Право

3 грудня 2009 225

Судовий контроль за виборчим процесом

3 грудня 2009 225

На таку тему в редакції «Голосу України» відбулася дискусія.

Учасники:

Анатолій Селіванов — доктор юридичних наук, професор, постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України;

Юрій Мирошниченко — народний депутат України;

Ірина Саприкіна — заступник голови, суддя Апеляційного адміністративного суду м. Києва;

Олена Євтушенко — суддя Апеляційного суду міста Києва;

Анатолій Горлов — головний редактор «Голосу України»;

Володимир Королюк — завідувач парламентського відділу «Голосу України».

Ред.: У 2004 році вперше судова гілка влади заявила про себе, як активний учасник суспільних процесів, і, до речі, голос суду тоді був вирішальний. Наскільки той досвід засвоїла громадськість і наскільки він є актуальним тепер?

Селіванов: Події п’ятирічної давності, безперечно, висвітлили низку проблем. Зокрема, тоді всім стало зрозуміло, а тепер надзвичайно актуально: контроль за виборчим процесом є гарантією і вирішальною формою забезпечення і дотримання, передусім, конституційних цінностей, виборчих прав громадян щодо доступу до реалізації цього права під час виборів і під час самого виборчого процесу. Як сьогодні судовий контроль забезпечує законність усіх процедур, що пов’язані з виборчим процесом, коли беруть участь: по-перше, кандидати в Президенти; по-друге, виборчі комісії і найголовніша інституція — це ЦВК. Далі у нас є кандидати в Президенти, як суб’єкти виборчого процесу, їх представники, уповноважені особи. Ми маємо справу з самими виборчими комісіями, які теж є суб’єктами процесу, за якими здійснюється судовий контроль і які мають право на здійснення судового контролю за виборчим процесом. Безумовно, це також стосується політичних партій, блоків політичних партій, які теж визначені суб’єктом права на забезпечення і здійснення судового контролю. І нарешті сам виборець.

Законодавець багато чого зробив, щоб виборець був не спостерігачем за виборчим процесом, а активним його учасником. Ці положення реалізуються через наше законодавство, зокрема — закони «Про вибори Президента України», «Про Державний реєстр виборців», «Про Центральну виборчу комісію», Кодекс адміністративного судочинства. Тобто багато законів, які сьогодні мають реалізувати ст. 70—71 Конституції України, а також ст. 103 Конституції України, де йдеться про обрання Президента громадянами на основі загального, рівного і прямого виборчого права. І саме тому стосовно виборця можна говорити, що це суб’єкт активного виборчого права, як він має можливість реалізувати це активне виборче право з самого початку виборчого процесу. Але виборець може виступати не тільки суб’єктом, а й відповідачем. Щодо останнього, то у нас законодавство не передбачає, що виборець може бути відповідачем у порядку здійснення судового контролю. Варто звернути увагу на одну таку важливу обставину, що в період виборів Президента України суспільство наче пробудилося. Сьогодні ми бачимо, як широко і привселюдно обговорюється такі теми, як інтереси народу, інтереси української нації, проявляється зацікавленість життям людей, їх соціальним добробутом. І це є активний політичний процес, в якому формується виборча позиція, свідоме волевиявлення громадян.

Звичайна політична свідомість і сам публічний інтерес стають сьогодні головними у виборчому процесі, коли кожний громадянин має право реалізувати своє активне виборче право — голосувати, тобто виявити волю щодо кандидатів в Президенти України. Чому ми говоримо, що в Законі «Про вибори Президента» маємо справу не тільки з матеріальними нормами, а й з механізмом реалізації права громадян. Головне, як воно сьогодні забезпечується державою, адже ми маємо багато норм суто процесуального порядку, коли судовий контроль, а саме суди, покликані разом з виборчими комісіями реалізувати виборче право громадян. На відміну від виборчих комісій особливість судового контролю полягає в тому, що це завжди пов’язано з позовними заявами. Тобто не можна суду самостійно порушувати справу, а обов’язково має бути позовна заява незалежно від сплати судового збору. В цьому особливість правових спорів, коли суд не може виступати активним учасником процесу. Він є арбітром соціально-правового напряму. Суд в інтересах суспільства (це соціальний аспект) і в інтересах суб’єкта виборчого процесу (правовий аспект) забезпечує розв’язання спорів, розв’язання конфліктів, які виникають у ході виборчого процесу.

Отже, кажучи про те, як має здійснюватися судовий контроль, ми передусім повинні визначити, що таке судовий контроль взагалі. Я вважаю, що це дуже важливо для популяризації або з’ясування обставин змісту судового контролю, який на відміну від контролю, скажімо, Центральної виборчої комісії за іншими виборчими комісіями, або окружної за дільничною виборчою комісією, має свою специфіку, має своє організаційно-правове призначення.

