Але не в скляній банці
Якщо вірити прогнозам фахівців, то дрібні приватні підприємці й ті, хто сьогодні займається ринковою торгівлею, можуть залишитися без пенсій. Чи є можливість змінити ситуацію і як це зробити? Про це розповідає директор поки що єдиного в Україні Центру пенсійної реформи Анатолій ПУТІНЦЕВ (на знімку).
— Видимих проблем з виплатою державних пенсій в Україні поки що не виникає. Гроші виплачують вчасно і у повному обсязі. У пошуку коштів для таких цілей наш уряд використовує всі фінансові можливості. Водночас на тлі цих титанічних зусиль рельєфно проявляються прорахунки керівництва країни. Скажімо, якби пенсійна реформа мала на сьогодні позитивний результат і наявність міцної бази недержавного пенсійного страхування, керівникам країни було б легше розв’язувати проблеми пенсійного забезпечення своїх громадян. Хіба не так?
— Справді, ситуація з виплатою пенсій у країні досить напружена. Сьогодні ми досягли рівня, коли на їхню виплату йде 16 відсотків ВВП України. Іншими словами, пенсії забирають кожну шосту зароблену в країні гривню. Це гранична норма. В інших країнах, наприклад, цей рівень становить 7—8 відсотків. Є різниця? З одного боку, уряд підкреслює важливість пенсійної реформи, а з другого — проявляє деяку пасивність в її проведенні. Наприклад, перехід до накопичувальної системи пенсійного забезпечення заплановано лише до 2014—2017 років, у той час як ситуація в країні переконливо доводить її необхідність уже сьогодні. На жаль, другий етап пенсійної реформи так і не почав працювати.
— Які, на вашу думку, причини?
— Я гадаю, що багатьом людям старшого покоління дотепер притаманне поняття, що «ми родом з Радянського Союзу», отже, про забезпечення своїх громадян пенсіями має думати рідна держава. Частина людей уже дійшли думки про необхідність добровільного накопичення коштів, які зможуть забезпечити небідну старість, але тут у більшості випадків спрацьовує недовіра до різних недержавних структур, які зайняті в системі страхування життя. Мовляв, гроші заберуть, украдуть. Ми недавно проводили опитування серед луганчан з приводу того, чи мають вони матеріальну можливість щороку виділяти 1000—1500 гривень для накопичувальної системи свого ж пенсійного забезпечення. 60 відсотків опитаних відповіли на це ствердно. Але коли ми порушили питання, хто реально хоче це зробити сьогодні, то таких виявилося лише 15 відсотків.
Неважко дійти висновку, що у психологічному плані наші люди поки що не готові переходити на накопичувальну систему пенсійного забезпечення.
— Ну, добре, населення не готове. А держава? Чи побудовано для такого переходу її законодавчу базу? Адже довіра до різних страхових компаній життя насамперед базується на довірі до держави, на впевненості в міцності суспільства.
— Так, це також серйозний чинник. Недовіра до влади з боку населення, як відомо, має дуже високий відсоток. У законодавчому сенсі питання, що стосуються пенсійного забезпечення й, зокрема, діяльності недержавних страхових компаній, викладені в документах. До того ж, маю зазначити, що українські закони досить продумані й відповідають всім світовим вимогам. Одне слово, умови створено. Інша річ, що керівники країни, та і політики також, більше зацікавлені в солідарній системі пенсійного забезпечення, за допомогою якої можна легко управляти електоратом: 30—40 гривень до пенсії додали — турбота про пенсіонерів. Тобто можна працювати в ручному режимі. Що стосується накопичувальної системи, за якої кошти для своєї старості людина накопичує собі сама, то тут вплив керівників і політиків виключається, прямих важелів управління немає.
— Одне слово, довести пенсійну реформу до логічного завершення нам заважають вибори — то президентські, то парламентські...
— ...Але я абсолютно переконаний, що після президентських виборів, хоч би хто став лідером країни, прийде розуміння, що з пенсійною системою держави треба розібратися насамперед, інакше нам удачі не бачити. У країні накочується потужна демографічна хвиля, збільшення кількості пенсіонерів. Скажімо, якщо в Луганській області, за офіційними даними, на одного працюючого припадає 1,2 пенсіонера, то через чотири роки буде вже 1,5 пенсіонера, а ще через 10—15 років один працюючий буде зобов’язаний прогодувати двох пенсіонерів. Це тільки в казці один працівник міг двох генералів нагодувати, а в реальному житті це неможливо. Деякі люди, розуміючи ситуацію, починають замислюватися над недержавним пенсійним забезпеченням і шукати варіанти. Одні стають клієнтами страхових компаній, добровільно накопичують гроші в Пенсійному фонді тощо.
