Гальмівний механізм

І цього року аграрії втрачали врожай через брак у багатьох господарствах сучасної сільгосптехніки. За інформацією заступника генерального директора державного підприємства «Завод імені В. О. Малишева» Олександра Кривоконя, більше половини тракторів, що є в наявності, були випущені близько 20 років тому. Тоді як нормативний термін служби залізних коней становить 7—10 років. Фактично у господарствах питома вага тракторів, випущених до 1985 року, сягає нині 25 відсотків, зроблених у 1986—1990 роках — більш як 42 відсотки.

Якщо взяти, приміром, трактори марки «ЮМЗ», то їх у господарствах України близько 50 тисяч. З них більше половини потребують капітального ремонту або списання на металобрухт, стверджує О. Кривоконь. Із року в рік ця статистика тільки погіршується. Тож, за підрахунками фахівців, десь у 2015-му «ЮМЗ» залишаться в агроформуваннях в одиничних екземплярах.

Трохи краще з тракторами «ХТЗ», але за 8 місяців 2009 року господарствами країни придбано їх лише 150 штук. На кожну область не виходить навіть по одному трактору в місяць. Отже, існує реальна загроза остаточного краху галузі тракторобудування та закриття таких гігантів, як ХТЗ та ЮМЗ. Адже виробництво такої техніки в Україні з 1985 року, коли, зазначає О. Кривоконь, вітчизняними підприємствами було вироблено 136 тисяч тракторів, скоротилося більш ніж у 30 разів. А якщо взяти нинішній рік — у понад сто разів. Використання виробничих потужностей тракторних заводів також знизилося з 93 відсотків (у 1985 році) до 5,2 відсотка (у 1997-му). Менше всього потужності підприємств були завантажені нинішнього року — до 2 відсотків.

Вітчизняних виробників такої техніки непокоїть, що значна частина коштів, передбачених державним бюджетом за програмами фінансової підтримки сільгоспвиробників, використовуються для закупівлі імпортної техніки. В результаті, торік за кредитні кошти, надані аграріям з частковою бюджетною компенсацією банківських ставок, придбано техніки на 1 мільярд 827 мільйонів гривень. З них вітчизняної — на 197 мільйонів.

Викликає здивування й така інформація. Згідно із Законом «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу», державні кошти на фінансовий лізинг, і, особливо, на компенсацію вартості повинні використовуватися на закупівлю складної техніки. Проте у 2008 році в межах програми 30-відсоткової компенсації вартості й фінансового лізингу 38,3 відсотка коштів використано на придбання дешевої, нескладної техніки.

Але, з другого боку, цілком доречне запитання: навіщо продукувати те, на що у господарствах немає попиту? А якщо він, цей попит, і не з’явиться? У провідних країнах світу, до досвіду яких ми часто повертаємося, трактор або комбайн роблять виключно під замовлення сільгоспвиробника, ділера тощо. На потужних підприємствах сільгосптехніки можна відшукати у ліпшому разі 2—3 машини, зроблені «не під замовлення». Там діє схема, не так, як у нас: прийшов-купив, а інша — прийшов-замовив-купив. Натомість, на вітчизняних підприємствах склади зазвичай забиті готовою продукцією під зав’язку.

За ситуації, коли в агроформуваннях не завжди достатньо коштів на технічне переоснащення, до нашої держави дедалі більше прямують бувші у використанні трактори та комбайни з об’єднаної Європи, та малопотужні китайські тракторці, можливо, не особливо прийнятні за якістю та комфортом, зате недорогі.

А ті господарства, де все-таки знаходять можливість поповнювати парки новою технікою іноземного виробництва, котра, як кажуть, надійніша за вітчизняну, навряд чи варто звинувачувати у непатріотизмі. Думаю, за них можна лише порадіти. Адже і аж ніяк не всі керівники вітчизняних підприємств сільгоспмашинобудування, щоб їздити у службових справах, обирають для себе легкові автівки, виготовлені на теренах України.