Не все те яблуко, що блищить

Пригадується, як ще кілька років тому багато садівників заявляли: сади перестали бути прибутковими, інтерес до них падає, а вирощене на старих деревах яблуко ні за що не може конкурувати із завезеними із-за кордону. Справді, наче намальовані імпортні плоди просто вражали своєю красою і розмірами і не йшли ні в яке порівняння із отими домашніми, що нерідко і чорною цяткою вкриті, і кособокі, ще й дрібнуваті.

У старого саду, що розкинувся у селі Ружична, були ті ж проблеми. Після одного не дуже врожайного року навіть пішла мова про те, щоб дерева із цих сімдесяти гектарів викорчувати, а вільні землі засіяти пивоварним ячменем, котрий якраз цінився. І це за того, що сад був не таким вже й древнім: двадцять років для дерева — ще не старість. І сорти в ньому підібрані непогані. І урожай він давав щороку.

Та попри це вже, може, і забули б про існування того саду, якби керівникам місцевої агрофірми не дошкуляла одна думка: «Чого ж це у наших польських сусідів є і яблука, і саджанці, причому такі, що всьому світові вигідно продавати, а у нас — нічого того немає?»

Щоб докорінно змінити звичні погляди на старий сад, в агрофірмі утворили ДП «Глорія», яке очолив Сергій Сущук (на знімку). Відтоді уже ніхто не тільки не думав корчувати дерева, а навпаки, садівництво стало однією з найприбутковіших галузей господарства.

Сергій Євгенович переконує швидко: добрий сад дає на кожному гектарі до шістдесяти тонн плодів. Навіть за мінімальної ціни у чотири гривні за кілограм яблук на гектарі «виростає» 240 тисяч гривень. Щоб заробити стільки ж, скажімо, на пшениці за середньої ціни та врожайності, доведеться засіяти більше шістдесяти гектарів. То хіба не золоті плоди зріють на деревах?

Справді, така арифметика захоплює. Але не так просто зібрати врожай наливних яблучок. Щоб зробити рентабельним старий сад, над ним добряче потрудились — обрізали, омолодили, полікували, підгодували... Тепер і він добре родить. Але дуже швидко стало зрозумілим, що без молодих садів і нових технологій важко сподіватись на справжній прорив у цій галузі. Тож і в «Глорії» взяли курс на суперінтенсивні сади, в яких невеличкі деревця ростуть на шпалерах і обов’язково з використанням крапельного зрошення.

За першими десятьма гектарами такого яблуневого саду через три роки з’явилось ще тридцять гектарів, нинішнього — ще шістнадцять. А паралельно садили вишні, груші, сливи. Колись від таких насаджень могли очікувати перші плоди через п’ять — сім років. Сучасні ж технології просто вражають своїми темпами. У «Глорії» тепер роблять ставку на так звані кніп-баум саджанці. У них однорічна крона і дворічний корінь, а головне — вони дають урожай в перший же рік посадки.

Та виявляється, і це ще не вершина садівництва. Провідні фірми вже пропонують наступне покоління саджанців, котрі починають так само просто миттєво плодоносити, однак замість одного центрального стовбура мають два. І це значить, що продуктивність дерева зростає вдвічі.

Всі, хто потрапляє у сади «Глорії», не перестають дивуватись: «Фантастичні насадження. Дивовижні плоди. Небувалі врожаї». Сергію Сущуку та його команді справді є чим пишатися. Але він знову дивує всіх: «Всі ці технології — вже вчорашній день. Ми відстаємо від лідерів галузі на добрих півтора десятка літ. І сподіватись, що наздоженемо їх найближчим часом, не варто».

А причина банальна — фінансовий голод. Сказати відверто, не зразу стало зрозумілим, як підприємство, котре має до п’ятдесяти відсотків рентабельності, може скаржитись на бідність. От і нинішнього року проблем ні з урожаєм, ні зі збутом — жодних. І все-таки з багатьма технічними новинками і технологіями Сергій Сущук знайомиться поки що в теорії, а не на практиці. Секрет простий: левова частка того, що вдається заробити, йде на розширення садів. Коли підрахували, за кілька останніх років зуміли висадити 240 тисяч (!) саджанців. Якщо врахувати, що всі вони імпортовані з кращих європейських розсадників, стане очевидним, що і вартість їх чимала.

