Роботодавці та виборчі перегони

Можливі мотиви — це переформатування сторони роботодавців під благородними гаслами консолідації організацій роботодавців. Не будемо оцінювати легітимність такого єднання, незважаючи на наявність судового рішення у цьому сенсі стосовно одного з учасників СПО (КРУ) через його невідповідність статусу всеукраїнського об’єднання організацій роботодавців за Законом України «Про організації роботодавців». Більше непокоїть використання громади роботодавців та їх найманих працівників у виборчих перегонах та як це, в кінцевому результаті, позначиться на самодостатності та соціальній відповідальності сторони роботодавців.

Ми пропонуємо проаналізувати політичні симпатії ініціаторів такого єднання (читай — лідерів та функціонерів учасників СПО) та за можливістю змоделювати взаємини учасників СПО в період передвиборної президентської кампанії та наступних парламентських виборів.

Тож логічно інтерполювати їх політичні уподобання з цілями політичних сил, інтереси яких вони так чи інакше представляють.

Так, раду ФРУ очолює народний депутат Юрій Бойко — креативний політик Партії регіонів (ПР). Особистість впливова і в партії, і в економіці. Складно повірити, що, перебуваючи на посаді першого заступника лідера ПР, Юрій Бойко в інших сферах своєї компетентності не переслідуватиме цілі своєї політичної сили, що може визначати і політичні симпатії очолюваної ним ФРУ.

Складніше з оцінками політичної мотивації лідерів КРУ. Президент КРУ Олександр Соколовський (президент Всеукраїнського об’єднання роботодавців легкої промисловості) публічно демонструє свою аполітичність. Та не поспішаймо з висновками щодо політичної індиферентності цієї організації. Думається, що ми не помиляємося, якщо припустимо, що КРУ є проектом її виконавчого віце-президента Олексія Мірошниченка. Після втрати ним у 2003 році посади Голови ради ФРУ він створював КРУ за сприяння корпорації «Індустріальний Союз Донбасу», керованої на той час нинішнім очільником групи радників Прем’єр-міністра. Не дивно, що першого екс-президента КРУ Віктора Пантелеєнка, що теж мав відношення до «ІСД», призначено заступником міністра економіки. Отже, політичний курс КРУ, до складу якої входять лише галузеві організації роботодавців, визначається, швидше як проБЮТівський.

Обов’язки Президента ВАРу (третього суб’єкта цього єднання) довічно виконує В’ячеслав Биковець, доки послідовний «нашоукраїнець» Юрій Єхануров служить в органах виконавчої влади. Та не слід виключати повернення Юрія Івановича до президентського «керма» ВАРу — в іншому разі пан Биковець вже давно відкинув би префікс «в. о.» від своєї посади...

Тож партійно-політичну конфігурацію СПО, мабуть що, визначають ПР, БЮТ та «НУ».

Тож на певному етапі історії представники навіть протилежно орієнтованих політсил шукають підґрунтя для взаємопорозуміння. Проте лише час може показати тривалість такої єдності.

Інтерполюючи політичну ситуацію серед функціонерів СПО на фракції Верховної Ради України (ВРУ), напрошується висновок, що з парламентських партій лише «литвинівці» та комуністи не мають структурованої електоральної підтримки серед роботодавців, що потребує додаткових політтехнологічних кроків кандидатів у Президенти України від цих партій. Не виключено, що в майбутніх парламентських виборах розшириться коло партій з кишеньковими об’єднаннями роботодавців.

Втім, до загальної політичної характеристики СПО доведеться внести певні корективи, виходячи з політичної орієнтації членів його президії: голова — виконавчий віце-президент КРУ Олексій Мірошниченко (гіпотетично симпатик БЮТ); заступник голови — перший заступник голови ради ФРУ Дмитро Олійник (член БЮТ); заступник голови — в. о. президента ВАРу В’ячеслав Биковець (гіпотетично симпатик, можливо, член партії НУ); керівник секретаріату — Генеральний директор ФРУ Василь Надрага (член Народної партії), що вкладається у формулу: 2(БЮТ) + НУ + НП.

Належність Дмитра Олійника до керівництва СПО посилює позиції БЮТ в цьому єднанні. Отже, у політичній формулі керівництва СПО на рівні таких персоналій, як голова, його заступники і керівник секретаріату, ПР не представлена.

Висловлюючись економічною лексикою, НП має у складі СПО «золоту акцію», оскільки її представник, перебуваючи у трудових відносинах з ФРУ (очолюваної політиком з ПР), може в інтересах саме своєї політичної сили здійснювати потужний вплив на поточну діяльність ФРУ, зокрема, і СПО в цілому.

