Предками визначено: лиха без добра не буває. Мова цього разу про грип, до якого і з відомих, і з приховуваних поки що причин сьогодні прискіплива громадська увага — аж до відверто панічного його, суспільства, стану. Чергова сезонна епідемія старої, давно начебто б звичної, але як і раніше небезпечної напасті змусила звернути увагу і на другу частину зазначеної в приказці залежності. Але, на жаль, всі прояви дуалізму, як називають це явище філософи, у нас зводяться до ще більших проблем. І досить серйозних.Про ці проблеми у бесіді журналіста, письменника Олександра МАСЛОВА і депутата двох скликань Верховної Ради, великого господарника, віце-президента українського Союзу промисловців і підприємців Віталія МАЙКА (на знімку).
— Віталію Івановичу, під час попереднього обговорення теми ви зазначили, що нинішній грипозний стан суспільства пов’язано з надзвичайно серйозними проблемами. Не тільки медичними. Навмисно і мимоволі стежу за вашою публічною полемікою щодо медичних приладів виробництва «Буревісника». Ви багато років очолювали це підприємство. Поясніть, у чому зв’язок «героя» цієї полеміки — дихального медичного приладу, який ВИГОТОВЛЯЮТЬ на оборонному підприємстві, і нинішньою епідемією грипу?
— А «героя» немає! Є розроблені висококваліфікованими інженерами та вченими-медиками і впроваджені в медичну практику трудяги-апарати штучної вентиляції легень різних типів — «Фаза», серія «Бриз», «Малятко» та ін., які мають заслужений авторитет у фахівців. З їхньою допомогою проведено більш як два мільйони операцій. Усього виготовлено 3500 апаратів і всі вони успішно працюють.
Нагадаю, що кожний такої та іншої дії медичний прилад — це можливість розв’язання суто медичних проблем конкретної людини, це ще й можливість просунути вперед — хоч на крок — саму медичну науку, так само як і її практику. Це можливість зміцнити самі основи суспільства. Зокрема, і в економічній складовій.
Адже якщо правильно визначити тактику закупівлі апаратів — тих, що ми здатні виготовляти самі, і епідемією, то, за моїми підрахунками, ми заощадимо державі близько півмільярда гривень, плюс ще 45 мільйонів з узятих заводом під конкретно цю програму, плюс забезпечення 600 робочих місць на три роки. Прораховано нами з надлишком. Проблема в тім, що 2009 року в Україні ставка робиться винятково на закупівлю імпорту, за відвертого нехтування можливостями власного виробництва. За кордоном уже купили 600 виробів, подібних до нашого апарата. Але аж ніяк не кращих і таких, що абсолютно не вирішують завдання порятунку життя хворих людей, тому що не в апаратах штучної вентиляції легенів причина безпорадності лікарів...
Ставлю запитання, чи породжена така практика нашим безмірним багатством, якого немає, і не скоро передбачається, чи інтелектуальною бідністю? Ні тим, ні іншим.
— Що підприємству висувають як вину?
— Виступаючи на телебаченні, голова Комітету з охорони здоров’я Верховної Ради заявила, що ми, цитую, «не будем покупать отечественные аппараты потому, что они больше двух часов не работают». Заяви такого роду оцінюю чи як приклад професійної неспроможності, чи як ілюстрацію до нинішньої практики добору кадрів на відповідальні пости. Чи інтересу, який зазвичай не виставляється напоказ. Якщо, звичайно, не йдеться про політику свідомого згортання складного і надто потрібного державі виробництва. До чого можна дійти, проаналізувавши наступні після першого виступу заяви чиновників найвищого рангу. До такого висновку підводить і та обставина, що торік завод отримав замовлення на виготовлення апаратів не на початку року, як має бути, а лише наприкінці вересня. Робилося це, переконаний, тільки з однією метою, щоб завод не зміг виконати урядове завдання, чим можна було б обґрунтувати закупівлю імпорту. Але при цьому не знали характеру колективу оборонного виробництва, здатного працювати по 24 години під виконання відповідального замовлення. Завдання виконали, а цього року також досі ще немає державного замовлення. Виправляють свою помилку, а раптом завод за день виконає річну програму, оборонному заводу зі світовим визнанням, що зберіг частину свого колишнього потенціалу, це під силу. Мені можуть сказати: сьогодні не до цих проблем — озирнись, вибори! Але вони у нас тривають уже багато років поспіль. А проблеми держави і суспільства тільки загострюються.
