Відверто кажучи, автор цих нотаток і багато моїх співрозмовників, готуючись побачити й почути творчий звіт майстрів мистецтв та художніх колективів Дніпропетровської області, чекали від цього потужного індустріального краю чогось іншого, ніж біло представлено днями у Національному палаці мистецтв «Україна». Можливо, чогось могутнішого, масштабнішого, величнішого, вихваляючого. Того, що може і здатна показати така само потужна культурно-мистецька сфера.
Як і попередні звіти, цей також розпочався виставкою робіт декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва. У її розділі «З творчістю в душі і серці» були представлені традиційні і характерні для багатьох наших областей вироби художньої вишивки, гончарства, ткацтва, соломоплетіння, різьби і розпису по дереву, зброярства. Обласні книговидавництва та обласна універсальна бібліотека показали відвідувачам свої книжкові видання у розділі «Вічне диво, ім’я якому — книга». Дніпропетровський історичний музей привіз і показав низку цікавих пам’яток історії та культури краю, які демонструвалися в експозиції «Діалог вічності із сьогоденням». А те, що «Таланти — є диво невипадкове», доводила експозиція цікавих творів відомих та молодих художників області.
Проте найсамобутнішою і оригінальною була експозиція творів традиційного декоративного народного розпису петриківських майстрів — «Відродження давнього — творення сучасного». «Назва Петриківський декоративний розпис походить від однойменного і найкрасивішого села Придніпров’я — Петриківки, яке було уподобане для заселення козаками кошовим отаманом війська запорізького Петром Калнишевським. Тут зросло декілька поколінь майстрів народного мистецтва, а його коріння проростало на благодатному грунті творчості умільців Запорізької Січі. В основу квіткових композицій закладалися, з одного боку, традиції орнаменту, що широко використовувалися козаками для оздоблення свого побуту і зброї, а з другого — селянське розуміння і відчуття краси навколишнього світу. Незважаючи на різні підходи в зображенні натури, майстрів петриківського декоративного розпису завжди об’єднувала велика любов до свого краю. Твори їхні — безпосередній відгук на неповторну за багатством, красою та щедрістю природу. Тому від барвистої в’язі орнаменту петриківського розпису буквально віє ароматом трав, ягід і квітів, роздольних степів Придніпров’я».
Так почала свою розповідь про загадки і привабливість цього неповторного виду народної творчості заступник директора з наукової роботи Дніпропетровського художнього музею, мистецтвознавець, заслужений працівник культури Людмила Тверська у красивому буклеті (на знімку вгорі), котрий вручали відвідувачам виставки.
Друга частина звіту «Джерело народне бережемо» розпочалася цього разу з невеликого запізнення — лише на 10 хвилин. Президент України виконав уже традиційну для всіх звітів місію — виголосив привітання учасникам і вручив державні нагороди та атрибути про присвоєння кільком працівникам культури і мистецтв області почесних звань.
Між іншим, перед початком концерту на електронних екранах демонструвалися чудові пейзажі цього, як наголосив Віктор Андрійович, милого, красивого краю, звучала гарна, заспокійлива музика, що налаштовувало глядачів на святковий настрій.
А сам концерт розпочався «Колисковою» — українською народною піснею. Чому саме з неї, організатори звіту пояснили у преамбулі до програми. «Пісня колискова, як висвіт душі, постала з молитви, вродилася з любові.. Цю безмежну любов вона знаходить у чутливих долонях матері, в її турботах, в її очах, в її зачарованих співах... Людина входить у цей світ, робить перші кроки, приміряє і вбирає в себе творчість свого народу, його традиції, обряди, звичаї, його культуру, мистецтво, його величну історію — джерела мудрості народної...».
За «Колисковою» у першому блоці концерту «Ми працю любимо, що в творчість перейшла» прозвучало кілька інших українських пісень, на сцені були хореографічні твори «Петриківські візерунки» і «Петриківська полька». До речі, петриківськими орнаментами була оформлена тильна сторона і боки сцени палацу, вони рухалися змінювалися, що не лише приваблювало глядачів, а й створювало ауру затишку, доброго настрою.
