Заради об’єктивності слід констатувати, що за останні роки чимало було сказано про необхідність консолідації не тільки суспільства, а й самої влади в Україні. Саме з такою ініціативою та запропонованим конкретним планом дій у цьому напрямі неодноразово виступали Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, перший Президент України Леонід Кравчук та ще цілий ряд державних і політичних діячів. Не винятком були й «непримиренні друзі», а саме керманичі ватаг «любих та дорогих друзів» — Віктор Ющенко та Віктор Янукович. Здавалось би, перед такими потужними загрозами для нашої країни, як світова фінансова криза, паводки, епідемії, жахливі аварії на шахтах Донбасу, провали в діяльності Національного банку й таке інше, гасло «Єднаємось!» повинно було б хоч у такі скрутні часи спрацювати. Наразі, так підказує здоровий глузд, тим паче, що суспільство як ніколи виснажене від десятилітніх стресів, політичних колапсів, невиконаних обіцянок та невдалих реформ, а вірніше сказати — лише їх декларування попередніми урядами та Президентами.

Хоча, слід зауважити, одну реформу «державній еліті» зразка 2004 року, звісно, не беручи до уваги вдалі особисті реформи щодо облаштування особистого статку, таки вдалось запровадити. Щоправда, поспіхом та з урахуванням, м’яко кажучи, особистих корпоративних інтересів. Я маю на увазі напівкулуарний дерибан самої Конституції України, і не тільки! Ну, і, як завжди в нас заведено, «хотіли як краще, а вийшло, як завжди». Втім, БЮТ категорично був проти й не голосував за наведені вище авантюрні експерименти. Адже саме так звані «рішучі демократичні кроки прогресивних ліберал-демократів» Ющенка та Януковича призвели до остаточної паралізації діяльності всіх вертикалей влади, а відтак — викликали некеровані процеси протистоянь і хаосу в самій владі. Вірні синки «батька-наставника» Кучми, будучи зразковими учнями останнього, освоїли для себе головний урок, що базується на висновках із досвіду попередніх років на кшталт потрясіння від Майдану: щоб утриматись при владі, потрібна стратегія гойдалок та безвладдя. І байдуже, що від таких стратегій страждає вся країна, власне кажучи, у першу чергу сам народ, від імені якого вони так часто-густо лопочуть, безапеляційно віщаючи про кроки назустріч Йому, власному народу, точніше, своїм вірнопідданим. А можливо, це від палкого бажання почути кожного з цих самих вірнопідданих, точніше — киданути кожного та всіх, разом узятих?

І не дарма саме ці персонажі так завзято впроваджували сценарії не тільки паралізації діяльності Верховної Ради й загалом державних органів влади та нівелювання ролі органів місцевого самоврядування, а й стрімко дистанціювали як у центрі, так і на місцях тих людей, завдяки яким вони всілися на вельми зручні владні стільці. Більш того, кожен їхній крок є і визначально був спрямований виключно на спроби усунення, дискредитування, знищення Юлії Тимошенко, як єдиної перешкоди на їхньому шляху до безмежної влади касти недоторканних олігархів. До речі, плану, детально спланованого ними та їх поплічниками, ще в далекому 2002 році.

Відтак цілком зрозуміло, чому у відповідь на заклики Прем’єр-міністра Тимошенко про необхідність консолідуватись перед викликами часу ми побачили навіть не мовчання, а чергову хвилю агресії та інтриг. Не дивно, що навіть незважаючи на наближення кампанії з обрання нового Президента, вони публічно знехтували академічними правилами своїх тіньових ігрищ, заблокувавши чергові ініціативи Тимошенко стосовно надання органам місцевого самоврядування розширених повноважень шляхом упровадження права місцевої влади формувати та розподіляти на місцях значну частину бюджетних надходжень. Тобто, фактичну децентралізацію владних повноважень центру — саме те, про що досить тривалий час вели публічні промови обидва Віктори. І коли настав час, саме їх представники у Верховній Раді не підтримали відповідних змін до Бюджетного кодексу.

