4 серпня співголова депутатської групи «Економічний розвиток» Анатолій КІнах відзначив ювілей — йому виповнилося 60. Йому щастило, дуже щастило. Так можна сказати про Анатолія Кінаха, перефразувавши відомого журналіста Анатолія Аграновського. Проте, аби щастило, треба вміти працювати і бути на своєму місці, уміти поступатися посадами, але не принципами. Утім, читач може судити сам.
Не до ордена...
Анатолій Кінах уперше став народним депутатом України у 1990 році. Попри застереження компартійного керівництва, поповнив лави Народної Ради — опозиційного об’єднання народних обранців. Він брав активну учать у розробці Декларації про державний суверенітет України, а також був серед тих 317-ти парламентаріїв, хто 24 серпня 1991 року підтримав Акт про незалежність України.
Анатолій Кінах — єдиний з народних обранців, які входили до складу Народної Ради, — у 1992 році очолив область. Президент країни призначив його представником у Миколаївській області. І він заслужив повагу мешканців області, які у 1994 році обрали його головою обласної ради. Попри складні часи, Миколаївщина не пасла задніх, ані в сільському господарстві, ані в промисловості. Власне, тому Анатолія Кириловича знову покликали до Києва — його призначили віце-прем’єром.
Проте пропрацював він на цій посаді менше року. Після несподіваного усунення з посади прем’єра Євгена Марчука і призначення Павла Лазаренка пішов у відставку. Як пригадував Анатолій Кирилович у розмові з автором цих рядків, він бачив негативні риси нового керівника уряду і попереджав того про неприпустимість зловживань владою. Відтак, він зосередився на громадській роботі, очоливши Український союз промисловців і підприємців...
Вдруге у стіни парламенту Анатолій Кінах повернувся в 1998 році. Проте і після президентських перегонів 1999-го внутріполітична боротьба тривала. У ході так званої парламентської «оксамитової революції» ліві втратили свої командні посади. Щоб сформувати пропрезидентську більшість і залучити до неї націонал-демократів, вирішили переформатувати і керівництво комітетів Верховної Ради. Анатолій Кінах, на відміну від деяких колег, без суперечок поступився місцем голови Комітету з питань промислової політики. Для нього важливо було, аби промисловість України запрацювала на повну потугу. Ймовірно, тому Леонід Кучма зробить свій вибір на його користь і у 2001 році внесе кандидатуру Анатолія Кінаха до Верховної Ради на посаду Прем’єр-міністра.
Уряд, очолюваний ним, домігся непоганих успіхів: ціни падали, зростав валовий національний продукт, а з ним — зарплати. Але...
Після парламентських виборів 2002 року блок «За єдину Україну», у списку якого Анатолій Кирилович посідав другу сходинку, почав розбігатися по партійних квартирах — наближалися президентські вибори. І деякі з політиків, які не уявляли себе поза тепленькими місцями, почали активно шукати наступника Леоніду Кучмі. Напевне, історики аналізуватимуть ті роки, прагнучи дати пояснення тим подіям. А тому детально зупинятися на перебігу подій не буду. Зупинюся лише на одному епізоді.
У вересні 2002 року Анатолій Кінах давав інтерв’ю для «Голосу України». Автор цих рядків зауважив: мовляв, якщо не буде переформатування уряду, главу Кабміну відправлять у відставку. На що прем’єр відповів: я торгувати місцями заради збереження посади не буду. Нехай судять по ділах, а не словах. І слова дотримав: не захотів формувати так званий коаліційний уряд, а тому в листопаді покинув будинок на вулиці Грушевського.
Хвалу і критику сприймай однаково
І цю позицію він продемонструє неодноразово. І на виборах 2004 року, і пізніше, коли на його адресу пролунає чимало критики.
Саме тоді Анатолій Кінах зробив для себе невтішний висновок, що ті, хто мав би бути двигуном прогресу, фактично стають «могильниками» країни. Він закликав забути про чвари, спрямувати зусилля на підтримку вітчизняного виробника. Переконував: не можна гаяти час... Однак його голос залишився «голосом волаючого у пустелі».
Схоже, це — одна з причин, яка змусила його зосередитись на законодавчій роботі. Він прагнув принести користь вітчизняній економіці, реалізуючи свій досвід, знання, рекомендації вчених, практиків через підготовку нормативних актів.
Анатолій Кирилович не помилявся в своїх прогнозах. За рік після дострокових парламентських виборів ті, хто осідлав владу, могли у цьому переконатися. У 2008 році фінансова криза, попри заклинання тодішнього прем’єра, боляче вдарила спершу по банківській системі, а потім — і по товаровиробниках.
Жахливо, коли тебе не чують, іще гірше, коли страждають країна, народ...
