За собівартості кілограма цукру в три—чотири гривні у магазинах правлять по вісім—дев’ять
На відміну від попередніх років, коли на Вінниччині у пік сезону цукроваріння вартість кристалів на ринках і в магазинах традиційно дешевшала, нині все відбувається навпаки. Заводи майже завершили варити цукор, а ціна на нього несподівано пішла вгору, продавці на ринках просять за кілограм 7—7,2 гривні, а в магазинах на цінниках цифри ще вищі.
Кому нині добре
На 46 тисячах гектарів вирощували цьогоріч цукрові буряки на Вінниччині. У 2008-му — на 63 тисячах гектарів. У 2007-му насінням цукристих засіяли понад сто тисяч гектарів. У 2006-му їх площа становила 160 тисяч.
У третині районів взагалі перестали вирощувати солодкі корінці. В деяких площі під ними мізерні. Приміром, тільки п’ятсот гектарів відвели під цукристі в Липовецькому районі. В Ямпільському, де у 80-ті роки минулого століття народився відомий на теренах колишнього Союзу почин з виробництва 50 центнерів цукру з гектара бурякової площі, посіви скоротили з 8 тисяч гектарів до 3,4 тисячі.
Герой України депутат Вінницької облради генеральний директор концерну «Укрпромінвест» Олексій Порошенко головною причиною зростання ціни на цукор вважає дефіцит солодких кристалів. Господарник не відкидає ситуації, коли за кілограм цукру, можливо, доведеться платити десять гривень, а то й більше.
— Скажіть, будь ласка, а кому нині солодко? — робить паузу Олексій Порошенко. — Дефіцит цукру відчувається не тільки у нас. Знаю, що в Росії він становитиме приблизно 2,5 мільйона тонн. В Індії теж рахують збитки, не вистачає 4 мільйони тонн. Ця країна один з найбільших світових експортерів. Бразилія, кажуть, на рік наперед продала свій цукор. Це при тому, що їхній цукор-сирець уже коштує дорожче від бурякового. Ось вам ще один аргумент на користь підвищення ціни на наш цукор. Ринок взаємопов’язаний.
На цукрозаводах концерну — Крижопільському та Гайсинському — собівартість тонни цукру з нинішнього врожаю буряків, за словами Олексія Порошенка, становить 3314 гривень. За тонну цукру-сирцю, каже співрозмовник, уже правлять шістсот доларів. Але ж його ще треба доставити, переробити. Це теж затрати. Загалом тонна сирцю, доставленого у нашу державу, стане у 5300 гривень. «Цукор-сирець ніколи не коштував дорожче від бурякового, — наголошує Порошенко. — Так воно й буде в перспективі. Спочатку ціна вирівняється. А потім все стане на свої місця. І бурякові кристали, як і раніше, продаватимуть дорожче, ніж тростинний пісок».
— Я не знаю, як саме можна стримати ціну на цукор, — продовжує Порошенко. — Це нереально. Адже зросла вартість усіх складових його виробництва — подорожчав газ, метал, вапняковий камінь. А кредити банки дають під 33 відсотки річних. Хіба така ставка не лягає тягарем на собівартість продукції?
Ніхто не поспішає продавати
Що менше цукру, то він дорожчий, нагадує про давно відому закономірність співрозмовник. Торік, у першому півріччі, коли з цукром не було проблем, цукрозаводи «Укрпромінвесту» продали 120 тисяч тонн кристалів за ціною 2900 гривень за тонну. Решту — ще дешевше — по 2400—2500 гривень за тонну. Чекати кращої ціни не було можливості. Кошти потрібні були на зарплату, повернення кредитів, підготовку заводів до роботи у новому сезоні. Кругленьку суму з’їли енергоносії. Їх вартість зросла в середньому втричі. Нині оптовики вже пропонують більше — торги можна починати з п’яти гривень за кілограм. Але заводчани не поспішають продавати. Сподіваються, що нинішня ситуація на ринку цукру дасть можливість бодай трохи поліпшити економіку підприємств. Точніше, хоча б частково компенсувати збитки за попередні роки. Принаймні у 2008-му, як і у 2007-му, виробництво солодких кристалів для переважної більшості цукроварень було збитковим.
