Учасники парламентських слухань «Національна ідентичність в Україні в умовах глобалізаційних викликів: проблеми та шляхи збереження», що відбулись у Верховній Раді за участю народних депутатів, урядовців та представників інтелектуальної еліти, відзначили, що українці ще, на жаль, не повністю усвідомлюють свою національну ідентичність. Хоча саме вона здатна значною мірою сприяти зміцненню єдності країни.
Заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко у вступному слові зауважив, що питання національної ідентичності складне та багатовимірне і потребує серйозної, як державної, так і громадської, інформаційної та інших видів діяльності: «Важливим чинником залишається інформаційна політика. В цьому контексті надзвичайно важливим є конкурентність нашого культурного продукту в інформаційному світі». М. Томенко наголосив, що одним із головних інструментів, який визначає національну ідентичність, є українська мова та культура. «Нам треба вийти за межі певного ілюзорного уявлення, що національну ідентичність та популярність української мови і культури можна забезпечити законами Верховної Ради, указами Президента чи рішеннями уряду», — сказав він.
Заступник міністра культури і туризму Микола Яковина у своєму виступі відзначив, що стратегічним завданням після здобуття державної незалежності стало подолання колоніально-імперських хвороб, зміцнення культурної та національної ідентичності української політичної нації. Іншими словами — завдання національної визначеності суспільства, його культури в умовах глобальної жорсткої боротьби у світі за культурно-духовний та інформаційний простір. «Однак за 18 років не вироблено стратегії формування міцної ідейно визначеної національної ідентичності, — вважає М. Яковина. — Україна, не позбувшись постколоніальних проблем, має відповідати на потужні виклики глобалізації, яка, з одного боку, створює нові можливості для матеріального і духовного розвитку, а з другого — підтримує і поглиблює наявні диспропорції та деформації, загрожує нівелюванням національних культур аж до зникнення мовно-культурного розмаїття сучасного світу». Чи ж удасться нам використати надані глобалізацією нагоди і нейтралізувати створені нею загрози? На жаль, на думку М. Яковини, глобалізаційні тенденції радше сприяють збереженню в українців розмитої постколоніальної ідентичності, ніж її подоланню.
Голова Комітету з питань культури та духовності Володимир Яворівський висловив думку, що сьогодні українське суспільство має «болючий постколоніальний синдром» — він є і в політиці, де демонструється чи не щоденно, і в культурі та економіці. Саме тому, на його погляд, і не відчутно суттєвих зрушень: «Фактично ми з вами ще не мали настільки української влади, патріотичної, культурної і освіченої. Але скажіть, за цих п’ять років ми пройшли десь хоч трішечки вперед? Дуже і дуже сумніваюся. Тому що фактично за Кучми, що б ми про нього не думали, ми були ближче до НАТО, ми були ближче до Євросоюзу, ніж ми є сьогодні. Сьогодні вже про нас узагалі майже ніхто не згадує і навіть дата не називається, коли це питання, скажімо, буде актуалізовано».
Голова Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України Микола Жулинський вбачає причиною низького рівня національної ідентичності те, що український народ так і не набув віри. «Бо влада її не культивувала, оскільки була зайнята передусім приватизацією влади та комерціалізацією власної влади, — зауважив він. — А народ без віри не набуде національної гідності, бо саме на вірі вирощується дух нації і національний характер». За словами М. Жулинського, ми опинилися на небезпечній для збереження держави межі, коли реальною загрозою є духовне і моральне знесилення народу, суспільна дезінтегрованість та наростаюча соціальна нерівність і конфліктність.
Чи ж маємо ми шанс це пройти? Безумовно, так. Якщо державна влада зможе використати цивілізовані, прийняті світовим співтовариством інструменти для того, щоб завершити процес сучасного модерного націєтворення та нейтралізувати ризики глобалізації, — переконаний заступник міністра освіти та науки Максим Стріха. Він нагадав вислів Чижевського «спізніле націєтворення» — тобто сьогодні ми маємо пройти те, що пройшли інші європейські нації століття чи два тому.
На думку учасників парламентських слухань, українська держава та суспільство мають зосередити свою увагу на творенні єдиного культурного простору, структурному реформуванні сфери культури, збереженні й подальшому розвитку культурної інфраструктури українського суспільства, його творчого потенціалу, забезпеченні активного вжитку української мови у всіх сферах життя суспільства, формуванні системи пропаганди наукових історичних знань.
У проекті рекомендацій за підсумками парламентських слухань передбачається, зокрема, рекомендувати Верховній Раді ухвалити проекти законів про культуру, про мови, про концепцію державної мовної політики, про національний культурний проект, про загальнодержавний збір на розвиток театрального мистецтва та кінематографії тощо. Кабінету Міністрів — розробити і подати до парламенту проекти концепцій розвитку гуманітарної сфери, регіональної політики, державно-конфесійних відносин, державної етнонаціональної політики, низку загальнодержавних та цільових програм, зміни до чинних законів. Міністерству культури і туризму — розробити і подати на затвердження державні програми охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини до 2015 року, матеріально-технічного забезпечення закладів культури у сільській місцевості, розвитку Національного заповідника «Хортиця» та інші заходи.
