Свобода слова в регіональних ЗМІ

— Наш комітет ретельно відстежує ситуацію зі свободою слова на місцях. Треба зазначити, що почастішали сигнали, які свідчать про зростання кількості нападів та спроб залякування журналістів. Це й обстріли приміщень редакцій, і замах на директора телекомпанії, й побиття журналістів та телеоператорів, навіть тут, у стінах Верховної Ради. На жаль, адекватної реакції на злагоджені дії з боку правоохоронних і судових органів поки що ми не бачимо. Якби ми не знали реальної ситуації, то подумали б, що журналісти у нас працюють просто-таки в тепличних умовах, адже за дев’ять років з часу набуття чинності Кримінальним кодексом було лише два випадки, коли винні в перешкоджанні професійній діяльності журналістів (стаття 171) були покарані за відповідними вироками суду.

Уся хитрість такої дивної статистики в тому, що за іншими випадками нападів на журналістів правоохоронні органи замість порушення кримінальних справ за статтею 171 Кримінального кодексу кваліфікують такі дії, як хуліганство, а звідси неможливість належного їх розслідування.

Інша, не менш важлива проблема пов’язана з тиском на редакторів і журналістів з боку співзасновників комунальних ЗМІ в особі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Очільники місцевої влади нерідко намагаються використовувати те чи інше видання у своїх, здебільшого вузькопартійних, інтересах або ж для власного піару. Цивілізованим способом вирішення таких конфліктів може бути роздержавлення комунальної преси.

Тож гарантоване Конституцією право на свободу слова може стати запорукою цивілізованого входження українського суспільства до сім’ї націй з усталеними демократичними традиціями лише за умови, я це підкреслюю, чіткого дотримання балансу інтересів особи, суспільства і держави і їхньої взаємної відповідальності.

— Мені шкода, що, за рейтингами «Репортерів без кордонів», свобода слова за останній рік впала на два пункти й нині нас порівнюють із Сенегалом. Гадаю, 

2010-й буде роком, коли Україна за рівнем свободи слова вийде принаймні в першу десятку із тих 75 країн, які рейтингують «Репортери без кордонів».

Нам справді сьогодні важко вірити в незалежну пресу. Особливо, коли місцеві чиновники забирають редакції і знаходять різні способи для того, щоб тиснути фінансово. Особливо тепер, коли більша частина медіа України у приватних руках, і часом тиск гаманця гірший, ніж тиск колишньої радянської цензури. Особливо тепер, коли журналісти дістають мізерну плату і їх пробують підкуповувати. І я знаю приклади, коли декому доводиться йти на компроміси з сумлінням, тому що треба якось жити, треба годувати дітей.

У Комітеті з питань свободи слова та інформації мені подали цілих 30 сторінок прикладів, коли тиснуть на журналістів, звільняють з роботи цілі редакції, цензурують матеріали і змушують ставити замовні матеріали тощо. Але я не буду наводити ці приклади. Хочу, щоб на цю трибуну вийшли ці люди і відверто і щиро про все поговорили.

— Видання Львівської міської ради газета «Ратуша», яку я маю честь очолювати, ще до виборів застерігало, що прихід Андрія Садового на посаду міського голови стане трагедією. І, на жаль, ми не помилилися. Порушивши всі свої передвиборні обіцянки, міський голова Садовий миттєво оточив себе кумами, приятелями, вчорашніми бізнес-партнерами. Створено структуру, яка дає змогу, не криючись, абсолютно безкарно чинити у Львові все, що заборонено законом. Серед небагатьох перепон на цьому шляху — міська газета «Ратуша», яка насмілилась мати просто власну думку і вмотивовано критикувати.

