Громадськість б’є на сполох

— Згідно зі статистичними даними ВООЗ, у світі щорічно в дорожніх аваріях гинуть 1,2 мільйона осіб і близько 50 мільйонів отримують травми різного ступеня тяжкості. За прогнозами цієї організації, якщо не буде вжито належних заходів у попередженні аварійності на автотранспорті, то наведені цифри за наступні двадцять років зростуть на 65 відсотків, а втрати валового національного продукту досягнуть 2 відсотків. За такої ситуації через 10 років ДТП можуть стати третьою головною причиною передчасної смерті та інвалідності населення планети. Слід також зазначити, що більше половини загиблих в автокатастрофах належать до вікової групи від 15 до 44 років. Тобто це працездатні люди, переважна більшість яких є годувальниками сім’ї. Останнім часом ООН та інші міжнародні організації дедалі частіше б’ють на сполох з цього приводу. 2005 року, наприклад, на 60-й сесії Генеральної Асамблеї була розглянута всесвітня доповідь ВООЗ з цього питання і прийнято відповідні рекомендації із боротьби з аварійністю у країнах—членах ООН. У 2008 році ухвалено резолюцію «Підвищення безпеки дорожнього руху в світі», якою підтримана ініціатива представників РФ щодо проведення Всесвітньої конференції в Москві. У попередній порядок денний наступної, 64-ї, сесії Генеральної Асамблеї ООН внесено пункт «Глобальна криза в галузі безпеки дорожнього руху». Усі ці заходи, безперечно, відображають особливу занепокоєність світового співтовариства трагедіями на дорогах. З тієї ж причини Всесвітній банк прийняв рішення підтримувати програми підвищення безпеки дорожнього руху у країнах Східної Європи і Центральної Азії.

— У нашій країні дорожньо-транспортний травматизм є однією з найболючіших проблем сьогодення: на автошляхах держави щоденно гинуть більш як 20 осіб, а понад 170 зазнають травм і каліцтв. Тяжкість наслідків ДТП у 3—10 разів перевищує аналогічні показники багатьох країн світу. Навіть не завжди об’єктивна статистика (наприклад, 2007 року вибірковою перевіркою було встановлено, що понад 700 загиблих і 5000 травмованих у ДТП не знайшли відображення у звітах) свідчить, що за останні десять років загинули 70000 наших співвітчизників, а ще понад 500000 громадян травмовані. Надто високий рівень аварійності супроводжується постійним погіршенням економічності і комфортності експлуатації транспортних засобів.

Тому не дивно, що соціологічні дослідження, проведені в Україні незалежною дослідницькою і бренд-консалтинговою компанією Research Brandіng Group, засвідчили, що 79 відсотків водіїв і 74 відсотки пішоходів украй незадоволені станом справ з аварійністю на вулицях та шляхах держави.

— Це зовсім не так. У країнах, де не покладаються лише на каральні методи, а на державному рівні координують і фінансують заходи щодо розв’язання цієї проблеми, є наочні вражаючі позитивні результати. У Німеччині, наприклад, 1970 року в ДТП загинули 21332 особи, а 2006-го — 5091, тобто у 4,2 разу менше (в Україні цей показник, хоч як прикро, значно зріс). Позитивних успіхів досягнуто в Японії, Франції, Швейцарії, багатьох інших країнах світу. Хартією ЄС передбачається до 2040 року скоротити на своїй території кількість жертв ДТП ще на 15000 осіб (майже на 40 відсотків), а, наприклад, федеральною цільовою програмою РФ цей показник планується зменшити в півтора разу вже до 2012 року.