ВАР ніколи не проводила незалежну лінію в соціальному діалозі, схиляючись ситуативно то до ФРУ, то до КРУ, послідовно орієнтуючись на НУ. Тож про її впливовість можна говорити хіба що на засадах протекціонізму в деяких районах.

Та у складі СПО відсутні ще два суб’єкти сторони роботодавців у соціальному діалозі — потужного свіжоутвореного суб’єкта сторони роботодавців — Об’єднання організацій роботодавців України, утвореного після втрати впливу на ФРУ членом ПР Анатолієм Кінахом. Варто припустити, що бізнесмени, очолювані таким харизматичним громадським лідером і політиком, орієнтуватимуться саме на ПР...

Також нема історично найдавнішого суб’єкта сторони роботодавців, традиційного учасника Генеральної угоди — Спілки орендарів і підприємців України. Із знанням справи можна стверджувати, що керівництво цього об’єднання всіляко прагне працювати в інтересах усього українського бізнесу.

Тож неважко пересвідчитися, що конфігурація СПО доволі точно повторює структуру ВРУ шостого скликання.

З другого боку, під СПО закладено ту саму «міну», що й під нинішню ВРУ, де найчисельніша фракція регіоналів перебуває в опозиції, хоч іноді голосує напрочуд синхронно з БЮТ та частиною «НУ—НС». Насправді, хоча ФРУ єдине об’єднання організацій роботодавців представлене в Міжнародному об’єднанні роботодавців від України, проте рішення президії СПО, з врахуванням вищевикладеного, можуть бути не на користь членів ФРУ.

Такий стан речей може мати для сторони роботодавців наслідки, аналогічні тим, що спостерігаємо в роботі чинної Верховної Ради: ситуативні союзи, що змінюються різкою конфронтацією вчорашніх спільників, аж до повного паралічу роботи, особливо якщо зважати, що СПО не представляє інтереси всієї національної сторони роботодавців. Враховуючи те, що «вічні й непорушні» союзи в українській історії були досить нетривалі, навряд чи СПО у такій конфігурації змінить таку тенденцію.

Найближча грандіозна політична подія у цей період — чергові вибори Президента України. На другому місці за значенням — підготовка виборів до парламенту, а також до регіональних та місцевих рад. Очевидно, якщо СПО використовується і буде використовутись з політичною метою (напередодні, під час або одразу по завершенні президентської кампанії).

Подальша (після 2011 року) доля СПО від роботодавців опиниться під сумнівом: адже ПР, представники якої вочевидь не змиряться з втратою впливу на сторону власників, ні в разі перемоги їх кандидата на президентських виборах, ні в разі програшу. Втім, переформатування СПО може відбутися й раніше.

У цій ситуації спадає на думку, що при перших ознаках просування представниками партій-конкурентів своїх політичних інтересів у соціальному діалозі ФРУ спробує змінити розстановку політичних акцентів введенням до керівництва СПО (президії та керівництва секретаріату) представника, орієнтованого на іншу політсилу, окрім БЮТ і НП, та допустити ООРУ в коло учасників СПО. Та де гарантія, що за цей час не виникне нова загроза дестабілізації СПО, коли представники ФРУ та ООРУ зачнуть занадто активно просувати інтереси ПР, до якої входять їх очільники?!

Тож лишається розраховувати на реальну демократизацію і деполітизацію не лише сторони роботодавців, а й соціального діалогу в Україні. Першим кроком у цьому напрямі має бути аж ніяк не відсторонення від соціального діалогу окремих об’єднань і організацій роботодавців та підприємців, визначених нинішніми учасниками СПО, які домагаються монопольного права на представництво інтересів усього українського бізнесу в соціальному діалозі, прагнучи узаконити ситуацію Законом України «Про соціальний діалог».

Тут навпаки — всі організації роботодавців і їх об’єднання, а також громадські об’єднання підприємців відповідного статусу, які користуються найманою робочою силою, мають право брати участь у соціальному діалозі в складі сторони роботодавців на відповідному рівні на засадах положень Конституції України та Конвенцій Міжнародної Організації Праці при ООН, ратифікованих Україною.

Лише таким чином можна позбавити окремих функціонерів об’єднань та організацій роботодавців можливості реалізовувати свої протекціоністські, кар’єрні та політичні амбіції, не будемо казати — корпоративні, прикриваючись суспільними інтересами.

Й лише так сторона роботодавців зможе взяти на себе соціальну відповідальність за наповнення бюджетів усіх рівнів та забезпечити соціальні гарантії у суспільстві, а також стати реальним партнером уряду (незалежно від його політичної причетності), спонукаючи його до прозорості у своїх діях.