Міський голова зробив все від нього залежне, щоб газету одразу й безповоротно ліквідувати. Мене пробували банально зняти через рішення сесії. Але на той час депутатський корпус ще не наскільки відкрито підтримував дії і прожекти міського очільника. Однак він не заспокоївся, натиснувши на всі можливі законні, а головне — незаконні, важелі впливу на газету

Садовий прийняв рішення без потрібних на те дозволів провести у Львові псевдореставрацію історичної площі «Ринок», де старовинну бруківку просто втопили в бетоні, а історичні портали попробивали газовими трубами. Судом цього року встановлено, що фактично розпорядження про руйнацію спадщини ЮНЕСКО підписав нинішній очільник Львова. Це вже факт. Інший приклад: львів’яни після незаконного прийняття завищених тарифів виконкомом під керівництвом Садового сплатили зайві сотні мільйонів гривень. Під його керівництвом розпродується за копійки все, що тільки можна продати. Кожен, хто зважується вказати на будь-які недоліки під час будівництва в нашому місті стадіону, автоматично міським головою і його оточенням зараховується до лав ворогів євроінтеграції, а всі зловживання освячуються великою спортивною метою, під яку вже є індульгенція.

Про все, що я зараз розповів, уже три з половиною роки пише газета «Ратуша». Саме тому Садовий вперто намагається нас закрити. Думаю, в 2010 році йому все це вдасться. Найвірогідніше, львівський голова, щоб не виділяти нам кошти на наступний рік, почне знову розказувати про євроінтеграцію, економію бюджетних коштів чи світову кризу.

— У 2002 році, виступаючи з цієї трибуни, мені довелося заявити про те, що справедливість можлива, проте за неї треба боротися. Тоді йшлося про захист права не тільки на професійну честь і гідність, а й на саме життя регіонального журналіста, нашого з вами колеги Володимира Лутьєва з «Евпаторийской недели». Саме тоді ми разом із Національною спілкою журналістів, кримськими регіональними журналістами, небайдужими до долі Володимира Лутьєва, а також із фахівцями Інституту масової інформації спробували захистити цю людину, щоб він не став в Україні другим Гонгадзе, адже саме тоді було знайдено інший вихід, винахід, фактично, новий спосіб, не вбиваючи, знищувати журналістів. Фактично його було заарештовано і закрито на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Майже шість років нашої спільної боротьби знадобилося, щоб захистити одного тільки регіонального журналіста. Це вдалося нам зробити. Ми тоді перемогли, ми дійшли до Верховного Суду, в залі якого журналіста було звільнено з-за ґрат і врешті виправдано за всіма пунктами обвинувачення.

На жаль, таких перемог у нас на інформаційному фронті небагато.

Постійно діючий моніторинг омбудсмана засвідчує, що свободу слова на регіональному рівні влада тримає на голодному пайку, втручається в редакційну політику, в творчу діяльність, тягає по судах за надуманими позовними заявами. А невгодні чи занадто незалежні журналісти опиняються, врешті-решт, просто на вулиці. У жовтні цього року зафіксовано спалах нападів на журналістів та спроб їх залякування.

Вважаю, що за всіма цими випадками відповідно до європейських стандартів слід запровадити в Україні практику парламентських розслідувань фактів загибелі представників ЗМІ та насильства над ними.

— Виступаючи в Українському домі, Віктор Ющенко зазначив: «Головним досягненням Майдану є свобода слова, що утверджує ідеали демократії і виховує почуття національної гідності». Попри проголошені Президентом слова, проблема свободи слова існує. Жодна місцева газета — чи районна, чи обласна — не береться опублікувати критичний матеріал на адресу як місцевої, так і центральної влади. Навіть якщо професіоналізм матеріалу не викликає сумнівів, — не дозволяють господарі.

Серед головних чинників, що визначають рівень свободи слова в Україні, можна виділити значну залежність ЗМІ від влади та бізнесу. Як і раніше, зберігається реальна можливість впливу на ЗМІ, як адміністративними, так і фінансовими ресурсами, особливо на рівні районів та областей.

Крім того, свобода слова не обмежується лише правом вільно висловлювати свої думки. Вона також передбачає право на оперативне отримання інформації. А ця норма, прописана в кількох законах України, майже ніколи не виконується. Скажімо, київський голова Леонід Черновецький заборонив своїм підлеглим давати інтерв’ю та будь-які коментарі без його особистого дозволу. Іноді доходить до абсурду: керівники управлінь, їхні заступники, директори шкіл, дитсадків та інших комунальних підприємств відмовляються надати інформацію, посилаючись на таємне розпорядження Черновецького.

Утім свобода слова — це не лише збір та розповсюдження інформації, це ще і готовність влади реагувати на критичні зауваження, виправляти помилки і таке інше. Нині ж ми стали свідками того, що журналістика перетворилася на ілюстрацію народного вислову: «Говорите, говорите, вы нам не мешаете».