Головною причиною незадовільного стану аварійності на автошляхах України є відсутність державної системи управління сферою безпеки дорожнього руху, її наукового супроводу, що призвело до розпорошеності дій як державних, так і інших структур, у тому числі громадських організацій. Адже не секрет, що до цієї проблеми причетні всі без винятку юридичні і фізичні особи, а тому потрібно об’єднувати їхні зусилля в боротьбі з цим лихом. В Україні немає хоч якоїсь спеціалізованої установи, яка на науковій основі досліджувала б причини високої аварійності, довгочасних заторів у русі транспортних засобів, низької ефективності каральних і профілактичних заходів, інших складових цієї проблеми та опрацьовувала б результати, готуючи обґрунтовані пропозиції щодо шляхів їх вирішення.

Що ж робити? Скажу відверто, не треба винаходити велосипед. Досить виконати рекомендації Генеральної Асамблеї ООН, які взято з досвіду найавтомобілізованіших держав світу. Наприклад, згідно з резолюцією 60-ї сесії державам—членам організації запропоновано заснувати на національному рівні головну інституцію з питань безпеки дорожнього руху, розробити національний план дій щодо скорочення кількості випадків травматизму внаслідок ДТП, забезпечити необхідну інформованість населення з цієї проблеми, впровадити належні методи відстежування та оцінки заходів, які здійснюються.

Що з цих рекомендацій впроваджено в нас у життя? Національної структури, яка об’єднувала б зусилля всіх юридичних і фізичних осіб у розв’язанні цієї проблеми, немає й досі, як і відповідного національного плану. Населенню за допомогою засобів масової інформації повідомляється переважно лише про те, на яку суму за звітний період оштрафовано порушників правил дорожнього руху. Інколи звучить повідомлення про чергову трагедію та гостру необхідність чергового підвищення суми штрафів. Зрозуміло, що таке «інформування» не відповідає рекомендаціям ООН і не дає ніякого навчально-профілактичного ефекту. Немає кому й відстежувати та оцінювати заходи, що здійснюються з метою підвищення безпеки дорожнього руху.

— Чому такий стан аварійності не турбує керівників найбільш причетних до цієї проблеми державних установ, не знаю. А громадськість країни вже давно б’є на сполох. Не раз її організовані структури звертались з відповідними пропозиціями до різних владних установ, але поки що безрезультатно.

Після московської Всесвітньої конференції з листом до Прем’єр-міністра країни Юлії Тимошенко звернулися вчені, заслужені діячі різних галузей України, представники громадських організацій. Що пропонується? Насамперед поновити персональний склад раніше створеної при Кабінеті Міністрів Координаційної ради з безпеки дорожнього руху, надавши їй статус «Національної», і організувати належну її роботу. Схожі структури успішно діють у США (очолює президент), Японії (прем’єр-міністр) та інших країнах світу. Національна рада має координувати і контролювати стан цієї роботи в масштабах країни. Важливо ввести до її складу представників громадських організацій, які переймаються проблемами безпеки дорожнього руху.

Для забезпечення ефективної роботи Національної ради і наукового супроводу розв’язання проблем безпеки дорожнього руху, на глибоке переконання авторів звернення до Прем’єр-міністра, слід створити Державний науково-дослідний інститут безпеки дорожнього руху (ДНДІ БДР). Такі наукові установи функціонують у багатьох країнах світу. У США, наприклад, інститути інженерів дорожнього руху є в кожному штаті, багато десятиліть успішно діє Бельгійський національний інститут безпеки дорожнього руху, у РФ — науково-дослідний центр.

На ДНДІ БДР слід покласти виконання наукових досліджень з найактуальніших проблем безпеки дорожнього руху, впровадження науково-технічних досягнень у цій галузі, підготовку проектів законодавчих, урядових та інших нормативних актів, національних і регіональних програм, координацію науково-дослідницьких і проектно-конструкторських робіт у країні, організацію підготовки за державним замовленням фахівців з безпеки дорожнього руху вищої кваліфікації, видання навчально-методичної та агітаційної продукції, а також документальне забезпечення діяльності Національної ради.

Ініціатори звернення до очільника уряду впевнені в тому, що за її підтримки розв’язання цієї болючої для суспільства проблеми зрушить з місця.