В Україні за підтримки Державного департаменту США вже багато років діє програма вчительської майстерності, яка дає змогу стажуватися в американських навчальних закладах. Учасниці програми вчительці англійської мови Новоукраїнської школи № 8 Людмилі Талашкевич теж випало побувати за океаном. Вона досі перебуває під враженням від поїздки. Отже, їй слово.

 

— Перед відрядженням я пройшла співбесіду, здала тести на профпридатність і однією з дев’ятьох колег отримала дозвіл стажуватися в Америці. У ньому взяли участь 140 педагогів із 20 країн світу.

Протягом двох тижнів ми працювали в середній школі містечка Віа Рідж. Утримує її, як і три інші заклади, громада за рахунок податків. Заробітна плата педагогів там залежить від кількості дітей. Коли учнів стає занадто багато, будують нову школу, і роблять це надзвичайно швидко та якісно. Їй відводиться велика територія зі стадіоном, ігровими майданчиками, стоянками для шкільних автобусів тощо.

Уранці вони забирають учнів на спеціальних зупинках. Жоден водій не має права обігнати шкільний автобус. Коли він зупиняється, весь транспорт позаду нього зупиняється також.

Заняття в американській школі розпочинаються з клятви національному прапору та теленовин (матеріали про шкільне життя, спортивні події готують самі діти).

Школі, де ми були, — п’ять років, але здається, ніби вона щойно збудована. В коридорах — килимове покриття, на якому можна сидіти і писати чи просто відпочивати. У класах — теж килими, парти на одного учня, дошки, на яких пишуть не крейдою, а маркерами. А найбільше ми позаздрили їхнім телевізорам з комп’ютерами, які підключені до Інтернету.

Кожному вчителю заклад для роботи дає ноутбук. Є електронні проектори. Школа працює за певними підручниками сім років. Потім засідає рада штату, яка складається з практикуючих учителів. Вони дають оцінку підручникам і свої рекомендації. Корпорація, яка друкує підручники, враховує зауваження, змінює чи доповнює матеріали. Нові книжки знову вивчають члени ради і вирішують, які з них обрати на новий термін.

Отримують підручники в квітні, тож на початок навчального року діти мають один комплект книг (вони досить великі й важкі) вдома, а один — у класі. Для прикладу, у нас на кінець листопада учні 9 класу, як і попереднього року, ще не бачили кількох підручників, у тому числі — і з англійської мови.

Випускники шкіл повинні грати на якомусь музичному інструменті. Тож уроки музики — з області фантастики. Усі вихованці володіють нотною грамотою, працюють з «Ямахою» та в навушниках. Діє шкільний оркестр.

На уроках трудового навчання учні готують їжу в кабінетах з мікрохвильовими печами з витяжними шафами. У класі, де вчаться кроїти і шити одяг, стоять 15 швейних машинок. Діти також виготовляють вази, обпалюють їх, розфарбовують і вчитель тут же виставляє їх у коридорі. А ще — самі збирають різні механізми, роботів з дистанційним керуванням.

Школярі дуже люблять спорт, особливо баскетбол, американський футбол, атлетику. Бути членом збірної команди дуже престижно, тож часу і зусиль не шкодують. Заняття проходять у двох спортивних залах, з автоматично регульованими баскетбольними корзинами, перегородкою, яка за потреби ділить зал навпіл, стільцями, які можна складати і виставляти, сценою та дзеркалами.

У великій їдальні — різноманітне меню, на всі смаки.

Американські школярі, як і українські, не дуже люблять читати, тому в бібліотеці не лише книжки, а й комп’ютери. А щоб діти більше читали, корпорація розробила списки обов’язкової літератури. Для контролю вони здають на комп’ютері тести за змістом цих книжок.

Учительська — це велика кімната, в якій є холодильник, мікрохвильова піч, кухонна стінка з посудом. Великий стіл, за яким вчителі можуть готуватися до занять чи перекусити під час обідньої перерви. Є тут також пристрій для ламінування, кольоровий та чорно-білий принтери, ксерокс, дошка.

Майже не має випадків спізнення до школи, хіба що за сімейними обставинами. Тоді батьки підвозять дитину до школи і повідомляють про це директора. Якщо учень має зауваження від вчителя або відправлений з уроку за погану поведінку, через селекторний зв’язок інформують керівника. Порушник проведе цілий день в кімнаті з відеокамерою, працюючи наодинці.

Утім, і ми їх здивували. Найбільше — нашим класним керівництвом. Американські колеги навіть не уявляли, що таке може бути.

Гостей із країн колишнього Радянського Союзу дивує, що в Америці всюди все до дрібниць продумано з однією метою: забезпечити максимальні зручності для всіх без винятку членів суспільства: атлета, інваліда, юнака, людини похилого віку. Людям скрізь зручно і затишно. Ці зручності й затишок забезпечує не центральна влада, і навіть не влада штату, а громада населеного пункту. Люди живуть за принципом: «Я сплачую податки і маю право контролювати, як вони витрачаються». У цьому праві їм не відмовить жоден чиновник — доступ до інформації будь-якого органу влади відкритий.

Штат Індіана за своїми кліматичними умовами дуже схожий на Кіровоградщину. Але тільки кліматичними...

Дороги тут дуже чисті. Узбіччя викладають камінням, зверху настеляють рулони з травою і цим запобігають потраплянню ґрунту на асфальт під час злив. А дощить там часто.

Скрізь порядок не тільки тому, що чітко працюють відповідні служби, а й тому, що кожен громадянин піклується про місце проживання як про власну домівку. Тут ви не побачите бродячих котів чи собак, зате багато білок і зайців, диких гусей і качок.

Найпоширеніший транспорт американців — автомобіль, бо житло знаходяться далеко від підприємств, торговельних комплексів та навчальних закладів. Легковиків дуже багато, проте ви не відчуєте запаху газів. У населених пунктах не може бути жодного транспорту, крім обслуговуючого.

У межах міста автобуси курсують згідно з графіком, якого чітко дотримуються. У кожному салоні є ніша, в якій знаходяться безкоштовні буклети з графіком руху та маршрутами. Є пристрій з дезінфікуючою речовиною і при виході з автобуса ви можете протерти руки. Автобуси обладнані спеціальними платформами, які водій опускає, щоб допомогти в’їхати людям на інвалідних візочках. Водії надзвичайно люб’язні, привітні.

У період нашого стажування широко велася інформаційна робота про грип. У навчальних закладах, на транспорті та в магазинах — скрізь були плакати, які вчили, як поводитись.

Попри епідемію і кризу люди на вулицях були усміхнені, почувалися захищеними і впевненими в собі.

Записав Петро МЕЛЬНИК.

Кіровоградська область.

Фото з архіву Людмили Талашкевич.