— Хочу сказати: риба гниє з голови. І ми це побачили на прикладі «Блоку Юлії Тимошенко» і самої Юлії Тимошенко на Дніпропетровщині. Свободу слова вона просто розтоптала разом з головою ОДА. Канал показував всю правду. Особливо він показував правду про народних депутатів від «Блоку Юлії Тимошенко». П’ять днів 22 журналісти Дніпропетровського державного телеканалу голодували, жоден канал не приїхав, жоден не показав. Ми стукали всюди. Слава Богу, відреагувала Верховна Рада. Після того я була звільнена, телеканал передано «Блоку Юлії Тимошенко». Його очолює зараз Віктор Ожогін, який керував пресовою службою у Дніпропетровську від «Блоку Юлії Тимошенко». Хочу сказати, що з 22 журналістів, які голодували, троє потрапили до лікарні, одна дівчина з кровотечею — це ціна, яку ми заплатили за свободу слова, якої зараз немає.

— Національна спілка журналістів України глибоко стривожена тим, що політична ситуація в державі, ускладнена гострими суперечностями між Президентом і Прем’єр-міністром, розв’язала руки олігархам і чиновникам для наступу на свободу слова, права журналістів.

У багатьох рад сверблять долоні, аби викинути трудові колективи зі складу співзасновників видань. Зробити редакції комунальними підприємствами, а редакторів всупереч рішенню Конституційного Суду перевести на контракт. Саме з цією метою намагаються зняти у Вишгороді Київської області редактора газети «Слово». Днями, порушуючи оголошений парламентом мораторій на перевірки ЗМІ, представник Мінпраці завітав до редакції газети «Вісник» Ракитнянщини Одеської області. А що перевіряти? Що колектив сім місяців не отримує зарплату, заборгував вісім тисяч друкарні, а десять тисяч тепломережі? Проти редактора погрожують порушити кримінальну справу. А чому не проти голови райдержадміністрації і голови ради? Саме ці структури нинішнього року не перерахували редакції ні гривні, нічого не заплатили за публікацію регуляторних актів і матеріалів про свою діяльність. Багатомісячні невиплати зарплати у колективах ЗМІ Харківської, Рівненської, багатьох інших областей.

Ще ганебніший факт у Здолбунові на Рівненщині. Нинішній голова адміністрації Любомир Кінах колись викупив перший поверх редакційного комплексу. Тепер там керує його дружина. Вона вимагає від редакції, щоб сплачували по 100 гривень щомісяця за те, що користуються сходами на другий поверх. Коли журналісти обурюються, то пан Кінах каже: «Я дружиною не керую».

У ситуації, коли ради різних рівнів не рідко керуються лише інтересами політичних сил, ми сподіваємося на принциповість, державну позицію Генеральної прокуратури, її органів на місцях. Ми знову повторюємо нашу пропозицію провести розширене засідання колегії Генеральної прокуратури за участю секретаріату Національної спілки журналістів, де обговорити проблеми захисту свободи слова, прав журналістів.

«Укрпошта», як монополіст у цій галузі, намагається щороку підвищити тарифи на свої послуги. Але і минулого, і позаминулого року ні Мінтранс, ні «Укрпошта», порушуючи закони, не відзвітували: які кошти вони отримали і куди конкретно витратили. Тому всі намагання поштовиків знову залізти до кишені передплатників спілка відкидатиме як незаконні.

— Об’єктивно, вороги преси є в усіх ключових політичних командах. Треба чесно розуміти, що політична дурість не має партійних кольорів, чиновницьке хамство не має партійних кольорів. І тому сьогодні треба говорити про абсолютно системні речі, від яких залежить професія. Найголовніша проблема, яка пов’язана з журналістикою, дуже проста: за ці роки у влади, на жаль, не додалося розуміння цінностей професії журналіста.

Тому ми повинні сформулювати порядок денний дуже чітко. Зокрема, щодо доступу до інформації. Ця тема озвучена кількома доповідачами. У червні Верховна Рада підтримала в першому читанні закон про доступ до публічної інформації. Це закон, який повинен перевернути стосунки між чиновником і журналістом. Вся інформація апріорі буде відкритою для преси. І лише будуть конкретні винятки інформації, яка має певні обмеження до поширення, чітко описані вичерпним переліком у законі.