Прикладів аналогічної поведінки, якій сміливо можна надати статус «вірус обох Вікторів — штам «жадоба влади та капіталу», в інших ситуаціях — хоч греблю гати. Згадаємо хоча б тему постачання та транзиту російського газу. Скільки піднято гласу та напущено жахів оточенням Вікторів у період так званої газової кризи. Не говорячи вже про буквальні намагання зірвати переговорні процеси. Дійшло навіть до звинувачень у національній зраді з боку відомих бездипломних радників з утворення штучних кризових ситуацій. А потім стало всім очевидним, що прем’єр Тимошенко не тільки зуміла зняти напругу в газових відносинах Росії і України, а й забезпечила підписання дострокових угод, причому вигідних для української сторони. Більше того, нещодавня чергова невдала спроба спікерів шанованих Вікторів знов нагнітати жахи в цих питаннях, що здійснювалась на тлі «гнівного ультиматуму» Ющенка керівництву Росії напередодні зустрічі двох прем’єрів (Путін—Тимошенко), виявилась не більш як рецидивом їх уже згаданого хронічного вірусу. Так, справді, для всіх країн у зв’язку із кризою Росія, можливо, прийматиме рішення щодо сплати пені й штрафів. Однак, зважаючи на планомірне налагодження Тимошенко відносин між нашими країнами в газовій сфері й не тільки, для нашої країни порядок визначений прозорий та дуже простий. За півроку до наступного періоду Україна за контрактом може заявити будь-який обсяг газу на наступний рік для того, щоб Росія мала можливість спланувати цей обсяг для видобутку. А потім, за контрактом, ми маємо можливість від погодженої цифри споживання газу на наступний рік відхилятися на 20% в один або в інший бік. Погодьтесь, це аж ніяк не дамоклів меч, як заявляли доморощені опоненти Юлії Володимирівни. Аналогічно вирішено питання й у транзиті російського газу через територію України. Факт, що питання зовсім «не в поганих контрактах на природний газ», як заявляли Віктори, до речі, вперше укладених між двома державними корпораціями — НАК «Нафтогаз України» (Україна) і «Газпром» (Росія) без посередників. А питання в тому, що Віктори не можуть змиритись з тим, що в них більше немає корупційного посередника між Україною та Росією, намагаючись за будь-яку ціну повернути на ринок «Росукренерго».

Для довідки. Пан Фірташ, за підтримки Вікторів, намагається через судові інституції відібрати в народу України 11 млрд. кубічних метрів газу, які перебувають у вітчизняних газосховищах. Їхня вартість становить майже 5 млрд. доларів. Погодьтесь, ласий шматок для носіїв вірусу «жадоба влади та капіталу». Саме тому такий ажіотаж навколо газових контрактів. Однак переконаний, незважаючи на «крики» окремих політиків, жодної проблеми щодо спожитого газу в 2009 р. у країні не виникне, тим паче що оплата за придбаний газ уперше за всі ці роки здійснюється своєчасно та в повному обсязі, незважаючи на кризову скруту.

Як не менш яскравий приклад наведу так звану ініціативу Вікторів про необхідність підготовки до боротьби з епідемією грипу. Обидва в унісон волали про необхідність виділення додаткових коштів. А як дійшла справа до конкретики, то один ветує, а інший дає команду заблокувати це питання у Верховній Раді. Точнісінько, як і з коштами на підготовку до Євро-2012. Ні в кого не викликає сумніву, що країні потрібна не пластикова рекламна картка із зображенням «швидкої допомоги», з якою третій рік поспіль круїзнічає по країні один із Вікторів, а нагальна необхідність переобладнати значну частину лікарень, особливо районних у невеликих містах, не кажучи вже про сільські амбулаторії. Необхідно терміново суттєво збільшити та поновити автопарк машин «Швидкої допомоги». А якщо ми говоримо про підготовку до спалахів сезонних грипів або можливої загрози нової пандемії грипу, країні необхідна низка додаткових упереджуючих заходів, у тому числі відповідного оснащення стаціонарних лікувальних закладів. Давайте скажемо відверто: в цьому напрямі нічого не робилось останні років 20. І готуватися до першої та другої хвилі пандемії, і не тільки до неї, потрібно було всі попередні 18 років, зокрема Вікторам, у яких були для цього необмежені можливості. Потрібно було лише спрямовувати гроші від приватизації об’єктів держвласності на розвиток системи охорони здоров’я. Важко не погодитись з об’єктивною оцінкою Юлією Тимошенко діяльності Вікторів енд компані: «...вони ж, вибачте, всі «заводи й пароплави» розібрали по кишенях (від автора: 179 тисяч об’єктів), залишили країну без копійки грошей, за 10 попередніх років не провели жодної реформи в системі охорони здоров’я, і зараз, у кризу, ми зобов’язані в прискореному режимі проводити модернізацію лікарень, закупівлю медустаткування, машин «швидкої допомоги» й усе інше».

