Голова Балаклавської районної державної адміністрації Віктор Сальников здивував, вийшовши на сцену з гітарою в руках, і порадував професіональним співом. Свої вокальні здібності Віктор Миколайович уже демонстрував на всіх балаклавських концертних майданчиках, у Севастополі — в залах Центру культури та мистецтва і театру імені А. Луначарського. Але для преси про своє захоплення він розповідає вперше. (Рядки популярних пісень — це і запитання до нашого співрозмовника, і епіграфи до його монологів.)
— «И песню в пути не забудь...»
— На дорогу життя з піснею я вийшов у шкільні роки. Під гітару співав з однолітками у дворі. Наслідували кумирів. На той час припав пік популярності ВІА — вокально-інструментальних ансамблів. Такий колектив було створено і в рідній ялтинській 2-й середній школі. У ньому я був провідним гітаристом і вокалістом. Уже те, що ми потрапили на заключний концерт огляду колективів художньої самодіяльності, сприймалося як успіх. Тим більше, що захід проходив у залі театру імені А. Чехова. Конкуренція між вокально-інструментальними ансамблями була дуже гостра. Нашому колективу присудили перше місце. Студентові співати під перебір дзвінких струн, як то кажуть, сам Бог велів. От зараз заплющив очі й побачив наш студентський будзагін, що зібрався ввечері біля багаття...
— «Споемте, друзья!..»
— З гітарою в руках знову вийшов на люди після тривалої перерви. Зовсім несподівано не тільки для слухачів, а й для самого себе. Не в мою бутність усталену добру традицію, в Міжнародний жіночий день 8 Березня ми зібрались у дворі районної державної адміністрації, щоб поздоровити зі святом представниць прекрасної половини людства в нашому колективі. І що ви думаєте, на вулиці надовго зупинялися люди, які проходили мимо: як було не приєднатися до торжества, коли розтягнув міхи баяна й заспівав мій нинішній заступник Микола Козлов? Я вже чував про його таланти. Тому прийшов на захід, підготувавшись...
Що спонукало мене знову згадати про свої скромні вокальні дані? Мені не треба було багато часу, щоб відповісти на це запитання. Пам’ятаю, коли я одержав призначення в Балаклаву, мені казали, що це містечко — особливе. У ньому, мовляв, на квадратний метр площі припадає стільки творчих людей, скільки ніде не знайти. Зізнатися, скептично поставився до цих відомостей: кожний кулик своє болото хвалить. Але тільки-но більш-менш занурився в балаклавську дійсність, геть-чисто забув про кулика й болото. Десятиліттями в Балаклаві панує атмосфера творчості, енергія творення. Вони настільки сильні, що не можна їм не підкоритися.
— «Нам песня строить и жить помогает?»
— Ми пишаємося, що Балаклавський район було занесено на міську Дошку пошани. Так високо було оцінено наші зусилля в розвитку економіки регіону й у вирішенні завдань соціального характеру. Встояти перед лицем випробувань у період фінансово-економічної кризи здатний тільки згуртований колектив, позитивно настроєні люди. Під час поздоровлення вчителів з їхнім професійним святом у Будинку дитячої творчості я не співав, але відгукнувся на пропозицію сісти за піаніно. Після таких зустрічей у спілкуванні з людьми з’являються щира довіра і взаєморозуміння. Щораз одержую потужний позитивний заряд, коли після напруженого робочого дня вдома звертаюся до музики.
— «А где мне взять ТАКУЮ песню?»
— Формування репертуару — складний процес. Йому притаманні індивідуальні риси. Іноді бувають щасливі випадки. Колишній міністр Кабінету Міністрів України в уряді Віктора Януковича Анатолій Толстоухов несподівано для всіх надіслав на ім’я голови міської державної адміністрації Сергія Куніцина диск із записом пісні «Балаклава». Музику на вірші Анатолія Толстоухова написав Олександр Злотник. Сергієві Володимировичу дуже сподобався твір киян. Він набрав номер мого телефону й підставив трубку до звукової колонки музичного центру. Не пісня, а влучення в десятку. Так «Балаклава» не просто потрапила в мій репертуар — пісні було відведено в ньому перший рядок.
Не пам’ятаю, минулого чи нинішнього літа на концерті, присвяченому Дню металурга, я виконав «Балаклаву» у присутності авторів. Звичайно, хвилювався, але Анатолій Толстоухов і Олександр Злотник залишилися задоволені балаклавською версією виконання їхнього твору. Воно і розумне, і задерикувате, і запальне. Для виконання вибираю пісню, щоб вона несла думку, образи. Сам звернувся до рими. На одному з концертів фестивалю бардівської пісні «Балаклавські канікули» вийшов на сцену зі своїм твором. Відзначу, що в Севастополі, досить великому місті, з величезними культурними традиціями, немає гідної студії для запису фонограм, так званих мінусовок. Правда, є ентузіасти. Просто вражаєшся, дивлячись на них: із загалом примітивної апаратури вони буквально вичавлюють пристойні результати.
— «Главное, ребята, сердцем не стареть, песню, что придумали, до конца допеть?»
— Високе душевне піднесення з’явдяється, коли під час виконання пісні приходить відчуття: ти і слухачі — одне ціле. Під час мого виступу в драмтеатрі імені А. Луначарского зненацька пропав звук. Але зал підтримав мене оплесками. Заради такого контакту з людьми варто старатись. Адже в ці миті широко розкриваються душі і виконавця, і слухачів. Це дорогого варте.
— «Песне ты не скажешь до свиданья?»
— Відчуваю, мені це вже не дадуть зробити, не дозволять зупинитися. У всякому разі, в Балаклаві мене бачать на концертах не як глядача, а в ролі учасника. Не буду кривити душею: мене це радує, але й накладає певні зобов’язання з удосконалення своєї виконавської майстерності. У мене правило: кожну справу, за яку берусь, намагаюся виконувати якнайкраще, наскільки це можливо. З недавніх пір регулярно один раз на тиждень беру уроки вокалу, вечорами займаюся самостійно. Дуже хочеться виправдовувати найкращі сподівання слухачів.
Записав Олександр КАЛЬКО.
Севастополь—Балаклава.
