До Вінниці доставили на лікування поранених бійців, які дивом вижили у пеклі під селищем Зеленопілля Луганської області. 11 липня там було знищено багато техніки і особового складу двох елітних бригад — 24-ї механізованої «залізної» бригади зі Львівщини та 79-ї аеромобільної Миколаївської бригади. Троє бійців, поранених під Зеленопіллям, нині в одній палаті Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону у Вінниці. Один із них, капітан з 24-ї бригади на ім’я Тарас, втратив ліву ногу, а права зламана, в гіпсі.
— Думав, хоча б на одній нозі зможу стрибати, але... — зітхає капітан і додає: — Опинитися безпомічним страшніше, ніж бути під артобстрілом.
Він родом зі Львівщини, закінчив Львівську академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Підтримати чоловіка приїхала дружина Марія, залишивши вдома на свою матір їхню дитину, якій тільки два з половиною роки. Біля ліжка також старший брат офіцера — Володимир.
«В армії зрадників стільки, як колорадських жуків на городі»
— Те, що місцезнаходження двох бригад здали бойовикам, очевидно, як білий день, — каже капітан. — Обстріл почався тоді, коли дві бригади звели докупи в одному місці. Техніку — від автомобілів забезпечення до самохідних установок, виставили в чистому полі. Там же розташувався особовий склад, спали у наметах. І це при тому, що неподалік була лісопосадка. Вона б не захистила, але давала хоч якусь можливість для маскування. Автомобілі і самохідки згрупували, ніби спеціально, щоб вони були в одному місці. Таку команду дало начальство. Звели дві елітні бригади, нашу і Миколаївську, і здали «колорадам».
Капітан каже, читав, що в Афганістані за десять років війни збили тільки один Іл-76, а в нас за якихось чотири місяці вже з десяток літаків і гелікоптерів потрапили під приціл бойовиків. В Афганістані за день втрати становили в середньому від одного до трьох, а в нас гинуть десятками.
Офіцер звертає увагу, що вже перші ракети влучили у визначений квадрат. А це значить — противник мав точні координати розташування наших підрозділів.
— Вогонь відкрили, як колись фашисти, одразу після четвертої ранку, — продовжує офіцер. — Перший осколок, який залетів у намет, влучив у кістку лівої ноги. Біль був такий, що потемніло в очах. Але не знепритомнів. Другий осколок дістав праву ногу. Після цього кінцівки перестали слухатися.
Він одразу не втямив, що сталося. Аж поки не побачив, що ліва нога нижче коліна перебита, і невідомо, як ще тримається. Зрозумів: йому вже не піднятися. Зціпивши зуби, капітан виповз із намету. Його підібрали бійці. Ризикуючи собою, зуміли зупинити кровотечу.
— Я просив хлопців обрубати висячу ногу, бо заважала кожному рухові, — каже Тарас. — Вони тільки дивилися на мене широко розплющеними очима і мовчали. Ніхто не наважився.
«Партизанів» брали на службу на 45 діб, але це пусті слова»
У 43-річного Андрія — також важке поранення у ногу. Це для нього вінницькі міліціонери зібрали кошти і закупили спеціальний апарат для вакуумного витягування гною з рани. Чоловік просить подякувати за таку турботу. Він з тієї ж 24-ї бригади, що і його земляк капітан Тарас.
— У мене вдома онук, діти, дружина, — каже Андрій. — Коли призивали, казали, що «партизанів», тобто мобілізованих старшого віку, беруть на 45 діб. Але це лише слова. Я з 23 травня на службі. Якби не поранення, досі б залишався на передовій.
Андрій працює шофером на одній з фірм. У зону бойових дій вирушив на вантажному автомобілі МАЗ, що його фірма виділила для потреб армії. Доставляв бійцям продукти.