— Два роки тільки й чуємо обіцянки про те, що на гектар буряків держава компенсує по 750 гривень затрат, — не приховує невдоволення директор Юзефо-Миколаївського цукрозаводу, що в Козятинському районі, Олексій Босак, — але що з того? Наші заводи не отримали жодної гривні. Зазначена сума зовсім невелика. Щоб виростити гарний врожай, витрачаємо на гектар площі понад десять тисяч гривень. Що на цьому фоні обіцяних 750 гривень дотації?.. Мізер, та й годі. Все одно не платять.
Аби цукрозаводи могли нормально працювати, а головне — вдосконалювати технологічний процес, рентабельність виробництва мала б становити від 35 до 50 відсотків. Такі розрахунки наводять цукровари. Тоді й бурякових площ буде більше. Їх уже треба відновлювати, якщо хочемо їсти свій цукор.
У наступному році в Гайсинському районі площі під солодкими корінцями збираються мало не подвоїти — загалом під цукристі планують відвести понад 14 тисяч гектарів. Розширюють зону бурякосіяння у Крижопільському районі до 13 тисяч гектарів. Утім, чимало господарників зайняли тактику вичікування. А якщо дехто й має намір розширити площі під буряками, то незначно.
— Можна було б засівати цукристими більше поля, — продовжує Олексій Босак, — але де взяти гроші? Якби в державі дбали про власне виробництво цукру, то саме зараз варто б здійснити гнучку політику. Скажімо, дати пільгові кредити. Виплатити нарешті обіцяну суму дотації. Надати в лізинг сучасну техніку, про що теж говорять багато, а не робиться нічого. Все це дало б змогу, як кажуть, вдарити своїм цукром по дефіциту.
У виграші — посередник
На запитання, чим пояснити те, що цукор виріс в ціні до 7,2 гривні за кілограм, продавець на ринку «Урожай» у Вінниці відповіла без роздумів: «Наш посередник підняв ціну, ми не беремо цукор на заводі, ми тільки продаємо». Після короткої паузи продавець продовжила: «Ви ж знаєте, що цього року цукру мало, кажуть, ще дорожчатиме. Але ми особисто на цьому нічого не заробляємо. Нам як платили, так і далі платять, хоч по п’ять гривень за кіло продавали, чи по сім, як зараз, однакова дяка».
— Ні той, хто сіє і збирає буряки, ні той, хто варить цукор, не заробляють на ньому стільки, як ті, хто скуповує його, а потім перепродує, це правда, — наголошує депутат Вінницької облради, голова комісії з питань бюджету Леонід Козодой. Ще донедавна він був виконавчим директором обласної асоціації «Поділляцукор». Роботі в «солодкій» галузі присвятив більшу частину життя. «Схему реалізації цукру давно треба змінювати, — веде далі співрозмовник. — Практика засвідчила, що закупівля кристалів у Держрезерв, чи Агрофонд не дає бажаних результатів для його виробників. Все одно більша частина цукру опиняється у руках тих, хто потім править бал на ринку, встановлює вигідні ціни і стриже на цьому купони. Реалізація цукру з вигодою для його виробників нині одне з найвужчих місць у галузі... За нинішніх цін, за якими оптовики скуповують цукор, а це в середньому п’ять гривень за кілограм, у торгівлі він мав би коштувати приблизно шість гривень. Що маємо насправді, ви знаєте. Так само відомо, кому дістається найбільша частка прибутку — посереднику.
 
Вінницька область.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
Коментар
Анатолій Павліченко, начальник Вінницького обласного управління агропромислового розвитку:
— Ті з керівників, хто мислить сучасними категоріями, розуміють, що цукор уже користується неабияким попитом на ринку. Тому й вживають відповідних заходів. До того ж йдеться про дефіцит цукру не тільки в межах держави. Це світова тенденція. Беручи до уваги, що наша країна є членом СОТ, збільшується перспектива реалізації цукру на експорт. Вирощування і продаж ріпаку, соняшнику, деяких інших культур дали можливість поліпшити економіку аграрного сектору. Тепер до цих культур можуть додатися цукрові буряки. Грунтово-кліматичні умови в регіоні найбільш сприятливі для високих врожаїв солодких коренів. Досить сказати, що навіть у нинішньому складному за погодними умовами році в нашому регіоні буряки мали найвищий вміст цукру — якщо порівнювати цей показник з іншими областями. Неспроста на Вінниччині традиційно займалися буряківництвом. Тепер економічна ситуація підштовхує до відновлення втрачених традицій у цукровиробництві. Гріх не скористатися такою можливістю.