В Національному театрі імені Марії Заньковецької глядачі дочекалися прем’єри «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. Режисер вистави та художній керівник театру Федір Стригун щойно відсвяткував 70-річний ювілей, а вистава стала ще одним творчим звітом митця.
Комедія з численними вокальними і танцювальними номерами ніби створена для цього театру. І Федір Миколайович вирішив — треба дати людям посміятися, помріяти, подумати про вічне...
Ця п’єса саме така — вічна, а її герої — універсальні. Двійко закоханих — дівка Уляна (Наталія Боймук, Галина Далявська) і чесний бідний хлопець Олексій (Назар Московець, Максим Вишкварок), батько й мати (Степан Глова та Лідія Остринська) — п’яниця непросипущий і його нещасна дружина, блазень-дурень і розумний москаль, який і вирішує складну життєву ситуацію. Типажі живі й сьогодні, ситуація — також. Хоча сучасні дівчата дедалі рідше відмовляються від грошовитих чоловіків.
Федір Стригун йде за автором, одначе шукає важливі для нашого часу акценти. «А все то гроші!» — підкреслено звучить репліка Олексія. Олексій тут, між іншим, не кріпак, а просто бідняк. Фінал вистави несподівано філософічний. Коли молодих благословляють на довгі роки щастя, у тиші звучить монолог дурня-Стецька з гарбузом: «Стала ти біднячка...» Ця тиша — відчуття катастрофи. Її перериває солдат Скорик (Ярослав Мука), який резюмує, звертаючись у зал: «Вам всім пороблено...»
Людські недоліки нікуди не дінуться, але ще раз про них розповісти, до того ж красиво та легко — можна. А робити це Федір Стригун майстер. У гарних дівчат-заньківчанок у вишиванках легко закохатися. Вони — ніби головні дійові особи, їхні пісні, забави, танці прадавні й водночас близькі. Такими були наші бабусі, а ми вже інакші. Черствіші люди.
Батьки Уляни — також клондайк комічних ситуацій.
У центрі подій — Стецько у виконанні Василя Коржука. Ця роль — «рай» для комедійного актора. В ній можна показати себе! Це й зробив заньківчанський Стецько. Зіграв «класичного» дурня, без новопрочитань, хоча всі змістовні фрази лунають саме від нього. «Чому бідний — бо дурний, чому дурний — бо бідний», «Так усі люди переведуться: за дурних не йдуть, а розумних ніде взяти». Милий та симпатичний хлопець, навіть шкода, що всі його цураються. Втім, не варто його жаліти, дурніший — щасливіший.
Сценографія Мирона Кипріяна не позбавлена алегоричності. Замість хати з верхом — поміст, як стежка-дорога, вона в’ється кудись догори, де зникають герої. Чи виходять звідти — як-от дівчата, що течуть струмочком, пов’язані довгим весільним рушником...
Вистава — тепла, поблажлива й до нашого класичного глупства, й до мудрості. Вистава — ніби пам’ять Стригуна про ту вічну і прекрасну Гончарівку, якій 70-літній Федір Стригун служить усе своє життя.
Львів.
На знімку: сцена з вистави (Олексій — Назар Московець, Стецько — Василь Коржук, Уляна — Наталя Боймук).
Фото Тараса ВАЛЬКА.
