«Роден Край» став рідним для всіх болгар

Газета болгар України «Роден край» відзначає ювілей — їй виповнилося 20 років. Для 200 тисяч болгар, які мешкають на території України, «Роден край» став тим духовним орієнтиром, що допомагає їм зберігати національну самобутність, пам’ятати про культурне та історичне коріння. Газета, як кажуть її читачі, давно стала і вірним другом, і мудрим співрозмовником. «Роден край» відомий за межами нашої країни, має читачів у Болгарії та в інших країнах, де живуть болгари. Газета занесена до офіційної національної енциклопедії Болгарії.

З квітня 1995 року на містку редакційного корабля перебуває головний редактор газети, заслужений журналіст України Дора Костова (на знімку).

— Двадцять років промайнули як один день, повірте мені. Коли в 1989 році професор Михайло Дмитрович Дихан виступив з ініціативою випуску газети болгарською мовою, деякі товариші з обкому партії його просто не хотіли слухати: мовляв, що за маячню несе вчений. Але він завжди вважався людиною, котра вміє досягати поставлених цілей. Михайло Дмитрович разом із журналістом Валентином Петровичем Кир’язовим підготували перший номер газети болгар України.

Перший номер газети — як перший крок — було зроблено. А що далі? Як сформувати журналістську команду? Як вирішити фінансове питання? Як визначити стратегічну лінію газети?

Декілька номерів вийшли як спецвипуски молодіжної газети «Комсомольська іскра». Потім «Роден край» одержав статус додатка до обласної газети «Прапор комунізму». Допомагати газеті було багато бажаючих, але в тодішніх умовах, а ще існував СРСР, зробити цю допомогу реальною і перетворити фінансові струмочки в потужні потоки не вдавалося.

— Нове життя в газеті почалося після здобуття Україною незалежності. У червні 1992 року вона отримала статус додатка болгарською мовою до газети Верховної Ради «Голос України». Основна частина фінансування лягла на «Голос України». Майже 15 років ми пропрацювали пліч-о-пліч із парламентською газетою. Для нашого колективу це була фантастична школа майстерності. Головні редактори газети Сергій Макарович Правденко та Анатолій Федорович Горлов, по суті, заклали фундамент, на якому ми будували й продовжуємо будувати свою газету.

Звичайно, вони болгарської мови не знали. Але основ редагування газетних матеріалів, верстки номерів, роботи з листами читачів і ще безлічі газетних премудростей нас навчив саме мудрий і терплячий «Голос України», за що ми безмірно йому і його редакторам вдячні. «Голос України» став для нас старшим братом, якому ми віримо, якого ми любимо.

— Звичайно, є. І були з найпершого номера. Коли почався регулярний випуск газети, з’ясувалося, що журналістів з болгарською мовою в Україні просто немає. Довелося запрошувати з Болгарії, з Варни редактора. Два роки Іван Кондов редагував «Роден край». Ми буквально з журналістських пелюшок виховуємо для себе журналістів, для яких болгарська мова є рідною. Але як буває? Набрався в нашому колективі молодий фахівець розуму, а його вже приглянули «селекціонери» з інших газет, де й зарплата вища, і перспективи неабиякі. Ідуть, звичайно, на жаль, кадри. Іде молодь.

— У газети три засновники — Держкомітет у справах національностей і релігії, Одеська обласна рада та колектив редакції. Ми вдячні за допомогу наших співзасновників, дякуємо й голові обласної ради Миколі Леонідовичу Скорику.

З обласного й державного бюджетів надходять кошти на видання газети. Не казатиму про суму, вона могла б бути й більшою. Тираж газети на сьогодні понад 5 тисяч примірників, а вартість річної передплати — 20 гривень 40 копійок. Але, хочу підкреслити, що ми не виживаємо, а живемо за повною програмою.

— Головне завдання газети — культосвітня місія. Девіз газети: «Болгари — завжди залишатимемося болгарами». Кожен рік наш колектив намагається зробити таким, щоб запам’ятався. Наведу такий приклад. З нашої ініціативи в Україні й Болгарії широко відзначалося 150-річчя болгарської гімназії в місті Болграді. З цієї унікальної гімназії вийшли у велике життя прем’єр-міністри Болгарії, генерали та офіцери болгарської армії. «Роден край» опублікував десятки матеріалів, присвячених гімназії, а пізніше випустив і чудово оформлену книгу. Міністерство освіти Болгарії прийняло рішення про вивчення в школах країни історії Болградської гімназії. Усі школи Болгарії вивчали цей предмет на основі наших публікацій.

А пам’ятник ханові Кубрату, установлений у селі Мале Перещепине Полтавської області з ініціативи газети «Роден край»? Цей пам’ятник став національною реліквією всіх болгар світу. В 1912 році в цьому селі було знайдено скарб, що належав государю Великої Болгарії ханові Кубрату. Історики встановили, що він був там похований. На місці його поховання з ініціативи газети було споруджено монумент, поклонитися якому приїжджають болгари усього світу.

Сьогодні «Роден край» займається видавничою діяльністю — ми випускаємо книги з історії, традицій і культури болгарського народу.

— Плани, звичайно, є, і їх, скажу, підказують наші читачі. Це — історія, мова, культура, традиції болгарського народу. Це — дружба болгарського та українського народів. Це — збереження почуття гордості за приналежність до болгарського народу.

І найголовніше: «Роден край» задумувався, образно кажучи, вогником, який освітлюватиме життя українських болгар. Сьогодні вогник уже давно бушує полум’ям. Нехай це полум’я багаття не гасне, бо в цьому вогні загартовується наша пам’ять, без якої людині й народам жити не можна. Ми цій історичній пам’яті вірні.