Там, де народжуються фахівці для АПК

Білоцерківський національний аграрний університет, який кує висококваліфіковані кадри для сільськогосподарського сектору, знаний далеко за межами нашої держави. Готують тут фахівців, на рівні світових стандартів, конкурентоспроможних на ринку праці. А представлені в університеті наукові школи, зокрема, з ветеринарної хірургії, діагностів і терапевтів України, ветеринарної лейкозології, ветеринарно-санітарної експертизи, визнані в Україні і світі. Майже дві тисячі випускників-аграріїв щороку стають спеціалістами з ветеринарної медицини, технології виробництва і переробки продукції тваринництва, агрономії, лісового та садово-паркового господарства, екології, охорони навколишнього середовища та збалансованого природокористування, водних біоресурсів та аквакультури, фінансів і кредиту, обліку і аудиту, економіки підприємства, менеджменту. Навчають тут й не зовсім сільськогосподарських професій, як кажуть: на злобу дня. Після закінчення вишу можна стати правником, перекладачем з англійської, французької, німецької, навіть китайської мови.

Пишаються в університеті й викладацьким складом. Розумного, доброго і вічного студентів навчають 14 академіків, 56 докторів і 228 кандидатів наук. Ректор цього навчального закладу Анатолій Даниленко — також людина непересічна, досить відома в аграрних і політичний колах. Свого часу був головою колгоспу, народним депутатом СРСР та України. Працював у Верховній Раді головою аграрного комітету. Встиг покерувати Держкомземом та Черкаською облдержадміністрацією.

— Мені Білоцерківський університет рідний, бо свого часу його закінчував, — розповідає Анатолій Даниленко. — Навчався колись на факультеті ветеринарної медицини — це була моя перша професія. Опісля, до 1981 року, працював на Київщині, у рідному селі Карапишах головним спеціалістом, доки мене не викликали в Миронівський райком партії і не сказали: «Є така думка бюро, щоб ви йшли головою колгоспу імені Куйбишева села Яхни». Я заперечив, мовляв, молодий — 27 років було. Першим секретарем був Василь Тихонович Паливода, каже: «На жаль, цей недолік дуже швидко минає... Партквиток маєш?» — «Маю». — «Кругом!» — ось і вся агітація. У господарстві села Яхни не було жодного метра дороги з твердим покриттям: ні по селу, ні на ферму. Почали працювати. Гадаю, нормально, бо приїжджаю у Москву — на Дошці пошани на ВДНГ СРСР наш колгосп імені Куйбишева. По тваринництву, за буряки, за м’ясо, за молоко. Працював там п’ять років. Маленьке господарство, а бувало — по півтора мільйона карбованців прибутку.

Потім очолював колгосп імені Бузницького — теж у Миронівському районі — пропрацював там близько шести років, залишив більш як 12 тисяч голів великої рогатої худоби, 14 тисяч свиней, і будівництво, й інфраструктуру. Звідти вибирався народним депутатом Союзу.

Але ситуація в Карапишах була непроста. Земляки приїжджають, кажуть: «Ти скрізь працюєш, тільки не в своєму селі». Там колгосп був імені Щорса. Тоді я й пішов працювати у рідні Карапиші. Звідти у 1994 році обирався народним депутатом України другого скликання. Закінчилася каденція — працював на Черкащині головою облдержадміністрації! Викликає Президент Кучма. Вперед — на земельні ресурси! Прийшов у Держкомзем, а там навіть стілець поламаний у голови комітету. Усе почали з нуля... Ми ж тоді організували систему реєстрації, систему кадастру, систему іпотеки, обрахували нерухомість. І якби пішли тим шляхом, то не мали б такої поганої сьогодні ситуації в економіці нашої держави. А так — немає у нас системності.