— Глибоко переконана: тому хто йде у владу, має бути притаманне розуміння особливої ролі в суспільстві, як, до речі, й журналістові. Головне — це моральна чистота, духовна потреба пізнати істину, яку ще треба знайти. Не можна грати на почуттях людей. І якщо свобода — це можливість, не порушуючи ні формального, ні морального закону, висловити все те, що ти думаєш, усвідомлюючи при цьому всю міру відповідальності за сказане, тоді я — за таку свободу слова.

— Хочу сконцентрувати увагу на взаємостосунках комунальної преси з їхніми співзасновниками. Не буду зупинятися на фактах звільнення редакторів комунальних ЗМІ за останні чотири роки, назву лише одну цифру — з 27 районних газет Харківської області за останні чотири роки у 18-ти змінилися редактори. Можливо, причина криється у перманентності виборів різних рівнів, а можливо, в тому, що новообрані керівники відразу відчули смак до влади. Бо як можна пояснити, що з їх, як то кажуть, легкої руки були поставлені чіткі вимоги відразу друкувати безкоштовно матеріали органів державної влади. До того ж була обов’язкова умова — російська мова у виданнях, які мають свідоцтва друкуватися українською. Дійшло до критичної точки і протистояння між районними державними адміністраціями й районними радами. Місцева преса в цьому процесі опинилася в ролі своєрідної мішені, бо стріли невдоволення співзасновників полетіли якраз в їхній бік.

Разом з тим хочу зазначити, що чиновники на місцях продовжують відбирати у редакцій газет майно і приміщення. Чимало можна говорити про хронічне невиконання фінансових зобов’язань з боку за-

сновників. Вони не тільки відмовляються укладати угоди на висвітлення своєї діяльності, а й не виділяють фінансову підтримку з районних бюджетів.

— Свобода слова — одне з найбільших політичних завоювань, велике досягнення, реалізація якого потребує ще певних зусиль. Оскільки журналісти стали об’єктами внутрішньої цензури. Крім того, журналісти, які насмілюються демонструвати свою незгоду, стають об’єктами вже не цензури внутрішньої, а шельмування, звільнень, побиття, або навіть фізичного знищення. А ті, хто залишається працювати, стоять перед вибором між повною слухняністю або переслідуванням.

Свобода слова журналіста дуже часто стає свободою слова власника, міського голови, олігарха і правом на їхню дискусію з використанням пера журналіста або його слова.

— Прошу звернути увагу на ситуацію, що склалася в Україні з обмеженням свободи слова у галузі розповсюдження іноземних телепрограм, яка вже більше року дратує українського телеглядача. Все почалося восени 2008 року, коли Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення, якими зобов’язала провайдерів програмної послуги припинити ретрансляцію всіх іноземних програм, що не включені до відповідного переліку телеканалів Нацради. Нині цей перелік містить усього 109 іноземних телеканалів. За результатами досліджень Європейської аудіовізуальної обсерваторії, в 29 європейських державах глядачі мають доступ приблизно до 6,5 тисячі телеканалів.

У будь-який час провайдера можуть позбавити ліцензії. Наші численні звернення до Нацради не дали жодних результатів. Усі хочуть керувати контентом, бути цензорами. А де справжня свобода слова?

— У нас робиться щось незбагнене. Приходить мені позов із Шевченківського суду міста Києва. Вимагають 19 мільйонів. З мене і з редакції. За що? За відшкодування майнової шкоди Павлоградському хімічному заводу, який займається страшною вибухонебезпечною проблемою, —утилізацією твердого ракетного палива. За всіма термінами 5 тисяч тонн ракетного палива мали б утилізувати давно. Проводилися громадські слухання, які організовувало керівництво заводу. Коли відбулися справжні слухання з ініціативи громадських організацій, була справжня бомба. Приїхав генеральний конструктор ракетних двигунів Кукушкін, наша знаменитість, і сказав, що місто Павлоград і місто Дніпропетровськ (частина) можуть злетіти в повітря. Я написав про ці громадські слухання. Так з’явився позов на 19 мільйонів. Довелося мені півтора року до славного міста Києва з Дніпропетровська їздити, доводити очевидне. Я повністю цей суд виграв, але, вибачте, скільки мені це коштувало нервів?

