Фініш року всіх виснажить

За повідомленням Держказначейства, недовиконання плану за доходами спричинило скорочення відкритих асигнувань на 824 мільйони гривень. Прямо кажучи, на старті року прогнозували значно гірший результат. При цьому погашення боргів і сплата відсотків дотепер здійснювалися своєчасно, тож занепокоєння платоспроможністю Пенсійного фонду (ПФ) з боку секретаріату Президента (СП) зворушує — і тільки. Нагадаю, там вказують на зволікання ПФ із погашенням бюджетного кредиту в сумі 32,6 мільярда гривень і прозоро натякають, що на фініші року Фонд матиме дефіцит власних надходжень у розмірі 11,8 мільярда гривень. Однак переконливіше це звучало рік тому, а нині це вже заїжджена платівка. Водночас, судячи з того, що в СП на разі знову заговорили про газові загрози з боку Росії, нічого новенького до виборів тут уже не запропонують. До речі, НАК «Нафтогаз України» ще раз порадив не зважати на такі балачки.

Балачок — не переслухати, бо економічна криза відкинула країну далеко назад. Збільшені за останні роки в рази допомоги по догляду за новонародженими й пенсії належало фінансувати з держбюджету за умов згубної нестачі доходів його загального фонду. Пенсії і соціальні виплати поза тим сплачували дотепер як за годинником. Нехай за рахунок кредитів, але ж восени й на початку року мало хто вірив, що уряд і їх віднайде! Тоді врочили масове безробіття, а натомість маємо чи не найменший його рівень у Європі.

Судячи з реалій, а не передвиборних гасел, ми ще не усвідомили ані масштабів руйнації економіки, ані того, як ефективно ми протистояли глобальним і внутрішнім викликам. Це ще попереду. На перший погляд, уряд не провів цього року жодної знакової реформи. Але сказати, що самоусувався, не можна. Скажімо, ініційовані ним зміни до Бюджетного кодексу, якби не вибори, можливо одержали б підтримку та розвиток. І це ще попереду. Попри те, що уряд підтримує споживчий попит запозиченнями, його політика продуктивна. Очікувати в кризу на більше принаймні нерозумно. По-перше, середньострокових гарантій країна не мала навіть у періоди економічного зростання. По-друге, втілювати в життя реформи неможливо на порозі виборів. (Облгази відмовляються передавати орендовані мережі на баланс ДП «Нафтогазмережі», зокрема, через «заморожені» тарифи на прокачування і доставку блакитного палива, але підняти їх означало б втратити в очах електорату).

Інфляція листопада в 1,1 відсотка — ще одна позитивна новина. Це найменше значення індексу в період сезонного пожвавлення цін за останні сім років. І вже зрозуміло, що рівень інфляції виявиться значно менший, ніж торік. Здебільшого завдяки скороченню номінальних доходів населення і базової інфляції, яка не коригується на вартість енергоносіїв або продовольства. Якщо не зростають доходи, то споживач не купуватиме дорогий товар, якщо падає товарообіг, то продавці знижують ціни. Це правило безвідмовно працює і в промисловості. Так, швидкоплинне здорожчання металопродукції на світових ринках спочатку підняло ціни на вугілля та залізорудну сировину, а згодом їх знову потягнуло донизу. Помірна інфляція з огляду на те, що вона по суті є додатковим податком на доходи громадян і промисловості, — це добре. Та надмірна монополізація наших товарних ринків і мізерний рівень економічної активності не дає підстави вважати це тенденцією.

Зусилля уряду, спрямовані на мінімізацію номінальних доходів громадян, підкріплює і технологія «прибирання» з економіки зайвих грошей. Дякуючи Нацбанку, в листопаді обсяг готівки на руках споживачів зменшився на 0,9 відсотка, від початку року зріс — на 4,4 відсотка, тоді як два роки поспіль до цього її приріст перевалював за 30! Зрозуміло, до такої міри хворобливе тяжіння до «чистоти» в кишенях співгромадян пояснюється потребою зберігати помірний тиск на обмінний курс гривні до долара США. Однак, попри неабиякий приріст депозитів у доларах, люди й бізнес не міняють на краще свого ставлення до банків. То, може, їх не влаштовує процентна політика? В Нацбанку вказують на те, що ставки рефінансування залишаються вищі від інфляції, і не провокуючи зростання цін в економіці. Авжеж. Але середньомісячного обсягу рефінансування в 1,1 мільярда гривень для економіки брутально замало — такі ресурси ніколи не стимулювали ділову активність. Тому заява керівника групи радників Нацбанку Валерія Литвицького щодо користі помірного розширення грошової пропозиції вагоміша за всі передвиборні гасла. Так само можна лише привітати намір, даруйте на слові, «вивчити можливість приведення облікової ставки у відповідність з очікуваною в 2010 році інфляцією, а робочих ставок рефінансування — у відповідність з очікуваною інфляцією 2009 року». Того й дивись, поменшає і спекулятивних операцій, і гроші стануть доступніші! А це вже стежка до порозуміння.

Нема грошей — нема бажання. 

Утім, до неї ще треба дістатися, а для того слід мати бажання, чи то пак — політичну волю, яка вже нерозривно пов’язана з грішми. Тому й гроші, й політична воля зараз у дефіциті. Не далі як минулого місяця парламент схвалив зміни до закону з протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, істотно розширивши коло суб’єктів фінансового моніторингу. Зокрема, вони зобов’язують їх жорстко контролювати клієнтів, діяльність яких свідчить про високі ризики наявності операцій з легалізації «брудних» доходів і фінансування тероризму. Прийняття парламентом цього закону було свого роду гарантією нашої держави виконувати всі зобов’язання перед світовою спільнотою нарівні з іншими країнами. Нагадаю, брак гарантій за такими зобов’язаннями тримав нашу країну «у чорному списку» FATF до 2004 року, зберігав процедуру активного моніторингу банківських операцій — до 2006-го і привів нас до попереднього списку високоризикованих країн у червні 2009-го. Зрештою, для того, хто звільняє з полону в Аденській затоці своїх громадян місяцями, мати такий закон — справа честі.

Але на його гальмуванні наполягала Асоціація українських банків, на думку якої нова редакція суперечила міжнародним стандартам і Конституції. Схоже на те. Та хіба АУБ не брала участі в підготовці законопроекту? Звісно, брала. Тоді чому, маючи чи не найпотужніше парламентське лобі в парламенті, банкіри апелювали до глави держави, а не законодавців, згаявши дорогоцінний час для виправлення ситуації? Та все просто. Фінансова система країни стала заручницею політичної боротьби за вищі пости в державі. Добре це чи погано, відповіді ви не почуєте: уряд приховує бюджетні видатки, банки — реальні прибутки, підприємства — податки, а все інше — для людей. Президент країни не має важелів впливу на уряд, уряд — грошей для зміцнення державного впливу на бізнес, бізнес каже, що держава не здатна на будь-що ефективно впливати. І тому країна одержить дуже виснажливий календарний фініш. І тому навіть перемоги щодо Євро-2012 або визволення з полону українських моряков зобов’язують, а не заспокоюють.