В університеті працюють десять наукових шкіл: з нейрогістології, цитології та ембріології; ветеринарної хірургії; ветеринарної лейкозології; ветеринарно-санітарної експертизи; паразитології; гістобіохімії; розведення і селекції тварин; прогресивних технологій виробництва продуктів тваринництва; діагностів і терапевтів України; селекції і насінництва картоплі та озимої пшениці. Підготовка науково-педагогічних кадрів здійснюється через аспірантуру та докторантуру за 23 спеціальностями. Діють спеціалізовані вчені ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій за п’ятьма спеціальностями.

— Сказати, що я забув про господарство в Карапишах — це буде нечесно. Цікавлюся. За ці роки в галузі молочного скотарства підприємство значно просунулося вперед. У галузі свинарства є вже півтори тисячі голів свиноматок — 36 тисяч голів свиней в обороті за рік. Досить добре пішла переробка. Сьогодні це сучасне зі світовими технологіями підприємство. Керує там моя дружина — Валентина Петрівна. Я радію, і дивуюся інколи, як вона працює за технологіями, як навчає і підтягує своїх спеціалістів, адже не кожному це під силу. Вона — фанат. Захистила кандидатську — кандидат сільськогосподарських наук. На базі її підприємства уже чимало було захищено кандидатських та докторських робіт. У нас укладено угоду, є наказ міністра агрополітики щодо співпраці — Карапиші серед базових господарств університету. 

До створеного на базі університету аграрного науково-освітнього центру входять сім вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації, наукові установи — п’ять науково-дослідних інститутів, тринадцять науково-дослідних лабораторій, Інститут післядипломного навчання керівників і спеціалістів ветеринарної медицини, Інститут європейської інтеграції, Навчально-науково-дослідний інститут економіки і бізнесу, навчально-науково-дослідний центр, а також виробничі сільськогосподарські підприємства.

В університет я прийшов більш як рік тому, на початку вересня. Викликав міністр агрополітики, каже, ситуація така, що потрібно йти в Білоцерківський, ви ж його закінчували... Приїхав. Наказ, представили і вперед до роботи. Насамперед університетську котельню довелося будувати — бо вже вересень, а до неї ніхто не приступав. І гуртожитки, і корпуси ремонтувати, готувати заклад до роботи в зимовий період. І головне — об’єднати колектив. Колектив дружній, професійно підготовлений, багато видатних людей, яких знають в Україні й світі, і мені приємно з такими людьми працювати. У нас створено університетський центр. Окрім університету, до нього входять Білоцерківський техніко-економічний коледж, Козелецький, Золотоніський, Компаніївський, Бобринецький технікуми ветеринарної медицини, Олександрійський аграрний технікум, Тульчинський технікум. Готується наказ про входження в університетський центр Маслівського технікуму.

Для чого воно? Було б найлегше не помічати тих проблем. Я їхні проблеми вішаю на свої плечі, але я йду на це свідомо. Закінчує дитина технікум чи коледж, і ми її за напрямом забираємо вже на третій курс. Ступенева освіта. Жодних іспитів — за результатами навчання вони приходять до нас. Ці діти сільські, вони щирі, незахищені. Ми даємо їм можливість завершити за два з половиною роки (три — на факультеті ветеринарної медицини) навчання і отримали диплом про вищу освіту. Ось для чого нам потрібні технікуми, які входять в університетський центр. Це — захищеність сільських дітей насамперед — і прозоро, і легше, і дешевше. Бо спробуй поїхати в той Київ і яка там вартість проживання в гуртожитку. У нас, до речі, ціни на харчування 5-6 гривень. Бо все своє заготували. Є у нас навчальне господарство. Коли прийшов, корівки там давали по півтора літра молока. Стадо було хороше, генетично високе. Але без догляду і кормів. Стояли як дрова. Ми з ними почали працювати. В середньому на 6 тисяч кілограмів молока цьогоріч вийдемо — велика перемога для нас. Підняли свинарство — маємо свинопоголів’я в тисячу голів, у планах — вийти на 4 тисячі. Привезли 208 овечок, ще довеземо, і буде у нас 500 овечок і 50 кіз. Це навчальна база, практика, і водночас — бізнес.

