Біди Іраїди

Доля випробовувала жінку з юності. Передусім нещасливим заміжжям. Єдиною її втіхою завжди були син і донька, народжені в двох шлюбах.

Утім, Іраїда Вікторівна ніколи не корилася обставинам і щоразу з новими силами торувала свій шлях, в кінці якого вона бачила благополуччя дітей. Дорога та привела згорьовану матір до Італії, де, як і тисячі співвітчизників, заробляла на весілля, навчання, житло своїх чад. Працювала на кількох господарів, не знаючи ні обідньої перерви, ні вихідних.

І вже, здавалось, вирвалась із пазурів злиднів. Однак випробовування тривало.

У серпні 2004-го сильну жінку вкотре вибило з колії. Цього разу сталося непоправне: загинула 21-річна донька Катерина М. Її бездиханне тіло знайшов у трикімнатній квартирі колишній зять Фролової Михайло. Він і зателефонував у міліцію.

— Я одразу запідозрила його в причетності до трагедії, — згадує Іраїда Вікторівна. — Міркуйте самі. Донька з Михайлом розлучена судом у 2003-му, але свідоцтва про розірвання шлюбу вони не отримали. Цією формальною дрібницею він і скористався згодом.

За словами Фролової, подружжя не ладило. Ревнивий зять дружив із «зеленим змієм» і сумнівними приятелями. Іраїда Вікторівна стверджує, що пияцтво та «неодноразове побиття доньки» і стало причиною розлучення. У матеріалах кримінальної справи є показання свідків жорстокого виховання Каті...

Чужа сім’я — загадка. Але наступні події зміцнили Фролову в правоті та породили багато запитань, на які мають відповісти місцеві пінкертони.

Є свідчення сусідки про те, що в день смерті Каті в її під’їзд заходив незнайомець з Михайлом.

Убита горем матір заявляє, що ревнивець, знаючи наміри Каті вийти заміж, прагнув перешкодити цьому. Ще один мотив для злочинних дій —квартира... Зрештою, це лише підказки для слідства.

Достовірно відомо: зять і його тесть Олександр, Катін батько, подарували (?!) свої частки — 3/4 квартири — якійсь Фуфлотовій (прізвище змінено. — Авт.), а та, недовго думаючи, продала «манну небесну» Т. і Г. Фроловій дісталася кімнатка.

Чому не скористалася першочерговим правом викупу часток щедрих та люб’язних колишніх зятя і чоловіка, питаєте?

— Мене ніхто не попередив про торги, усе було нотаріально оформлено без мого відома, — розводить руками власниця кімнати у чужій тепер квартирі. — Я звернулася до суду, який розглядав справу 30 (!) місяців і відмовив мені у задоволенні позову. За вердиктом виходить, що я знала про відчуження двох кімнат і нічого не зробила, аби викупити їх. Ви повірите в таке?

Ленінський райсуд (головуючий Проценко), а за ним колегія Севастопольського апеляційного повірили.

Біда одна не ходить. Зразковий батько Насті Михайло зачинив перед Іраїдою Вікторівною двері, за якими живе онука. Анастасії було два роки, коли загинула мама Катя. Маленьку тоді забрала на вихідні родина Михайла і більше дитина неньки не бачила. Фролова нині не спілкується з онукою. Бабуся впевнена, що дівчинку виховують в атмосфері ненависті до неї.

А головне — не дозволяють побачень. Навіть після відповідного рішення суду. Між іншим, позиція відділу державної виконавчої служби Нахімовського району, м’яко кажучи, дивує. Отримавши виконавчий лист від 27.02.08 р. «про зобов’язання боржника не перешкоджати Фроловій І. В. у зустрічах з онукою», виконавець С. Зелепухін 27.06.2008 р. виніс постанову про закінчення провадження. Підстава? «Рішення суду виконано. Зустрічі забезпечені».

Може, Фролова, зустрівшись раз чи два з дівчинкою «по неділях з 9-ї до 12-ї години у відсутність батька...», як визначено судом, задоволена і більше не хоче побачень? Хоче! Але держвиконавець вирішив: «Достатньо!».

Суд на це іменем України визнав неправомірною постанову Зелепухіна і ухвалив повернути виконавчий лист «для подальшого виконання». Старший держвиконавець Д. Васільцов у жовтні 2008-го офіційно відмовляється прийняти документ до провадження. Підстава? Дивись, мовляв, постанову Зелепухіна: рішення виконано. Його постанова у травні 2009-го теж визнана судом неправомірною. І що? Нічого.