— Того дня, 11 липня, я прокинувся рано, — згадує співрозмовник. — Подумав: не буду знов лягати, скоро хлопці встануть, поїдемо по воду. Умився, поголився, одягнув випраний звечора однострій. А тоді заліз у кабіну, і ранковий сон таки здолав мене. Прокинувся від різкого болю в нозі і страшенного гуркоту. Спробував вибратися з автомобіля, але нога не слухалася. Один з моїх добрих знайомих побачив, що зі мною щось не те, допоміг вилізти на вулицю. Поклав на землю, а в цей час у бак для пального влучив осколок і пробив метал. Хлопці відтягли мене у приміщення старої тваринницької ферми, що була недалеко.
Андрій бачив, як вибухнув його автомобіль, де залишилися всі документи.
«З мене вирізали осколок такий, як половина мобілки»
— Ніхто насправді не знає, скільки наших хлопців навіки залишилися під тим Зеленопіллям, — каже ще один поранений, боєць 79-ї Миколаївської аеромобільної бригади Сергій. — Неправда, що того чорного ранку загинули тільки 19 бійців. Таку цифру подають у пресі. Втрати більші. Я дзвонив хлопцям із своєї артбатареї, то з 80 «штиків» залишилося тільки 30. Дехто, правда, як і я, по госпіталях, але більшість накрило вогнем. Є такі, що їх не можуть знайти. Неважко здогадатися, чому. З шести гармат нашої батареї вціліла тільки одна. Я не брешу. Колись, як усе це закінчиться, ті, хто пережив пекло під Зеленопіллям, розкажуть усю правду. Хто її почує, у того волосся дибки стане.
Після одного з вибухів сонного бійця Сергія повітряною хвилею кинуло під бензовоз. Він зрозумів, що тут для нього можуть настати останні хвилини. Спробував відповзти, коли пролунав новий вибух — і осколки посипалися, як дощ. Зрешетило різні частини тіла. Частину осколків уже вирізали. Але на нього чекає ще не одна операція.
— Найбільший осколок такий, як половина мобілки, — каже боєць. — Я б вам показав, але хірург забрав. Запитую, для чого, він каже, дехто не вірить, що таке може бути. Потрібен «вещдок».
Не всіх поранених забирали з місця бою гелікоптером. За словами Сергія, на борт узяли тільки восьмеро. Чекали, що пришлють іще один борт, — не дочекалися. Решту доправляли автомобілем.
— Це була не дорога, а муки, — уточнює боєць. — Біль нестерпний, та ще й дорога польова, яма на ямі. Нас везли в кузові скопом, як тих свиней.
Що сталося в Зеленопіллі?
Селище Зеленопілля розташоване поблизу російського кордону на території Луганської області. Тут вранці 11 липня відбувся найжорстокіший за весь час АТО обстріл наших двох елітних підрозділів — 24-ї Львівської механізованої і 79-ї Миколаївської аеромобільної бригад.
За інформацією прес-служби РНБО, по особовому складу і техніці відкрили вогонь з російської території. Підтвердженням цьому є відео, що з’явилося в Інтернеті. Його виклали самі росіяни. Стріляли з реактивної системи залпового вогню «Град». Дехто з військових експертів припускає, що насправді вогонь вели з новітньої російської системи «Торнадо». За даними прес-служби Міноборони, загинули 19 українських військових і 93 поранено. Ті, кому вдалося вижити, стверджують, що жертв було значно більше.
Вінницька область.
Дорогі читачі!
29-річний капітан 24-ї моторизованої Львівської бригади залишився без ноги під час страшного артилерійського обстрілу під селищем Зеленопілля на Луганщині. Давайте допоможемо молодому офіцеру зібрати кошти на протез.
Допоможемо й іншим пораненим!
Кошти можна передавати пораненим особисто з рук у руки (телефон у редакції) або переказувати на благодійний рахунок Вінницького військово-медичного центру.
Реквізити фонду:
Код ЄДРПОУ 37159706
Р/р 26005060727956 у Вінницькій філії ПАТ КБ ПриватБанк
МФО 302689
Телефон фонду: (043-2) 59-69-51, голова фонду, помічник начальника центру —
Віталій Степанович Колесюк
Капітан 24-ї механізованої бригади Тарас (на задньому плані), поруч його дружина Марія, на передньому плані — боєць 79-ї аеромобільної бригади Сергій у лікарняній палаті.
Фото надано автором.