Університет має працювати і заробляти. Тим більше, Верховна Рада ухвалила закон про наукові парки. Закон, який розв’язує нам руки. Ми можемо укладати угоду, створювати спільне підприємство, тобто вести бізнес для того, щоб надходили кошти на спецрахунок. Я не можу сидіти і чекати від держави, коли мені щось дадуть. Фінансування надзвичайно погане. Комуналка, приміром, 800—900 тисяч гривень треба щомісяця, а держава дала на листопад аж 179 тисяч. Решту заробляй, як хочеш. От ми й працюємо в цьому напрямку, щоб знаходити кошти.

До послуг студентів наукова бібліотека і читальні зали, інформаційні та ресурсні центри, інформаційний відділ, експериментально-клінічний блок, вісім гуртожитків, санаторій-профілакторій. Університет має власну поліграфічну базу, де налагоджено випуск підручників, навчальних посібників, монографій, навчально-методичної літератури, збірників наукових праць тощо.

— До Німеччини студентів направляємо. Співпрацюємо з поляками. Хочемо домовитися, щоб ми приймали студентів з бразильського університету, і наших туди відправляти. Почали працювати з міністерством сільського господарства Бразилії, я вже декілька разів зустрічався з їхнім послом, в університеті у нас він був. Запланована його ознайомча поїздка в Карапиші. Плануємо відкрити потужний центр Бразилія—Україна на базі Білоцерківського національного аграрного університету. Не обов’язково ж у Києві.

До речі, ви знаєте, скільки коштує гектар землі сільськогосподарського призначення у Бразилії? Так от, 10 доларів. Приїжджай, бери й працюй! Ви знаєте, хто формує ціни цукру в світі? Бразилія. Хто на першому місці з виробництва етанолу (спирт, який заміняє бензин)? Бразилія. І ми маємо закрити енергетику всю за рахунок наших земельних ресурсів. Ріпаку можна 4—5 мільйонів гектарів щороку сіяти й робити біодизель. У Карапишах ми вже почали перейматися альтернативною енергетикою — хочемо ставити завод з виробництва газу. Працюватиме на відходах: гній, пожнивні рештки, усе те, що гниє під ногами... А у всеукраїнському масштабі за рахунок цього можемо запросто зняти оте газове напруження з нашими сусідами. Усе в нас є. А чого немає? Системності та відповідальності...

— Я зрозумів, що ви маєте на увазі. Якщо молодий спеціаліст прийшов у таке господарство, як Карапиші, стартова зарплата у нього — 3 тисячі гривень. А потім, якщо покажеш, що вмієш робити, то професура аж ніяк стільки не отримує, як у господарстві спеціалісти. Вони не хочуть їхати нікуди.

Правильно ви кажете, вони їхатимуть туди, де краще. І, на жаль, сьогодні дуже багато людей — і науковці, зокрема, виїжджають за кордон. Держава вкладала ресурси, а вони продають свій розум іншим. Якщо ми так підходитимемо до рівня спеціаліста, до рівня їхнього захисту, до рівня їхнього соціального устрою, то воно так і буде. Те, що нині відбувається. У Карапишах якщо йдуть на роботу, господарство має забезпечити житлом, роботою, зарплатою, щоб вони комфортно почувалися.

— Людина має себе презентувати, має показати, на що вона здатна. Я студентів на це націлюю. Їм ще треба прищепити амбіції, щоб у них були такі амбіції, що Я, тільки Я, і Я доведу, і Я можу найкраще. Оце завдання. А якщо його просто так навчати — прийшов, склав іспити, заліки, диплом вручили, пішов... Ні, треба закласти ще й гонор отой, щоб такий був гордий за себе, що тільки Я, і краще від мене ніхто не зробить. Оце питання...