Блок «Козацькому роду нема переводу» відкрив танок «Козачата», який жваво і запально виконали кілька дитячих зразкових колективів. Далі тут були і «Посвята в козаки», і «Козацька сюїта», пісні «Гетьман» і «Їхав козак до родини» й інші твори.
Найбільшим і розлогим був наступний блок концерту «Хай стелеться вам доля рушникова», в якому було широко представлене багате фольклорно-хореографічне мистецтво краю. Завершив цю частину концерту «Гопак», який своєрідно і чудово виконали ансамблі «Сузір’я Придніпров’я» Дніпропетровської обласної ради та «Горицвіт» Дніпропетровського музичного училища та учасники спеціальної дитячо-спортивної школи Олімпійського резерву № 2 м. Дніпропетровськ. Твори саме цього розділу найяскравіше засвідчили — на Дніпропетровщині справді свято бережуть народні джерела.
Органічним продовженням фольклорного блоку був наступний — «Збагатим душу радісну й стосилу, в ній натхнення наше і краса», в якому взяли участь професійні мистецькі колективи. Щиро дякували глядачі ансамблю скрипалів «Юні віртуози» і камерному оркестру «Дивертисмент» Дніпропетровського Будинку камерної і органної музики за виконану ними «Мелодію» М. Скорика. А родзинкою цього блоку та, мабуть, і всього концерту була відома і по-різному виконувана пісня «Ой ти дівчино, з горіха зерня», яку виконали солісти Дніпропетровського академічного театру опери та балету Едуард Сребницький та Сергій Гомон. А «допомогав» їм вихованець ДМШ № 14 Валентин Галушко, у якого гарний голос і, мабуть, чудова перспектива...
Добре була сприйнята глядачами пісня «Я відпускаю журавлі», виконана лауреатом різних конкурсів Надією Майстренко з Кривого Рогу у супроводі зразкового театру на льоду «Кристал» з Дніпропетровська і народного театру сучасної хореографії «Лік» з Павлограда. Із захопленням і... тривогою сприймали глядачі «Рок-н-рол», який динамічно виконували із зав’язаними очима члени зразкового клубу «Восторг» з Павлограда.
У цьому ж блоці прозвучала пісня «Днепропетровск — мой дом родной» (музика Г. Мовсеяна, слова Р. Рождественського). Її промовисто виконали солісти театру опери та балету Володимир Ґудзь та Олександр Сергєєв у супроводі 5-го військового оркестру 6-го армійського Гвардійського корпусу і військового оркестру 93-ї окремої механізованої бригади.
А наприкінці концерту звучала пісня «Дніпропетровщина моя» О. Левіна і М. Некрича. Здавалося б, вона мала бути фінальним твором. Проте програма свідчила — фінальна пісня О. Левіна і О. Хініча «Ми — надія твоя, Україно», яку виконуватимуть усі учасники концерту. Проте її проспівали лише кілька дитячих колективів чим втратився завершальний акорд концерту і звіту взагалі.
Читачі, мабуть, помітили — ми у своїх розповідях про звіти не вдаємося до критичних зауважень на адресу областей. А ось на позитиві творчого звіту дніпропетровців ще раз хочу наголосити: в області дбають про те, щоб «Джерело народне зберегти, щоб усе передалось онукам», як це зазначалося на обкладинці програми. Що красномовно довели їхня виставка і концерт.
Назву тих, хто (за програмою) підготував концерт. Координатори проекту — заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Євгеній Бородін, заступник голови обласної ради Андрій Шипко, автори проекту та режисери-постановники — заслужені працівники культури України Олександр Соколовський, В’ячеслав Рижов, Ігор Хініч та ін.
 
Фото Анатолія Селентія.