У держслужбі району мені вперто доводили: Феміда не вказала, на який термін (до 10-річчя, 20-річчя чи на все життя) Анастасію може відвідувати бабуся Іраїда. Але, панове бюрократи, вам суд підказав: не знаєте, як виконувати рішення — зверніться до нього, роз’яснить. Не соромтеся, адже йдеться про елементарні права людини. Зарадьте осиротілій жінці. Адже біда її не остання.

Головний біль і знущання майже чотири роки Іраїда Вікторівна терпить від... адвоката Діскарьова (прізвище змінено. — Авт.). Цей горе-захисник справно і добросовісно брав гроші, але нічого, за словами Фролової, не робив. Він слідчим навіть до справи не був допущений.

Нині в суд, який розглядає заяву обманутої, відповідач фактично не з’являється. А Феміда цього, схоже, не бачить (ще б пак — очі ж закриті) і не притягає адвоката до відповідальності. Не залучає і міліцію для примусового приводу негідника, вибачте, «захисника» до залу засідань. А той відбивається, до речі, не тільки від змученої позивачки. За ним «полює» й дружина, якій він не платить аліменти.

Авторка листа до редакції бореться за справедливість водночас на чотирьох «фронтах». Бездушні «родичі», що нахабно і цинічно нагріли руки на квартирі; байдужі виконавці судових рішень; аморальний адвокат із загребущими лапами — це квіточки порівняно з правоохоронцями, які ведуть слідство, як мокре горить.

Нагадаю: Катерину М. у власній квартирі мертвою знайшов колишній чоловік 24.08.04. Тоді ознак насильницької смерті на трупі погононосії не виявили. Що 21.09.04 і дозволило старшому слідчому прокуратури Ленінського району Прохоренку відмовити в порушенні кримінальної справи — за відсутністю події злочину. Відмовив і, вочевидь, забув одразу повідомити про це зацікавлених осіб, яких сам же постановив «уведомить». Лише 22.06.05 (!) дізналася мама Каті про титанічний труд слідчого. І підняла на ноги високопосадовців.

Прокурор Ленінського району Карпєєв (мабуть, після підказок зі столиці) 11.08.05 постанову підлеглого скасував як передчасну і порушив кримінальну справу за фактом завдання тяжких тілесних ушкоджень. Згодом злочин перекваліфікували на ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство).

Минуло понад чотири роки. Розслідування, з усього видно, зайшло в кут, справа блукає між інстанціями. Причому швидкість того блукання залежить від активності Фролової. Пише скарги — справа рухається від прокуратури до міліції, мовчить — припадає пилом.

...Приїхав я у місто-герой і того ж дня завітав до міської прокуратури. Хотів з перших вуст почути: чому? як? коли? Із колегою, власкором Миколою Магдичем, просиділи в вестибюлі понад дві години. Вислухавши душевну інформацію прес-секретаря про зайнятість  усіх працівників і відсутність начальства ми пішли геть. Правда, з надією, що нас завтра, як обіцяли, знайдуть і запросять.

«Завтрак» подали о 14-й, назвавши прізвище погононосія, який має доручення зустрітися з кореспондентом «Голосу України».

Він по телефону у п’ятницю по обіді щиро зізнався, що журналіст звалився як сніг на голову, тому до розмови відповідальна особа не готова. Призначила рандеву на... понеділок. Може, не знав, що відрядження на вихідні не дають? Як на мене, просто знущався. Як над Фроловою знущались всі «герої» цієї драми...

...У понеділок мені в Київ зателефонувала Іраїда Вікторівна і повідомила, що зустріч з нею Особа планує після розширеного засідання силовиків, на якому обговорюватимуть справи-«висяки» і вже тоді...

Локшину в Севастополі виробляють, переконався, в багатьох відомствах тоннами. Чи знають про цю продуктивність пани міністри Луценко і Оніщук та Генпрокурор Медведько? Гадаю, ні. Чи не тому локшина успішно і безкарно вішається на вуха жертв брехні та свавілля?

А винні в цьому ми! Наша мовчазна байдужість спонукає погононосіїв та чинуш до беззаконня.

Я не правий, панове?

 

Севастополь.