблями, на кожному поверсі — телевізор, музичний центр, таксофон, душові кімнати. У медпункті цілодобово чергує лікар. Мігранти можуть користуватися мобільними телефонами, але лише тими, що не мають фотокамер. До їхніх послуг — спортивні майданчики, місця для прогулянок. Тричі на день мешканці центру отримують гаряче харчування.
— Нарікань на це майже немає, — розповідає Юрій Березинський. — Пригадую, одна мешканка Афганістану увесь час висловлювала своє невдоволення щодо їжі. Але варто було їй потрапити з дитиною в обласну інфекційну лікарню в Луцьку, як відразу подзвонила до мене. Мовляв, забирайте, ми тут голодні. Звичайно, передали їм пакунки з продуктами. Зате, коли повернулася, вже казала, що годують у нас добре і їй все тут подобається.
Оскільки в центрі перебуває значна частина громадян з мусульманських країн, то тут — особливий підхід до умов утримання. Жіночі і чоловічі гуртожитки розташовані в різних будинках, харчуються в їдальні вони теж порізно: жінки в першу зміну, чоловіки — після них. Є в гуртожитках і спеціальні кімнати для проведення релігійних обрядів. Певні обмеження це покладає і на самий центр, оскільки 123 ліжко-місця тут передбачені для чоловіків і 42 — для жінок з дітьми. Тож, хоч розрахований він на 165 місць, найбільше в ньому перебувало 134.
Поцікавились ми і стосовно подальшої долі утриманців. Як з’ясувалося, за рік депортовано у свої країни лише трохи більше половини нелегалів. Неохоче визнають своїх громадян такі країни, як Пакистан, Індія, Афганістан. Вони всіляко затримують видачу свідоцтв щодо встановлення особи, що не дає змогу мігрантам повернутися на батьківщину. Оскільки центр може утримувати таких громадян не більше шести місяців, то їх доводиться звільняти.
Не оминають увагою центр в Журавичах і правозахисні організації, постійний нагляд за дотриманням законності здійснює Волинська обласна прокуратура. Щодо ставлення до центру жителів довколишніх сіл, то воно за останній рік докорінно змінилося. Сприяла цьому й та обставина, що понад сто місцевих мешканців отримали тут роботу. Не менш важливо, що територія центру огороджена і оснащена засобами спостереження, тож мігранти не можуть покинути її з власної волі. Тому легенди про те, що сільськими городами бродитимуть біженці й копатимуть картоплю і збиратимуть огірки, що установа стане розсадником невідомих для волинян хвороб, давно вже спростовані дійсністю. Більше того, в Журавичах вже очікують, коли нарешті розпочнуть споруджувати другу чергу центру утримання нелегалів, яка збільшіть його місткість до 350 ліжко-місць і дасть роботу ще сотні селян.
Проте так налаштовані в області не всі. 17 грудня Всеукраїнське об’єднання «Свобода» провело вулицями Луцька марш протесту проти нелегальної міграції і пікетування будинку облради (на знімку). Його учасники вимагали від Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів скасувати Угоду між Україною та Європейським співтовариством про реадмісію осіб, ухвалити новий закон про громадянство в Україні, посилити охорону східного та північного кордонів держави, перекрити всі можливі канали потрапляння нелегалів на територію України. Пікетувальники вимагали також закрити поблизу села Журавичі пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, і розглянути це питання на черговій сесії обласної ради, звернутися від депутатського корпусу Волині до центральних органів влади з вимогою розірвати Угоду про реадмісію.
Подібну занепокоєність висловили і десятки людей, з якими довелося нещодавно розмовляти в Луцьку. Адже держава Україна поки що взяла на себе утримання лише кількох сотень нелегальних мігрантів. А що буде, коли кордон з Європою перетнуть їх десятки тисяч, чи зможемо їм забезпечити такі комфортні умови, як на пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, що поблизу села Журавичі? Достеменно відомо, що основний тягар їхнього утримання взяла на себе наша держава. Тож, радіючи створенню на подібних пунктах нових робочих місць, не слід забувати, у що вони обходяться Україні.
У 30-х роках минулого століття в Журавичах на базі місцевих радонових вод діяв один з найвідоміших в Польщі санаторіїв, у якому лікувався вищий командний склад Війська Польського. У 80-ті — лісівники Волині відновили оздоровницю. П’ятнадцять років тому її закрили. А як би всі в області пораділи відновленню цієї оздоровниці! Тепер теж маємо в Журавичах «санаторій», але... за бетонною огорожею.
Волинська область.
Фото автора.
На знімку: найчастіше гостями пункту бувають вихідці з Пакистану, Індії, Афганістану.
