У Івано-Франківському обласному академічному музично-драматичному театрі імені І. Франка відбувся бенефіс корифеїв прикарпатської сцени — народного артиста України Володимира Родя та заслуженої артистки України Терези Перети.
Цьогоріч обидва актори відзначили поважні ювілейні дати: Володимиру Родю виповнилося 80 років, а Терезі Переті — 75. Виявом шани до майстрів сцени, кожен з яких понад 50 років віддав служінню театрові, стала постановка вистави «Далі — тиша» за кіноповістю «Поступись місцем завтрашньому дню» Дельмар, у якій актори зіграли головні ролі — Люсі і Барклея Куперів.
У виставі (постановник Іван Сорока) показана історія літнього подружжя, яке виростило п’ятьох дітей, допомогло їм стати на ноги. Купери думали, що мають добрих, турботливих дітей. Та коли через несплату боргів у банку в них забрали будинок і перед ними постала перспектива опинитися на вулиці, з’ясувалося, що нікому з дітей вони не потрібні. Кожен з нащадків знаходить причину, аби не взяти батьків до себе. Діти сваряться, кожен хоче спихнути їх іншому. І лише побоювання за свою репутацію таки змушує їх забрати батьків. Однак їх розлучають, бо нібито це надто накладно — комусь одному утримувати двох батьків.
Батькам так чи інакше дають зрозуміти, що вони — тягар. Це призводить до того, що Люсі врешті-решт вибирає за краще піти в притулок для старих самотніх людей, ніж жити з дітьми. А Барклея відправляють у далеку Каліфорнію до ще однієї дочки — мовляв, тамтешній теплий клімат сприятиме поліпшенню здоров’я. Люсі і Барклей розуміють, що, маючи п’ятьох дітей і десятьох онуків, вони насправді не мають нікого, крім одне одного. Та навіть і це — бути разом до кінця життя — стає для них недосяжним. Сцена прощання на вокзалі — одна з найпроникливіших у виставі. Чоловік і дружина розуміють, що розлучаються назавжди. Далі в них — самотні й холодні дні. Далі — тиша...
Вистава зачіпає за серце. Адже всі ми так чи інакше чиїсь батьки і чиїсь діти. Чи застраховані ми від того, що наші діти в подібній ситуації вчинять інакше? Чи можуть тут бути гарантією наші любов і піклування про них? Адже і Купери ростили своїх дітей у любові, а виростили бездушних егоїстів. Чи варто розраховувати на вдячність дітей за те, що ми їх народили? Син Купера Роберт на це відказує: «Ми на цей світ не просилися». Хіба не знайома репліка?
У виставі порушено болючу й одвічну проблему батьків і дітей. Історія до сліз зворушила глядачів. Володимир Родь (Барклей) і Тереза Перета (Люсі) зіграли свої ролі так щиро і природно, що, здавалося, вони зовсім і не грають, а все це проживають самі. Та й загалом усі актори, зокрема Оксана Іваницька, Ольга Качмарик-Комановська, Станіслав Білий, Світлана Дутка, Наталія Романова, Андрій Луценко та інші, чудово впоралися зі своїми ролями. Тож реакція глядачів була адекватна. В залі довго лунали оплески. А самих бенефіціянтів засипали квітами. Мабуть, важко придумати кращу нагороду до ювілею, як ось така глядацька любов. За справжнє театральне свято варто подякувати молодому директорові театру Ростиславу Держипільському, котрий, власне, і став ініціатором проведення бенефісу, якого давно не знала прикарпатська сцена. Цей бенефіс — теж своєрідний вияв вдячності «батькам» театру з боку молодшого акторського покоління...
Івано-Франківськ.
На знімку: Люсі — Тереза Перета, Барклей — Володимир Родь.
Фото автора.