— В розданих аналітичних матеріалах говориться про те, що в Одеській області забезпечується право всіх ЗМІ на безперешкодну діяльність, і всі громадяни мають вільний доступ до інформації. Мушу сказати, що це неправда. Під приводом ремонту даху вже два тижні відключено від електрозабезпечення три телеканали і три радіостанції. В будинку, де розміщена телерадіокомпанія, сокирами й ломами розламали хороший, недавно відремонтований дах. Після цього робітників з об’єкта зняли, дах ніхто не ремонтує, студії та апаратні заливає вода. Усе це зробили, попри рішення суду, яким заборонено проводити у приміщенні, де знаходяться телерадіокомпанії, будь-які ремонтні роботи, і хоча б опосередковано перешкоджати нормальній роботі ЗМІ. Але одеська влада знехтувала це рішення суду, не виконали вони і розпорядження прокурора, який їх зобов’язав терміново підключити компанії до електрозабезпечення. За цим фактом порушено кримінальну справу. Це так обурило одеситів, що на мітинг на захист свободи слова, який відбувся 28 ноября цього року в Одесі, прийшло більш як п’ять тисяч осіб. І ці люди ухвалили резолюцію, яку доручили мені довести до вас. Учасники мітингу вимагали від керівництва міста припинити сваволю, від правоохоронних органів забезпечити негайне відновлення повноцінної роботи телеканалів і радіостанцій, а винних у порушенні конституційних прав громадян на свободу слова притягти до кримінальної відповідальності.

— Тема свободи слова в Україні, справді, актуальна й гостра. Сьогодні неможна назвати, хто червоний, а хто білий, де чорне, а де біле. Все набагато заплутаніше. Ми звикли говорити про свободу слова в розрізі того, як влада обмежує журналістів і засоби масової інформації. Однак, на мій погляд, нині дедалі актуальнішою стає межа свободи слова — захист журналістів і творчих колективів засобів массової інформації від свавілля власників цих засобів. Загальнонаціональні ЗМІ, які належать великим фінансовим структурам, мають можливість створювати хоча б вигляд об’єктивного подання інформації, а в регіонах ситуація набагато гірша.

Хочу сказати, щоб ми не плутали свободу слова, свободу творчості журналіста, творчого колективу і редактора із свободою політиків і власників. І не треба використовувати тему свободи слова як розмінну монету в політичній боротьбі.

— Що робити керівникам державних телерадіокомпаній в нинішніх економічних і політичних умовах, коли все продається, а політичний цинізм зашкалює? Відповідь одна: чітко дотримуватись чинного законодавства, не допустити так звану «джинсу» до ефіру, створити рівні умови для всіх кандидатів у президенти.

Державні компанії сьогодні є кузнею кадрів для комерційних каналів. Я вносив пропозицію: чому б нам не використати методику, яка існує у футболі: структура, що переманює до себе фахівця телебачення, мусить сплачувати компенсацію організації, що його виплекала? Технічне переоснащення обласних компаній, яке почалося десять років тому, досі не завершено. Другий рік на Бориспільській митниці знаходиться обладнання для п’ятьох обласних державних телерадіокомпаній через відсутність бюджетних коштів на розмитнення.

— Півтора-два місяці тому побили журналістів телеканалу «Магнолія-ТV», які знімали чергове ДТП. Наступного дня керівник київської міліції Віталій Ярема, побачивши відео, як це відбувалося, звільнив всіх працівників міліції, які там були Це — унікальний факт. Його унікальність полягає в тому, що це — виняток, який підтверджує правило. В усіх інших випадках, особливо з наближенням президентської кампанії, журналістів б’ють усе частіше. Ні міліція, ні прокуратура не реагують на це, вони захищають можновладців, які до цього причетні. Юлія Тимошенко намагається провести судове рішення, згідно з яким заборонити критикувати свою особу. Крім того, команда Юлії Тимошенко оголошує, що головного редактора газети «Україна молода» залишить без особистого майна, через те, що газета наважилася критикувати її.