Одна з останніх глобальних афер Вікторів — «соціальні стандарти». Це взагалі шедевр майстерного шахрайства. Поряд із ним поцуплення значної частини коштів, передбачених для «лікування» вітчизняної банківської системи, а точніше — тих приватних банків, що їм підконтрольні та перетворені, вибачте, на зливну яму під назвою «офшорні інвестори», просто бліднішає, навіть незважаючи на те, що йдеться приблизно про суми в розмірі 60—70 млрд. грн. Ну, а 17 млрд. грн. нецільового використання коштів урядом Януковича в 2007 році — це в такому порівнянні взагалі просто дитячий жарт.

Про що йдеться. Згідно з так званим законом про нові соцстандарти, нібито підвищено прожитковий мінімум для непрацездатних — з 498 до 573 грн. Натомість, за українським законодавством, мінімальна пенсія не може бути нижчою за прожитковий мінімум для непрацездатних. Тому з 1 листопада мінімальна пенсія начебто мала підвищитися до 573 грн., тобто аж на 75 грн. — так помпезно заявляли, при цьому «гнівно критикуючи» Тимошенко, Президент та керманич Партії регіонів, обидва кандидати в... Однак насправді все виявилось черговою дешевою кулькою з надписом: «Щиро хочемо влади. Народ, ковтни ще разочок наживку!» Адже саме Прем’єр-міністр Тимошенко вже майже два роки не тільки дотримується норми про те, що мінімальна пенсія не може бути нижчою за прожитковий мінімум, а й здійснює спеціальні доплати пенсіонерам, завдяки яким реальна мінімальна пенсія вже давно вища за 498 грн. Так, завдяки урядовим доплатам ще з 1 січня 2009 р. реальна мінімальна пенсія становила 544 грн. Отже, піарники Вікторів не врахували, що протягом року Кабмін працював, і йому вдалося збільшити мінімальну пенсію ще на 28,4 грн. — з 1 жовтня 2009 року вона становить 572 грн. 40 коп. Тобто, реально, якщо чітко виконувати закон Януковича-Ющенка, пенсія для 6 мільйонів пенсіонерів мала зрости лише на 60 копійок — до 573 гривень. З другого боку, від виконання закону Вікторів виграли б лише колишні високопосадовці та екс-чиновники. Відповідно до чинного законодавства, цій категорії пенсіонерів пенсія нараховується з розрахунку не більше 15 мінімальних зарплат, встановлених для працездатного населення. Отакої! Персонажі відомого твору Ільфа та Петрова «12 стільців» просто відпочивають, вірніше в ті часи навіть аналогів не було такої винахідливості, якої набули за тривалі, непомірно важкі роки перебування у владі Віктори.

Припускаю, що в певної частини читачів виникнуть сумніви стосовно моїх стверджень щодо гойдалок, які влаштовують країні, об’єднавшись, обидва Віктори — претенденти на посаду керманича держави. Тому наведу хронологічну низку фактів та подій. Читайте, аналізуйте.

22 вересня 2005 року. Після відставки Тимошенко з поста прем’єра, Віктор Ющенко, Віктор Янукович і Юрій Єхануров підписують «Меморандум порозуміння між владою та опозицією», який у народі влучно називають «пактом Ющенка-Януковича». Ющенко приймає продиктовані Януковичем вимоги про амністію фальсифікаторам і сепаратистам, відновлення недоторканості депутатів місцевих рад. Це чорним по білому записано в меморандумі. А згідно з усними домовленостями нова влада припинила переслідування осіб, які вчинили злочини за попереднього режиму — на користь цього, хоч і в непрямий спосіб, свідчить відсутність резонансних кримінальних справ та судових процесів.

22 вересня 2005 року. Парламентська фракція Партії регіонів одноголосно голосує за призначення Юрія Єханурова на посаду Прем’єр-міністра. Також у повному складі підтримують Єханурова фракції, контрольовані зятем Кучми Віктором Пінчуком.