Своє життєве кредо він сформулює за кілька років в інтерв’ю одному з видань: «Мої моральні принципи не дозволяють мені підтримувати політику постійного протистояння, яка не тільки не дає результату, а й згубна для країни... У нас, на жаль, дуже багато політиків, які власну нездатність до щоденної, копіткої системної професійної роботи компенсують постійними закликами до протистояння, до боротьби проти когось, а не за щось...».
Після президентських виборів 2010-го Анатолій Кінах зосереджує свою увагу передусім на євроінтеграції України. Виступаючи 12 травня 2011 року на парламентських слуханнях «Про стан і перспективи розвитку економічних відносин з ЄС і Митним союзом», він, зокрема, сказав: «На українській землі треба формувати сучасні європейські, світові стандарти — рівноправної конкуренції, високого рівня захисту прав власника та інвестора, принцип верховенства права і вміння держави захищати свої національні економічні інтереси».
Анатолій Кінах став ініціатором створення міжпарламентського об’єднання «Україна—ЄС» і очолив його. Щоб прискорити роботу над угодою про асоціацію України та Європейського Союзу. Водночас формат міжпарламентської співпраці давав змогу визначити перелік законодавчих актів, які потребували негайного ухвалення, аби прискорити реалізацію принципів, закладених в угоді.
Політична частина угоди передбачала модернізацію державних інститутів, формування незалежної судової гілки влади, яка передусім мала боронити права людини. Зокрема, захищати права власників, права інвесторів. Ні для кого не таємниця: суди частенько використовувались у рейдерських схемах захоплення власності. Окрім того, громадянин також не міг обстояти свої права у суперечці з чиновниками, які, мовляв, захищали інтереси держави.
Боже, нам єдність дай!
У кожному випадку, щоб реалізувати задумане, досягти визначеної мети, людина обирає свій шлях. Анатолій Кінах, як політик, обрав для себе еволюційний шлях формування модерної України.
Угода про асоціацію з Європейським Союзом була не тільки парафована, а й підготовлена до підписання. На жаль, сталося те, що сталось: розпочались незрозумілі різносторонні рухи. Врешті, все закінчилось тим, що втретє за двадцять з лишнім років громадяни вийшли на Майдан, обстоюючи право на демократичний розвиток суспільства. Але тодішній глава держави і його найближче оточення уже нікого — не тільки народ чи опозицію, а й представників власної фракції — не хотіли чути...
Коли розпочався розстріл мирних мітингувальників, народні обранці терміново зібрались у сесійній залі, у тому числі Анатолій Кінах зі своїми соратниками. Вони не могли допустити, щоб на вулицях столиці продовжувалось пролиття крові. Необхідно було знайти вихід з того глухого кута, куди привів розвиток подій після 28 листопада 2013 року...
За таких умов позиція депутатської групи «Економічний розвиток», яку створив і очолив Анатолій Кінах, стала цементуючим ядром, що дало можливість сформувати у Верховній Раді парламентську більшість, затвердити склад Кабінету Міністрів і сприяло стабільній роботі єдиного законодавчого органу. Ось як висловив бачення проблем Анатолій Кирилович з парламентської трибуни: «Всім зрозуміло, що проти України задіяно потужний, системний зовнішній сценарій, в першу чергу з боку Російської Федерації, який спрямований на створення в Україні умов громадянських конфліктів, дестабілізації соціально-економічної ситуації в державі. Я дуже просив би всіх, хто представляє сьогодні український народ в парламенті, зрозуміти, що неучасть у голосуваннях, відсутність чіткої позиції з захисту територіальної цілісності держави — це є роботою, яка спрямована на підтримку зовнішнього сценарію, в основі якого — спроба руйнації державності і територіальної цілісності України... По суті, кожен з депутатів проходить тест, незалежно від його статусу, посади, політичного кольору, на право називатися громадянином, патріотом своєї держави України...».
Водночас Анатолій Кінах переконаний: час вимагає єдності, консолідації суспільства: «Нині усі політичні сили проходять тест на відданість Україні. Як можна засуджувати в парламенті дії влади, критикувати проведення антитерористичної операції на сході країни і жодного слова не сказати про загиблих мирних громадян, українських військових, які чесно виконували свій обов’язок, про знущання та тортури збоку озброєних до зубів бойовиків, про підступний зовнішній сценарій? Це не та позиція... Закликаю політиків діяти, як справжні патріоти, доклавши максимум зусиль заради стабілізації на сході та півдні України».
* * *
Безумовно, це лише штрихи до портрета Анатолія Кінаха, які, гадаю, дають можливість об’єктивно оцінити його життєву позицію.
Редакція «Голосу України» щиро вітає давнього друга газети зі світлим, щедрим, сонячним ювілеєм! Зичимо Вам, Анатолію Кириловичу, повноцінного натхненного життя на благо України, щастя, здоров’я, здійснення найзаповітніших бажань і добра на многая літа.
З роси і води Вам!
