Напередодні Конференції ООН з питань зміни клімату, що пройде з 7 по 18 грудня у Копенгагені, в Інституті законодавства Верховної Ради України відбулось чергове засідання Постійно діючого семінару з питань правової та інституційної підтримки національної політики у сфері глобальних змін клімату.
У роботі семінару взяли участь представники зацікавлених міністерств та відомств, міжнародних та наукових організацій, підприємницьких та фінансових установ, експерти ООН з питань зміни клімату.
Законодавча та нормативно-правова база
Відкрив засідання директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України Олександр Копиленко (на знімку). У своєму виступі він зазначив, що процес ефективної імплементації Кіотського протоколу має керуватися відповідною законодавчою та нормативно-правовою базою. Інститут законодавства Верховної Ради України протягом тривалого часу бере участь у її напрацюванні та впровадженні.
Україна, як рівноправна сторона Рамкової конвенції ООН із зміни клімату та Кіотського протоколу до неї, повинна використовувати свій статус з максимальною вигодою для національних інтересів. Але окрім переваг, які надають ці угоди, існує ряд міжнародно-правових зобов’язань держави, виконання яких відкриває потенційні фінансові можливості для модернізації національного господарства. Сьогодні з різних причин законодавча та нормативно-методична база, яка має відповідати міжнародним вимогам, у цілісному вигляді не створена. Це заважає, а в більшості випадків ускладнює процес реалізації механізмів Кіотського протоколу, зокрема, торгівлі квотами на викиди парникових газів.
Оцінюючи динаміку процесу, О. Копиленко відзначив перший крок уряду у цьому напрямі — продаж близько 1,5 млн. одиниць установленої кількості до Національного реєстру Японії. Проте ця трансакція становить незначну частину від можливого для торгівлі обсягу національних квот.
Здійснюючи міжнародну передачу одиниць установленої кількості, треба обов’язково забезпечити відновлення дозволеного для торгівлі обсягу. Це можна здійснювати завдяки іншому кіотському механізму — реалізації проектів спільного впровадження.
У своїх виступах учасники семінару наголошували, що вкрай важливо швидко підготувати відповідну базу із законодавчого заохочення та стимулювання підприємств до спільної діяльності з іноземними інвесторами.
Політика подвійного виграшу, коли на підприємствах здійснюються заходи з модернізації, підвищується енергоефективність, впроваджуються енергоощадні технології з одночасним зниженням емісії парникових газів, в Україні не застосовується. Водночас у країнах Європейського Союзу до цієї діяльності залучено близько 25 тисяч великих підприємств.
У процесі обговорення також зазначалось, що в Україні існують ще кілька суттєвих обставин та бар’єрів. Це, наприклад, вимога щодо надання підприємствами достовірних даних про обсяги викидів та кількість продукції, які перевірятимуться міжнародними експертами. Небажання висвітлювати фактичні показники своєї діяльності є також однією з причин «обережного» ставлення наших підприємців до проектів спільного впровадження.
«Зелена скринька» СОТ
Цікавою була інформація про те, що заходи, спрямовані на виконання Кіотського протоколу, входять до так званої зеленої скриньки Світової Організації Торгівлі і, згідно з її правилами, дозволені до реалізації без жодних обмежень. Для України це може дати потрійний виграш, тому що обмеження державної підтримки у перебудові окремих секторів економіки, зокрема, агропромисловому комплексі, за належного оформлення заходів, як таких, що спрямовуються на зниження емісії парникових газів, повністю знімаються.
Представники бізнесу у своїх виступах наголошували, що намагання адміністративно регулювати діяльність підприємств додадуть непевності та ризиків у стосунки з інвесторами, стримуватимуть реалізацію проектів спільного впровадження. Натомість було б доцільно підготувати регулятивну базу із законодавчого заохочення та стимулювання вітчизняних підприємств до спільної діяльності з іноземними інвесторами.
Представники наукових організацій наводили дані про те, що основними джерелами емісії парникових газів є підприємства енергетичного сектору економіки. Енергоємність української економіки у 2—2,5 разу вище, ніж у Польщі, Угорщині та Чехії, а в порівнянні з такими країнами, як Франція та Німеччина — країнами приблизно рівними за площею з Україною, енергоємність вища у 3—3,5 разу. Отже, у нас є величезні невикористані резерви щодо проведення заходів з енергозбереження за рахунок коштів, отриманих від реалізації проектів спільного впровадження.
Одностайною думкою та основним висновком учасників проведеної дискусії є той факт, що механізми Кіотського протоколу можуть стати ключовим джерелом фінансування заходів з модернізації економіки, енергозбереження та використання поновлюваної енергії в Україні.
Для цього потрібна тотальна професіоналізація дій на усіх рівнях — від уряду і аж до підприємств. Слід істотно активізувати й скоординувати зусилля на урядовому і парламентському рівнях, підвищити ступінь обізнаності місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, поінформованості та зацікавленості десятків тисяч вітчизняних підприємств, щоб у час, який залишився до завершення терміну дії Кіотського протоколу, отримати реальні вигоди для модернізації національної економіки та збереження навколишнього середовища.
Інститут законодавства Верховної Ради України.