Звичайно, серед нас бувають всякі люди, але більшість з нас працює чесно, намагається виконувати свій обов’язок.

— Мій гіркий досвід показав: сьогодні ще не можна говорити правду про чиновників, місцевих князьків, які узурпували владу і розпоряджаються нею на свій розсуд. У своїх матеріалах я розповіла радіослухачам району, читачам обласних друкованих видань про одного з таких посадовців.

Минуло три роки відтоді, як Сокирянська районна рада під впливом та з подачі голови районної ради — бютівця Василя Козака 26 липня 2006 року прийняла рішення, в якому, зокрема, сказано: «Протягом останніх років редакція Сокирянського районного радіомовлення однобоко висвітлювала події в районі, подавала недостовірну інформацію. Районна рада змушена була звернутися до суду з метою спростування фактів, які не відповідають дійсності». Не дочекавшись рішення суду, мене звільнили, скасувавши рішення від 1996 року, яким районна рада призначила мене редактором. А 26 липня 2006 року утворили ідентичну радіоорганізацію з новим складом працівників редакції і призначили нового, зручного, керівника. Суд, розглянувши позовні вимоги Василя Козака та Сокирянської районної ради, визнав: матеріали, написані мною, були об’єктивними, але на це вже ніхто не зважав. Шукаючи захисту, я зверталась у різні інстанції, але отримувала відписки. Чернівецька влада проігнорувала і три заяви обласної Спілки журналістів. Кілька запитів і звернень мого колеги, депутата обласної ради Петра Кобевки також залишилися без реагування. І тільки на десятий день мого голодування під стінами ОДА та обласної ради в обласній прокуратурі таки побачили порушення законів. І внесли протести на рішення засновників — районної ради та райдержадміністрації — про ліквідацію радіоорганізації. Протягом цього періоду редакцію радіо перевіряли різні служби. Навіть прокуратура. Всі шукали криміналу. Але та сама прокуратура не відреагувала на мої заяви про викрадення з редакції фінансово-господарських документів, про фальсифікацію статистичної звітності ліквідаційної комісії в 2008 році. Я залишилася за бортом: ні трудової книжки, ні працевлаштована, ні звільнена.

— Сьогодні журналістам дуже тяжко захищати себе у судах. Наприклад, у Фонді незалежної профспілки лише 150 тисяч гривень на захист журналістів. На скільки судових позовів може вистачити цих грошей? І ми чудово розуміємо, що це дуже тяжко. Думаю, що потрібен окремий закон, який чітко, конкретно буде регламентувати захист професійної діяльності журналіста. Можливо, журналіст повинен мати мандат недоторканності. Чому суддя має, депутат має, а журналіст на це не заслуговує? Хоча професія журналіста є однією з найнебезпечніших у світі.

Політична ситуація міняється і мінятиметься в нашій країні, мабуть, ще довго. А журналіст — остання надія на справедливість для громадян. Хто захищатиме журналістів? Це питання сьогодні залишається відкритим.

— Юлія Тимошенко дала розпорядження виділити зі стабілізаційного фонду 7 мільйонів 920 тисяч гривень для оплати послуг з передплати на 2010 рік газети «Урядовий кур’єр». Якщо «Урядовий кур’єр» за кілька місяців помістив на своїх сторінках 600 фотографій прем’єра, то за це варто заплатити 7 мільйонів. Якщо ви будете дуже покірні, такі, як газета «Урядовий кур’єр», вам будуть завжди перераховувати кошти. Але якщо ви хочете бути вільними журналістами, то мусите обстоювати свою свободу слова. Я казала у вступному слові: хто б не став Президентом, ми мусимо відстояти головне — гідність людей, журналістів, з якими влада мусить рахуватися. Ми можемо сьогодні надіятися лише на нашу солідарність, на те, що будемо підтримувати один одного. Ми повинні підтримувати одне одного, бо ми належимо до одного цеху і сповідуємо одну мораль і однакові демократичні принципи. Я сподіваюся, що ми будемо думати про те, як зберегти свою незалежність і свободу слова. Тому я вас закликаю об’єднатися навколо Національної спілки журналістів України і повернути її колишній вплив, її силу і авторитет, який доволі ефективно впливав на чиновників.