1. Насамперед міцного здоров’я, добра, благополуччя і злагоди. Бажаю всім суддям професійної наснаги і нових досягнень. Адже ми покликані стояти на сторожі закону, правди і справедливості. Суддя завжди був шанованою особою в українському суспільстві і ми самі маємо підвищити авторитет судової влади, забезпечити верховенство права, належний захист прав і свобод людини та інтересів держави.2. Коли ми говоримо про судово-правову реформу, то передусім маємо на увазі зміни у законодавстві. Однак, хоч би які були прогресивні та розумні закони, без змін у суспільній свідомості реформа завжди має шанс на провал. А все тому, що надзвичайно низька правова культура суспільства. Немає поваги до права, та й до держави загалом. І все це не тільки теорія та гарні слова.
Ось, наприклад, ми вже зробили значний крок уперед, реалізувавши право громадянина на оскарження рішень влади. Як пам’ятаємо, у радянські часи це право було досить примарним, бо такі скарги розглядалися у системі виконавчої влади, так званими адмінкомісіями. Та й суди як такі були досить фіктивним інститутом, оскільки завжди підтримували позицію державного обвинувачення.
Із створенням системи адміністративної юстиції громадянин оскаржує рішення органу влади уже зовсім на інших засадах. Тепер це відбувається в судовій системі, забезпечуючи баланс між гілками влади.
Однак навіть така прогресивна демократична реформа може бути заблокована, і саме через відсутність правової культури. Ось візьмемо для прикладу призначення та обрання суддів. У розвинених демократіях цей ПРИВІЛЕЙ надається найвищим державним органам для того, щоб підкреслити статус та вагомість посади судді. У нас же цим привілеєм часто намагаються користуватися, створюючи різноманітні бюрократичні бар’єри.
Взагалі, вважаю, що правова культура розпочинається із найвищих державних посадовців, які формують її у своїх підлеглих. Якщо у ЗМІ постійно лунають звинувачення високопосадовців у бік один одного, то насамперед це прояв їх неповаги до представників держави.
Відсутність правової культури також проявляється і у виконанні судових рішень. Невиконання судових рішень створює Україні надзвичайно негативний імідж на міжнародній арені. І, що приголомшує, часто судові рішення не виконуються саме суб’єктами владних повноважень, що вже казати про пересічного громадянина.
Сьогодні часто чуємо дискусії про запровадження системи присяжних приватних виконавців. Можливо, це і вирішить певне коло проблем, однак хіба не сором, що з цим завданням зазнала поразки Держава? І хто може гарантувати, що простий громадянин матиме вищу правову культуру, ніж державний службовець? А якщо так і станеться, то для чого тоді потрібен державний апарат?
Опоненти можуть сказати, що державні службовці часто не мають належного рівня освіти, чи то інтелекту (оскільки ми повинні нарешті зрозуміти, що це абсолютно різні речі!). Звісно, де ж у державній службі з’являться висококваліфіковані фахівці, коли за принизливого рівня заробітної плати ми розмножуємо антикорупційне законодавство?
Сподіваюся, вище державне керівництво піде шляхом комплексного та продуманого реформування, інакше ми ризикуємо занапастити країну.
Віталій Кузьмишин,голова Вінницького окружного адміністративного суду.
