Ключовими проблемами якісної роботи ЗМІ є насамперед втручання засновників мас-медіа у редакційну політику, роздержавлення засобів масової інформації та забезпечення нормальних, безпечних умов для журналістської діяльності. Такої думки дійшли учасники парламентських слухань «Про стан свободи слова в регіональних засобах масової інформації».
Мене часто запитують, — зазначила голова парламентського Комітету з питань свободи слова Ганна Герман, — чи є свобода слова в Україні? Скажу вам відверто: часом я гублюся і не знаю, що на це запитання відповісти. І тоді я згадую слова В’ячеслава Чорновола, який сказав мені їх у 90 році: «Знаєш, Ганно, я не вірю у незалежну пресу, але я вірю в незалежних журналістів». Я думаю, що ці слова дуже актуальні сьогодні у контексті цієї ситуації, яку ми з вами переживаємо.
На думку депутата, вірити в незалежну пресу особливо важко сьогодні, коли місцеві чиновники забирають приміщення редакцій і знаходять різні способи для того, щоб тиснути на мас-медіа фінансово.
Про один із таких фактів з парламентської трибуни розповів головний редактор львівської газети «Ратуша» Микола Савельєв.
За його словами, з приходом у 2006 році нового міського голови редакція відчула на собі шалений тиск, адже «насмілилась мати власну думку і вмотивовано критикувати (не програли жодного судового процесу) його і його оточення». 
— Оточивши себе родичами, — додав він, — міський голова створив таку структуру, яка дозволила йому, не криючись, абсолютно безкарно чинити у Львові все, що заборонено законом. Редакцію позбавляли фінансування, забороняли друкуватися у видавництві, намагалися роздержавнити, влаштовували масові перевірки. Так тривало п’ять місяців. Врешті-решт головний редактор і ще двоє журналістів почали безстрокову голодовку у приймальні міського голови. Лише після цього сесія міської ради ухвалила рішення про фінансування видання.
На думку ж голови Національної спілки журналістів Ігоря Лубченка, політична ситуація в державі, ускладнена гострими протиріччями між Президентом і Прем’єр-міністром, розв’язала руки олігархам і чиновникам для наступу на свободу слова й права журналістів.
Критичні виступи у ЗМІ нерідко супроводжуються багатотисячними судовими позовами, зазначив він. У цьому контексті голова НСЖУ нагадав про «щедрий дарунок від депутатів Верховної Ради, які проголосували за те, що сума відшкодувань за моральну шкоду повинна враховувати статус критикованої особи», та розцінив це як ще один спосіб «натягнути вуздечку на пресу». Якщо держава ідентифікує себе як демократична, вона повинна бути зацікавлена у якнайшвидшому становленні незалежної і якісної журналістики, переконаний Ігор Лубченко.
Варто зазначити, що у своїх виступах учасники слухань здебільшого критикували представників БЮТу. Втім, вороги преси є в усіх ключових політичних командах, переконаний народний депутат Андрій Шевченко. «Політична дурість і чиновницьке хамство не мають партійних кольорів, —зазначив він. — Тож треба говорити про абсолютно системні речі, від яких залежить професія».
Найголовніша проблема, на думку депутата, полягає в тому, що у влади є замало розуміння, як живе професія і що їй потрібно. «І тому ми бачимо, що з’являються такі речі, як нещодавно ухвалені у Верховній Раді зміни до Цивільного кодексу, за якими депутата «оббрехати» було б дорожче, ніж учителя, але дешевше, ніж Президента. Тому з’являється ініціатива, підписана моїми колегами з Партії регіонів і КПУ про те, що державні телерадіокомпанії та їх редакційна політика повинні визначатися, контролюватися і керуватися парламентським Комітетом з питань свободи слова».
Крім того, через критику здебільшого однієї команди, у парламентарія виникли підозри, що слухання будуть використані як спроба зманіпулювати ситуацією в інтересах іншої команди, «у якої не найкраща репутація в журналістських колах».
Підсумовуючи результати засідання, Ганна Герман змушена була констатувати, «що навіть дрібної частини тих проблем, з якими приїхали люди, висловлено не було». «Мені дуже шкода, що по суті ми сьогодні зробили холостий постріл», — сказала вона. Такої думки депутат, зокрема, дійшла з огляду на відсутність представників Кабінету Міністрів, хоча їх запрошували. «Тому ми можемо сьогодні бути і надіятися лише на нашу солідарність, на те, що ми будемо підтримувати одне одного не тому, що ми належимо до однієї партії, що ми будемо виходити сюди і лити бруд на колегу, тому що він належить не до тієї партії. Ми повинні підтримувати одне одного, бо ми належимо до одного цеху і сповідуємо одну мораль і однакові демократичні принципи».