З кінця 1980-х років зростає пісенне дерево народного вокального самодіяльного ансамблю «Берегиня». «Пісня — це наша історія, історія народу нашого, його душа — багата і жива, — зворушено, чомусь хвилюючись, наче на екзамені, розповідає мені Ніна Забігай, багаторічний керівник і натхненник колективу.
«Ви подивіться, — продовжує Ніна Антонівна. — У пісні є все. І наше героїчне минуле, що не маємо права забувати. І краса та велич людської душі. У ній — і про кожне деревце, і про кожну пору року... Та й сама вона, як міцне дерево. Дерево нашого роду, що глибоким корінням тягнеться у далеку минувшину та дарує нам свої плоди: радість, надію, тугу... Закохуючись у пісню, ми не тільки відкриваємо її красу. Кращими стаємо ми самі. У своїх думках, вчинках».
Чому — «Берегиня?» Мабуть, тому, що в колективі співають лише жінки. А берегинями їм доводиться бути скрізь — і в школі, в місцевому господарстві, де працюють, і вдома — де дітей виховують, і на сцені — де пісню співають.
Уперше на сцену ансамбль вийшов у 1990 році. Пісні співали різні: й народні, й побутові, й ліричні. А вже за чотири роки «Берегиня» на обласному огляді-конкурсі «Калиновий спів» отримує диплом І ступеня та звання «Народний самодіяльний». З того часу колектив підтверджує це звання кожні п’ять років.
Змінюються часи, змінюється і колектив. Та міцний стрижень «Берегині» — ветерани: Ліза Козар, Лідія Демчик, Зінаїда Пітефан, Ольга Апостолова, Ганна Барліт, Ніна Забігай (керівник колективу), Валентина Неруш і Людмила Грабова і нині продовжують радувати своєю творчістю. Всі вони прийшли у колектив молодими, звідси й пішли на пенсію. Роки беруть своє. Та вже підтримує у пісні міцними потужними голосами молоде поповнення — Надія Забігай, Надія Луценко, Тетяна Ловецька.
Жіночий вокальний ансамбль скрізь бажаний гість. Чи то весілля, чи реєстрація молодої пари, чи проводи до армії, чи зустріч у селі шановних гостей — завжди своїм чарівним співом супроводжують подію сільські берегині.
У репертуарі колективу майже триста пісень — від старовинних козацьких до сучасних. А скільки їх ще є в пісенниках! А скільки — не записано!
Дуже хотілося б цим неспокійним самовідданим жінкам хоч деякого розуміння від молодшого покоління. Адже вони готові і вміння та майстерність свої передати, і допомогти та виручити у потрібну хвилину. А коли гарна пісня лине, то й душа сміється і всі негаразди забуваються.
Жалкують сільські співачки, що не мають свого музиканта. На диво, у співочому селі з цим клопітно, а з іншого не привезеш, йому ж зарплата потрібна, і транспорт. Та відсутність акомпанементу справжніх артистів не лякає. Як і те, що про сценічні костюми треба самим дбати. Шиють-вишивають собі сорочки, спідниці, купують намисто. Зрідка чим може допомагає «Берегині» місцеве самоврядування (сільський голова Василь Зайвий).
Та і живе «Берегиня», й іншим допомагає жити, бо лине над мальовничими крутими берегами Дніпра, над його плавнями і островами пісня.
Деріївка
Онуфріївського району
Кіровоградської області.
На знімку: майбутня солістка «Берегині» і голова Деріївської сільради Василь Зайвий.
Фото автора.