— А хіба фінансова криза в країні не вплинула на зниження довіри наших громадян до різних страхових товариств?
— Ви знаєте, не вплинула. Більше того, інтерес до недержавних структур такого напряму навіть зріс. Не всі ж тримають свої гроші в скляних банках. Багато хто шукає шляхи їх розумного, вигідного вкладання. За останні два роки ставлення людей до додаткових пенсій позитивно змінилося. Найбільше зріс інтерес серед вікової категорії населення від 25 до 40 років. По-перше, у людей такого віку є можливість накопичення коштів у часовому вимірі. По-друге, уже є діти, і у батьків зміцнюється почуття відповідальності за їхнє майбутнє. Масового руху тут поки що не спостерігається, але ситуація змінюється на краще. І завдання нашого Центру пенсійних реформ — розвивати активність такого настрою, пробуджувати інтерес людей, допомогти їм усвідомити необхідність накопичення грошей для забезпечення гідного життя на схилі своїх років. Маю зазначити, що в найближчому майбутньому пенсія більше 100 доларів навряд чи буде, тому що високого економічного зростання країна досягне ще не скоро. Із цього випливає, що про пенсійне забезпечення в майбутньому людина має думати вже сьогодні.
— Скажіть, а що, на вашу думку, буде з дрібними підприємцями, з тими, хто стоїть сьогодні на ринку і платить ринковий збір чи єдиний податок? Яку пенсію вони зароблять?
— Побоююсь, що державної пенсії вони не отримуватимуть. Навіть мінімальної. У такому разі можуть розраховувати лише на соціальну допомогу за віком, яка сьогодні становить 240 гривень. Поясню конкретно. Єдиний податок, як відомо, максимально дорівнює 200 гривням. Із цієї суми 42 відсотки, тобто 84 гривні, спрямовується в Пенсійний фонд, а потрібно 200 гривень відрахувань. У цьому разі можна визначити хоча б мінімальну пенсію, а якщо перераховувати 84 гривні, то пенсія не набереться. У травні поточного року Кабінет Міністрів ухвалив постанову, якою збільшив суму внеску. Зроблено це з тією метою, щоб підприємці могли дотягти свої пенсії хоча б до мінімуму. Але в жовтні суд скасував це рішення Кабміну, і ситуацію побороти не вдалося.
— Виходить, що держава вже скинула частину баласту з пенсійного забезпечення? Наприклад, скільки луганчан після досягнення віку можуть залишитися без державної пенсійної підтримки?
— Гадаю, що на державні пенсії не можуть розраховувати приблизно 25 відсотків із числа працюючого населення. Я не раз зустрічався з «риночниками» і пояснював їм ситуацію. На жаль, повного взаєморозуміння не знаходив. Психологія нашої людини така, що вона живе одним, сьогоднішнім, днем. Сварить керівників країни, систему, але все-таки сподівається, що буде захищена рідною державою. А реалії зовсім інші. Здавалося б, молодь повинна думати і вчиняти інакше, однак і вона за інерцією думає, як всі. Це результат слабкої роботи з населенням, і тут уряду треба вживати радикальних заходів.
— Отже, держава потерпає від власної інерції. З одного боку, їй вигідно тримати пенсії на короткому повідку, а з другого — вона від цього страждає. Де логіка?
— Заважає політика. Ніхто не хоче вживати непопулярних заходів, тому що це загрожує втратою частини виборців. Водночас тягти віз пенсійних проблем держава вже не в змозі. Пахне катастрофою. Тому, гадаю, після президентських виборів уряд змушений буде зайнятися цим впритул.
— І все-таки, який вихід у людей, котрі не можуть розраховувати на державну підтримку в старості?
— Я бачу два реальні виходи із ситуації: самим вносити гроші в Пенсійний фонд або звернутися по допомогу страхових компаній. Другий вихід мені видається більш раціональним, вигідним. Добровільне накопичення коштів у недержавних структурах, а це здебільшого компанії страхування життя, переважає з тієї причини, що гроші накопичуються на особистому рахунку. До того ж тут працює регулятор індексації, враховується інфляція тощо. Вибирати потрібно лише ті компанії, які мають державну ліцензію і позитивний багаторічний досвід.
Луганськ.
Фото автора.
