На дніпропетровській сцені осучаснили одну з перших радянських оперет — «Холопку» Миколи Стрельникова
Є легенда: композитор створив її у 1929 році, побившись об заклад на кілька ящиків шампанського, що напише оперету а-ля Кальман, з тою лише різницею, що головними героями у ній будуть не австро-угорські аристократи, а російські князі, графи і холопи. Автор заглибився в епоху імператора Павла І. Й зібрав у своїй історії бравих гусарів, акторів кріпосного театру, графа-деспота і пару закоханих — актрису-француженку і російського напіваристократа-напівхолопа. «Холопку» пізніше (1963) зробили й у кіноваріанті — першому кольоровому широкоформатному радянському фільмі «Кріпосна актриса» режисера Романа Тихомирова, де головні герої — актриса придворного театру Настя Батманова (зіркова роль Тамари Сьоміної) і молодий князь Андрій Туманський.
Між іншим, ці сюжети не зовсім вигадані — варто згадати реальну історію кохання графа Миколи Шереметєва і актриси-кріпачки, дочки коваля Парасковії Ковальової (Жемчугової). Це було якраз у кінці епохи Павла І.
Творці «Холопки-парижанки», поставленої на сцені Дніпропетровського академічного театру опери і балету, навпаки, запропонували глядачеві помандрувати у майбутнє — в епоху імператора Павла ІІІ, який у 2035 році будує Велику російську стіну.Автор сценічної версії і постановник Олександр Михайлов — художній керівник відомого російського регіонального театру «Вільний простір» (м. Орел). Михайлов свого часу вже ставив вистави в Дніпропетровську. Він каже, що цю ідею йому підкинули антиутопічні романи Володимира Сорокіна. До речі, й жанр «Холопки-парижанки» визначено як музична антиутопія.
Відомий сюжет розгортається на фантастичному тлі: нібито в Росію на гастролі прибуває французька актриса Віолетта Леблан, а вслід — закоханий у неї Андрій Туманський. Підступний Кутайсов, недавній перукар, нині граф і фаворит імператора, а заодно й організатор гастролей артистки, накинув на неї оком. Оскільки крутити роман зручніше із заміжньою жінкою, так би мовити, за ширмою благопристойності, то він хоче знайти Віолетті чоловіка. Кандидатом на цю роль граф обирає Туманського, який, з одного боку, є зведеним братом князя Микити Батурина, а з другого — холопом Кутайсова! Отже, у дружини Туманського виходу не буде — вона також перетворюється на холопку графа. Є тут і ще одна закохана пара, причому українського походження -слуга Дмитро й актриса-кріпачка Поля. Все закінчується щасливо: Павло ІІІ помирає, а Кутайсов підписує «вільну» не тільки Туманському і Віолетті, а й заодно Поліні. Тепер молоді люди, отримавши «шенгенські візи», шукатимуть щастя: «...В Париж! В Мадрид! Ведь для нас весь мир открыт!»
А Кутайсов чекає арешту, але натомість отримує запрошення на коронацію нового імператора — Олександра ІV... На новий манер «Холопку» переробили Григорій Гельфер і Євген Гендін, відомі у Дніпропетровську насамперед як автори театру «КВН ДДУ», які потіснили на афіші перших авторів лібрето — Геркена і Раппопорта. Новий текст, всіяний сучасним сленгом, може, й додає виставі гумору, але не романтизму, яким дихали навіть такі архаїчні рядки, як «фавны козлоногие пестуют дриад». Можливо, це лиш моє власне враження, бо ще «Не выходит песня из ума, Хороша ты матушка-зима! По столбовой летим с тобой стрелой. Звенят бубенчики под дугой»...
На знімку: сцена з вистави «Холопка-парижанка», на передньому плані — Ігор Бабенко в ролі графа Кутайсова.
Фото надано Дніпропетровським академічним театром опери та балету.