Тому вкотре повторюся: наш апарат призначено для довгострокового, у всіх значеннях слова, використання. Що стосується якості виконання. У мене на робочому столі лежать листи з поліклінік і лікарень, в яких просять відремонтувати апарати, які відпрацювали по три роки в режимі цілодобового (!) використання. Адже до такої медичної техніки підключають паралізованих людей. Про які дві години мова? Даруйте, це навмисна брехня. Як і брехня, що вітчизняні апарати не забезпечують лікування хворих. Дуже хочеться поставити запитання: а скільки таких випадків, які не забезпечуються нашими апаратами, і скільки насправді потрібно імпортних? Але відповідати і слухати не хочуть. Тому що за супердорогий закордонний аналог «світить» «подяка за покупку», яку нині широко практикують.
— Один з очікуваних вивертів «ринкової саморегуляції»?
— Можна сказати і так, що це — стан зомбування грошовою купюрою. Коли під «відкатний інтерес» озвучуються зовсім бредові речі. А за «озвучкою» такого роду слідує адміністративно-практичне втілення. На різних рівнях і зустрічах заявляю вголос: хлопці, що ви робите, про що ви кажете? Про яку таку підтримку внутрішнього виробника, на полеміку про яку минули даремно роки, можна розмірковувати?
— Якою, на вашу думку, має бути практика формування термінового замовлення у разі виникнення гострих ситуацій, наприклад, як цієї епідемії? Мова про принцип.
— Якщо це стосується медичної сфери, то уряд має насамперед доручити Міністерству охорони здоров’я оперативно визначитися з фахівцями-медиками, яких і скільки апаратів потрібно. Провести зустріч з вітчизняним виробником — з метою з’ясування його можливостей і термінів, в які він здатний зняти гостроту ситуації, яка виникла, а якщо необхідно, за який час він може освоїти нову продукцію і економічну доцільність цього. І лише після цього визначатися з імпортом та його масштабами. А сьогодні тільки імпорт береться за точку відліку. За практично повного ігнорування можливостей власної науково-виробничої бази. Я не можу зрозуміти, звідки така недовіра до фахівців своєї ж держави, звідки таке пасивне і безвідповідальне ставлення до захисту інтересів власного виробника, чому в державі як не було, так і немає програми з переліком тих товарів, які країна здатна і зобов’язана виготовляти тільки сама?
Сьогодні хіба що тільки сліпий не бачить, як групи впливу обдумано, свідомо, з великим власним практичним інтересом дурять народ. Нескінченні обіцянки «золотих гір» лунають зі всіх закутків. Якщо щось і вдосконалюється, то тільки практика витонченого марнослів’я. А державі в найгостріші для неї періоди потрібна не словесна витонченість, а опора на реальну власну економічну базу. А ми не тільки її не створюємо, а добиваємо те, що ще хоч якось збереглося.
Ми не перша держава в Європі, яка потрапила в таку ситуацію. Адже навіть у Німеччині в найскладніший для неї період, на тлі її власного нестримного «трепа», який закономірно погано закінчується, було створено ракетний та авіаційний двигуни, атомну бомбу, введено в практику повноцінне телебачення (у тридцяті роки, але тільки сьогодні про це оголошено вголос). Навіть дослідний зразок «літаючої тарілки» зробили. На практиці, а не в літературних фантазіях.
— Плюс формування основ геополітики як науки, плюс приголомшливі відкриття в лінгвістиці, плюс нові підходи до первинного розселення населення на євразійському просторі. Сьогодні, відкинувши пропагандистську практику і прийоми її дії, до цих напрацювань дедалі частіше звертаються сучасні дослідники і з подивом відзначають правильність безлічі німецьких підходів, особливо науково-технологічних.
— Не випадково, нагадаю, в основу могутності і Штатів, і Союзу закладено найсерйозніші наукові плоди німецьких інтелектуалів того часу. Німеччина менш як за десять років зробила наймогутніший інтелектуальний стрибок. Тому що зробила на нього ставку. Ми сподівалися на такий самий. Але наша пара пішла у свисток. Мало того, на основі мрій почався процес інтенсивної втрати власного технологічного багажу, який був за світовими мірками більш ніж серйозним.