5 жовтня 2005 року. Президент Ющенко на вимогу Януковича підписує закон про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», який відновлює недоторканність депутатів усіх рівнів. Наданим їм імунітетом сповна користуються регіонали та найодіозніші представники режиму Кучми. Замість того, щоб відповідати за скоєне, вони преспокійно займаються політикою, балотуються в депутати.

Жовтень—листопад 2005 року. Під сукно лягають десятки кримінальних справ. Замість повернення народу вкрадених заводів і фабрик, з їхніми власниками підписуються мирові угоди. Олігархів запрошують на «круглі столи», з ними радяться, вони знову повертаються у владу.

3 листопада 2005 року. «Наша Україна» і Партія регіонів разом голосують за затвердження на посаді Генерального прокурора України ставленика Януковича Олександра Медведька. Той більше двадцяти років пропрацював в органах прокуратури Донбасу, «відзначившись», крім іншого, тим, що сфальсифікував справу про вбивство керівника Слов’янської телекомпанії «ТОР» Ігоря Александрова.

4 січня 2006 року. Зближення Ющенка і Януковича відбувається не тільки на політичному, а й на фінансовому фронті. Головний спонсор ПР Дмитро Фірташ, завдяки підписанню Єхануровим із дозволу Ющенка нової газової угоди з Росією, повертає своє «Росукренерго» на вітчизняний газовий ринок. «РУЕ» стало єдиним підприємством, якому було дозволено постачати природний газ із РФ на територію нашої країни, завдяки чому мільярди гривень пішли не до бюджету країни, а в кишені приватних осіб, у тому числі й людей, близьких до Ющенка.

22 лютого 2006 року. З уже підписаного проекту угоди про коаліцію демократичних сил «Наша Україна» викреслює пункт із зобов’язанням не блокуватися з Партією регіонів Януковича.

27 липня 2006 року. Ющенко організовує так званий загальнонаціональний круглий стіл, на якому ініціює підписання з Януковичем Універсалу національної єдності.

3 серпня 2006 року. Підписано Універсал національної єдності між Ющенком, Януковичем і представниками антикризової коаліції.

4 серпня 2006 року. За поданням Ющенка Верховна Рада призначає Януковича Прем’єр-міністром. За нього голосує 30 найнаближеніших до Президента (з 81-го) депутатів від «Нашої України». Ряд міністрів у свій уряд Янукович призначає за квотою Президента.

9 липня 2007 року. Разом із привітанням Віктора Януковича з днем народження Президент Ющенко підписує таємний указ про виведення з державної власності на користь комерційних структур, близьких до чинного на той час Прем’єр-міністра, резиденції «Межигір’я». Майже одразу Янукович несподівано дає згоду на призначення дострокових парламентських виборів, хоча до цього виступав категорично проти них.

Вересень 2008 року. Ющенко та глава його секретаріату Балога розвалюють діючу на той момент демократичну коаліцію у складі БЮТ-«НУ—НС» і розпочинають активну роботу зі створення широкої коаліції на базі 

«НУ—НС» та Партії регіонів. Зокрема, саме через активну співпрацю ПР із Банковою її партійні лави залишив тоді відомий регіонал Тарас Чорновіл, який заявив, що «Регіони, по суті, давно лягли під президентські структури», і саме в СП нині визначають усі дії, стратегію і тактику цієї партії. Однак жорстка позиція більшості депутатів-«нунсівців» плани Ющенка зірвала.

Вочевидь для публічного загалу «непримиренні опоненти» десь там, у затишних позолочених кімнатах вкраденої резиденції «Межигір’я» та ще одинадцяти резиденцій, міркують, у яких посадах подарувати себе Україні, чи здійснити бартерний обмін між Західною та Східною Україною своїми дорогоцінними персонами? Їх примарна уява влади, подана свого часу наставником Кучмою за ознаками: розділяй та володарюй. Вседозволеність та безкарність не дає можливості Вікторам уторопати просту, вже всім зрозумілу істину: народ України давно єдиний і чітко розуміє, хто прагне поділу країни на кшталт моделі «олігархи та вірнопіддані васали»! Знаю, їх примарні уяви такими й залишаться, а країна, позбавившись оцих «месій олігархічного правління», почне процвітати. Україна сильна!

Роман ЗАБЗАЛЮК, народний депутат України, член фракції БЮТ у Верховній Раді України.