Держава навіть була готова підставити плече таким трударям. Один відсоток акцизних зборів від тютюну та алкоголю якраз і призначений для того, щоб відшкодувати затрати, пов’язані із насадженням нових садів. Відшкодування на обробку грунту, допоміжний матеріал та самі саджанці становить від 40 до 80 відсотків. Тож і в «Глорії», виходячи із обсягів виконаних робіт, торік сподівались більш як на півмільйона дотаційних коштів. На жаль, не отримали з цієї суми і гривні.

І справа не в тому, що в державній казні не знайшлось цих грошей. Мінагропрод виділило, в область вони надійшли, всі комісії підтвердили, що вказані роботи виконані, і сад росте, але... Вже на районному рівні бюрократична машина спрацювала так, що кошти до підприємства так і не дійшли. Лише напередодні нового року отримали повідомлення про те, що невикористану вчасно бюджетну підтримку потрібно знову повернути ... в казну. В «Глорії» не те що з образою, але з великою досадою і розчаруванням проковтнули таку пілюлю. Адже цих грошей могло б вистачити чи на новий комбайн для збирання фруктів, чи на спеціальну протиградну сітку. Останньою, приміром, вкривають мініатюрні сади, захищаючи їх від граду та інших небажаних впливів. Під таким захистом в саду створюється відповідний мікроклімат, тож у весняні морози цвіт не примерзне, а в літню спеку яблуко не спечеться. Усі ці переваги нових технологій ми розглядаємо тільки на рекламних макетах. Вітчизняним садівникам вони не по кишені. А коли так, цілком логічно напрошується запитання: невже нам так і не вдасться не те що наздогнати, але хоча б наблизитись до тієї імпортної фруктово-ягідної фантазії, що вабить нас з прилавків супермаркетів?

— Та, може, нам і не завжди потрібно за всім гнатись, — заспокоює Сергій Євгенович. — Те, що відстаємо в технологіях, звичайно, погано. Але в тому, що наша продукція якісніша і корисніша — можна не сумніватись.

Садівник говорить відверто: технології, котрі роблять продукт зовні надзвичайно привабливим для покупця, для українського саду надто дорогі. Тому і стимулятори росту, препарати, котрі можуть збільшити кількість цвіту на дереві, прискорити процес дозрівання, а все це є і широко використовується в закордонному промисловому садівництві, нашим садам невідомі. Хімікати можуть змінити чи підсилити смак і можуть навіть «розфарбувати» яблуко в яскравий та рівномірний колір. Виявляється, і такий прийом вже давно відомий. Зрозуміло, що підсвідомо рука потягнеться саме до такого яблука чи грушки на прилавку.

І при цьому ми й припустити не можемо, що за таким привабливим зовнішнім виглядом може ховатись яблуко, яке зібрали ... два, а то й три сезони тому. В спеціальних камерах-сховищах, які заповнюються азотом, урожай може пролежати два, а то й три роки, поки на ринку не встановляться ціни, вигідні для виробника. Усе це для українського споживача невідома інформація, а тому й робить його невибагливим і таким, що підчищає європейські комори.

На противагу всьому цьому в «Глорії» показують звичні для нас сховища, де чекають на свого покупця сотні тонн справді апетитних, а головне — нешкідливих яблук. Кажу це зовсім не для реклами, а лише для того, щоб всі ми разом усвідомили: досить привабливого привізного сурогату, варто надати перевагу своєму, домашньому. Ось такого виробника не варто заганяти в глухий економічний кут, аби він намагався наздогнати дешевий імпортний непотріб. Він і так бореться з усіх сил, щоб вижити і пробитись на ринок. А підтримай його — ціни не буде цим справді золотим яблукам.

 

Хмельницька область.