З болем кажу про це на прикладі того науково-виробничого об’єднання, до складу вищого керівництва якого входив багато років. З багатьох питань радіотехніки рівного цьому українському НВО у всьому Союзі не було. Коли багато хто не міг впоратися з тим чи іншим завданням зі створення спеціальної техніки, зверталися до нас. Повірте, під час аналізу умов замовлення у мене часом волосся дибки ставало, тому що здавалося, що нереально виконати таке замовлення. Проте, почухавши потилицю, бралися за роботу. І ніхто при цьому не запитував, зможеш ти це зробити чи ні. Думай, шукай нові рішення, впроваджуй їх у життя. Одного разу замовили створити радіолокатор на немислиму на той час дальність виявлення. Подумали і знайшли рішення, багато років такі вироби стоять на озброєнні армії. На таких розробках базувалася неабияка військова складова Союзу. А сьогодні виявляється, що нікому передавати унікальний досвід. Сьогодні нас обвинувачують у тому, що наші апарати тільки «дві години працюють». Після наших нинішніх «вільноринкових», як ви кажете, експериментів.
— Навіч порушення балансу між державними засадами і так званою приватною ініціативою, яка нехтує всілякі межі, навіть конституційні. Заради отримання прибутку, «неважливо яким способом». У тім числі, і «зомбування купюрою»?
— Умови ринкової «саморегуляції», про що було чимало розмов, у цій галузі громадсько-економічних відносин у нас начебто є, але вони свідомо завищені з метою перетворення процесу «у качалку» для здобуття матеріальних коштів в особистому плані. Але ця «качалка» дуже легко і швидко обертається на самопливі, характерному для нинішньої України, у свою протилежність і обрушує навіть те, що встиг «накачати» її без міри «активний» власник. Глобальна економічна криза, у якої «ще не вечір», з достатнім ступенем наочності це демонструє. Руйнуються економіки держав, банки, валюти, загальнодержавні надбання й особисті накопичення. Могутні держави втрачають опору під ногами і сферу впливу. Настав час думати серйозно — без зомбування.
У цьому зв’язку можете запитати, а завдання якого, власне, масштабу здатна вирішувати в принципі саме українська радіоелектроніка, яка підминається саме такого роду «ініціативою» — приватною і не тільки? Дуже важливі для економіки держави, які відповідають, як кажуть сьогодні, викликам часу й нинішньому стану науки. Набагато значніші, ніж нинішня епідемія грипу, ніж це усвідомлюється побутовою свідомістю населення, рівнем і суто меркантильним інтересом наших політиків.
Лише один приклад. Точніше, нагадування про цілком забуте. На зламі тисячоліття увесь світ заговорив про так звану комп’ютерну «проблему 2000» — очікуваний наймасштабніший інформаційний збій. Він загрожував тяжкими наслідками в тих галузях господарства, в яких інформатика вже міцно прописалася. Мова насамперед про персональні комп’ютери ранніх випусків, які використовували в управлінських завданнях у машинобудуванні, енергетиці, транспорті тощо. Не будемо говорити про те, чого в цьому галасі було більше — реальності, тяжіння до сенсаційності, яка штучно роздмухується, комерційного інтересу чи власне науково-технічної проблеми. Але те, що ця проблема була — однозначно. Паніка, як багато хто ще пам’ятає, не оминула і нас. Ситуація аналізувалася на рівні уряду, який на той час очолював В. Пустовойтенко, а віце-прем’єром був А. Кінах. У пошуках рішення було запропоновано взяти участь і заводу «Буревісник» — разом з розроблювачем схеми «Комп’ютерінтерсервіс» у кооперації з заводом «Елекронмаш». Допомога зарубіжжя, яку наполегливо нав’язували, не потрібна була. У короткий термін таке рішення знайшли й втілили його в масштабній практиці. Тихо і спокійно. Так, що про цей «всесвітній комп’ютерний збій» уже ніхто навіть не згадує.
— Гарний приклад для усвідомлення, що ринок без суворого державного ока, при реалізації лише інтересів нової еліти, виступає лише як руйнівна сила. Не випадково ж ваш колега по депутатському залу Л. Кравчук часто повторює, що Україні говорити про еліту як таку сьогодні не доводиться.
— Практика української радіоелектронної галузі, яка ще недавно була однією із найпотужніших у світі, свідчить, що ослаблення уваги до неї з боку основоформуючої державної складової призводить не лише до втрати багатьох позицій, а й до стрімкого ослаблення державних можливостей. І Захід при цьому, узятий нами за зразок наслідування, прагне зовсім не до зміцнення наших державних засад як таких — у руслі «правильного ринку» в його власному, а не в нашому розумінні, а до тривіального усунення ринкового конкурента. При цьому «пряма дія» реалізується через використання меркантильного інтересу українського чиновництва. Ми геть проігнорували в практиці ту обставину, якими саме шляхами йшло формування високої інтелектуальної складової України в науково-технічній її частині. Тому нагадаю, що в кращі роки тільки до нас в інститут приходило близько двохсот молодих фахівців на рік. Відбирали талановиту молодь у різних інститутах Союзу, включали їх у найпрестижніші програми. Мова, зокрема, про програму «під Місяць», яка була у нас аж ніяк не єдиною. Так виконувалося завдання. Зараз усі, хто вмів думати, хто налаштований був на процес практичного осмислення поставленого державою завдання, задумалися. Навіть ті, хто був винятково відданий справі. Все закономірно, адже державному чиновникові нічого не потрібно, а «вільний риночник» про таких і зовсім не замислюється. Не його інтереси, рівень не його масштабу. Коли зустрічаю сьогодні тих, з ким працював в «місячні роки», вони мені кажуть: ми даремно п’ятнадцять років тому відмовляли своїх дітей, щоб не залишали Україну. Перспектив немає, і за ці роки вони так і не вирізнилися. І це найприкріше, що я сьогодні можу констатувати, дивлячись на те, що відбувається в державі.
— Медична тематика «радіоелектроніки» є дуже важливою. Адже це шлях до реального вирішення дуже складних громадських проблем. І не тільки пов’язаних з якістю медичного обслуговування населення, рівень якого відомий. Електроніка в цьому разі дає змогу не тільки в багато разів поліпшити діагностику, а й сам лікувальний процес. Щось ще можливо? У тій же медицині.
— Можливо дуже багато чого. Навіть те, про що поки не здогадуємося. Наприклад, якщо не повністю, то значною мірою відмовитися від ліків у звичному їхньому вигляді. Але, незважаючи на цю та інші перспективи, не можу домогтися фінансування на магнітокардіограф — апарат, що дає можливість на первинних стадіях визначати захворювання серця. На основі глибокого аналізу електричних і магнітних полів одержуємо такий обсяг інформації, який нічим іншим поки що одержати не можна. Для прикладу, можливе визначення ступеня і швидкостей впливу ліків як на весь організм, так і на його проблемну частину. Це неймовірно важливо — і для практикуючого лікаря, і для самого пацієнта. І для держави, оскільки в Україні, нагадаю, найбільший відсоток смертності у сердечників порівняно з розвиненими країнами. Апарат дає змогу визначити захворювання на самому ранньому етапі. Один уже встановлено і працює в інституті кардіології імені М. Д. Стражеска, другий щойно встановили і почали працювати в Київському гарнізонному шпиталі.
Наша мрія — для початку поставити такі апарати у всіх обласних лікарнях України. Можливо, по апарату на групу областей. І створити поєднані між собою науково-консультаційні центри. Згоден, прилади дорогі, але їхня вартість менше від закордонних — у два-три рази. Надто важливо і те, що відкривається можливість для використання самого принципу для вивчення полів не тільки серцевого м’яза, а й інших органів. Це новий напрям науки. Ми сьогодні на піку цього напряму. І все у нас в руках. Навіть незважаючи на те, що подібна техніка з’явилася за нашої участі вже в Німеччині, Китаї, є подібна апаратура в США. У Союзі такі роботи було розпочато і зроблено перші зразки Київським Інститутом кібернетики, такі роботи проводилися й у Москві.
Недавно відбувся з’їзд кардіологів. Представили на ньому наш прилад. Найбільше зацікавилися роботою американці. Один із членів делегації вирішив перевірити кваліфікацію українських фахівців і заяви щодо можливостей апаратури. Ліг на обстеження. Наші фахівці подивилися й сказали, у чому його проблема. Особиста. Вислухав і заявив: ні, хлопці, я сам лікар і особливості свого організму знаю досконало: нічого подібного в мене бути не може. І чемно: перепрошую, але вам треба уточнити методику. Потисли один одному руки і на тому розійшлися — кожний зі своєю думкою. Але незабаром дзвінок із Штатів: вибачте, хлопці, я досконало перевірився і усе, що ви сказали, — підтвердилося, за нашою методикою ми «цього» не могли побачити.
— Знаю, що НВО «КВАНТ», до складу якого входив і «БУРЕВІСНИК», виготовляв колись лазерні ножі для хірургії...
— У вісімдесятих роках ми робили ці унікальні, з масою потрібних медикам властивостей, ножі практично на весь Радянський Союз. Сьогодні цей напрям для нас практично втрачено. Не кажу про ультразвук, теж втрачено. Наша техніка працювала в США, Японії, у всіх розвинених країнах і підштовхнула їх до широкого використання цих приладів на практиці. Ми першими у світі почали дробити камені в сечоводі сечового міхура...
— В Інституті урології, у О. Ф. Возіанова?
— У цьому інституті й сьогодні працюють наші апарати.
Ми нині працюємо ще в одному напрямі — визначення раку молочної залози на можливо більш ранній стадії. Проблема з проблем. Якщо знайдемо кошти наступного року, випробуємо дослідний зразок. Його перевага в тім, що він дозволяє з великою точністю і на ранній стадії визначити ступінь і район поразки, з дуже чіткою картинкою. І на стадії, коли хвороба виліковна.
За своїм рівнем ще торік ми були у цій темі практично «ніс до носа» з американцями. Саме тому, побачивши рівень наших робіт, вони погодилися познайомити нас із деякими їхніми рішеннями, які в таких випадках тримають за сімома печатками — вартість апарата — від двадцяти до тридцяти разів менша, ніж у тих, які застосовуються сьогодні. Фактично це приставка до комп’ютера, яка може багаторазово поліпшити якісні параметри лікувальної практики фахівців. Не будемо забувати і те, що кожна восьма жінка уразлива до цього захворювання. Як чоловіки схильні до простати, так і жінки до цієї хвороби. До слова, прилад на цьому принципі дії цілком можна використовувати й для раннього виявлення проблем простати, а також вивчити можливість його використання й в інших випадках.
— Ви порушуєте проблему з проблем. Адже нинішній так званий масовий випуск лікарів на лікувальній практиці найкращим чином не позначається. Все якраз, навпаки, що закономірно. У делікатну сферу лікування втягується маса випадкових людей. Адже термін «професійне неуцтво» почав «ходіння в народ» саме з медиків. Загострюється у зв’язку із цим і маса інших проблем — як громадсько-медичних, так і суто економічних. Не кажучи про моральні. Знаю, зіштовхувався. Електронні прилади нового покоління можуть ці проблеми знімати — як за масовістю обстежень і якісною їх складовою, так і за загальним лікувальним результатом. Вони здатні всю медицину зробити принципово іншою.
— Я бачу, що ви мене розумієте. Але на верхньому ешелоні практично даремно вести про це мову. Там інші категорії виміру. У цьому зв’язку вам зрозумілий і мій нинішній настрій. При Союзі було два типи керівників: одні захоплювалися економікою, інші інженерною основою того, що доручено. Я був і залишився інженером і належав до тих керівників, підприємства яких випускали не менше двох нових виробів на рік. І саме інженерними підходами перекривали всі витратні статті. Це божевільна праця для керівника, тому що увесь час ідеш на межі ризику. Але поєднання інженерних можливостей з економічними дозволяло рухатися такими темпами, що міністри, з якими довелось працювати, тільки дивувалися — як таке можливо зробити в принципі. Робили.
Сьогодні, бачу, що така практика та її реальні практичні результати нікому нецікаві. Як і можливість на залишках галузі зробити українську державу високоінтелектуальною, використовувати інтелект як статтю національного доходу. При створенні апарата штучної вентиляції легенів нам реально допоміг усе той самий Володимир Павлович Пустовойтенко. По суті, своїм рішенням — по приладу, він урятував того травмованого хлопця, у якого вже не було жодних шансів вибратися. І породіллю, у якої на додаток до всього виявилися й гострі легеневі проблеми. По суті, держава допомогла конкретно їм. І багатьом іншим також. Тим, що втрутилася в ситуацію на стадії створення приладу.
Цікава історія була і з радіолокатором, який ми почали робити під час, даруйте, «перебудови». Скільки разів крутили пальцем біля скроні мої опоненти, запитуючи: хіба можна зробити такий виріб у сьогоднішніх умовах? Зовсім недавно закордонні фахівці, котрі приїхали до нас на запрошення високого рангу чиновників, познайомившись із нашою технікою, запитали: а навіщо вам наші станції закуповувати, коли ваші не гірші? Важко нам буває дати зрозумілу відповідь, не зрозуміють! Сьогодні більше двох десятків вітчизняних радіолокаторів уже стоїть на озброєнні, охороняючи кордони нашої держави. Але час закономірно потребує змін. І що далі?