Насамперед, судовий контроль обумовлює остаточність рішення, яке приймається за позовною заявою.

Друга обставина — судовий контроль здійснюється тільки за зверненням до суду і він проводиться, в даному випадку, не в ті строки, які звичайно передбачені адміністративним судочинством, а в скорочені терміни — 5 днів, і два дні. І законодавець в цьому відношенні врегулював питання, що можна оскаржувати з моменту події (дії чи бездіяльності) того чи іншого суб’єкта. Це і орган місцевого самоврядування, виборчі комісії, підприємства і організації, будь-які посадові особи, які перешкоджають правам громадянина. Оскарження будь-якого рішення, дії чи бездіяльності обмежено п’ятиденним строком, але не пізніше ніж за два дні до голосування, а щодо виборчих комісій — у дводенний строк, якщо стали відомі порушення підрахунку голосів та визначення результатів виборів по округу, на дільниці.

Які питання принципово важливі для виборчого процесу?

Перше питання (в чому є сутність судового контролю) — це питання предметної підсудності і територіальної підсудності. Куди має звертатися громадянин, виборець або суб’єкт виборчого процесу, до якого суду. От в цьому відношенні законодавець таке доволі просте питання не вирішив до кінця, бо в одному випадку йдеться про адміністративну юстицію (адміністративний суд), а в іншому — віднесено до місцевого суду, який виконує функції адміністративної юстиції. І в цьому відношенні може бути колізія, щодо праворозуміння і предметної підсудності порушень законодавства або прав виборців, і дуже легко можна помилитися. Сьогодні вже є два рішення Вищого адміністративного суду, де ці питання вирішені не на користь громадян.

У судових інституціях громадянам було відмовлено, оскільки не до того суду вони зверталися. Як у цьому разі має здійснюватися судовий контроль, коли у нас більша частина громадян не є юристами за фахом. І тому для них, якщо читати різні закони, дуже не просто визначати, до якого суду можна звертатися, як це передбачено Законом «Про вибори Президента» і Кодексом про адміністративне судочинство. В який закон йому дивитися? Я знову повторюю, що в них є певна колізія і певна складність. Процесуальні норми мають бути все ж таки зосереджені в Кодексі про адміністративне судочинство. Всі інші закони повинні мати матеріальний характер, визначати обсяг виборчого права так, як воно належить громадянинові чи іншим суб’єктам виборчого процесу. Я хотів би підкреслити таку особливість судового контролю, що пов’язаний з розглядом позовних заяв, які стосуються повноважень суб’єктів, котрі забезпечують виборчий процес. Ідеться, насамперед, про Центральну виборчу комісію та інші виборчі комісії.

Яким чином суд, який з’ясовує факти і обставини, має все ж таки вступати у ці відносини, щоб не перетворюватися на орган державного управління? В судочинстві визнаються факти, з’ясовуються обставини і на підставі цих фактів приймається відповідне рішення: задовольнити цей адміністративний позов чи відмовити. В нас у судовому контролі тільки дві інстанції — перша та апеляційна. Не передбачено оскарження в касаційній інстанції. І це — певна перевага, тому що скорочуються терміни проходження справ в адміністративній юстиції. Ми знаємо, що Верховний Суд вже не має сьогодні прямого відношення, оскільки остання інстанція — це Вищий адміністративний суд України.

Що зроблено для того, щоб судовий контроль сьогодні був ефективним?

У Верховному Суді України є спеціалізована Палата досвідчених фахівців адміністративного правосуддя, і від них суди очікують рекомендації.

По-перше, треба, виходячи з минулої судової практики, з’ясувати, як законодавець врегулював ці питання і зробив судовий контроль доступним для громадян. Щоб, передусім, охоронялися і захищалися саме активні виборчі права — право на волевиявлення наших виборців.

По-друге, для того щоб забезпечити в судах захист цих прав іншим суб’єктам виборчого процесу. Адже там немає розподілу, в кого більше прав, у кого менше прав. Але у кожному разі громадянину можна відмовити, з різних причин, коли суд у рішенні може сформулювати: «виборець не назвав, які права його конкретно порушені, виборець не з’ясував і не довів суду...».

І в кожному разі, на судовий розсуд, можуть виноситися питання, які залежать від сумління суддів: чи підтримувати суб’єкт оскарження в порядку судового контролю, чи заперечувати, чи відмовити. Тому що обставини пов’язані з порушенням виборчих прав, передусім кандидатів у Президенти, а з другого боку — виборця, і представників політичних партій, які ведуть агітацію, — вони щоразу можуть трактуватися і випливати з обставин, які має за цей короткий термін перевіряти суд. Тобто треба надавати відповідні докази, а не завжди такі матеріали в повному обсязі можуть бути надані суду. На жаль, суди в більшості випадків відмовляють за формальними ознаками, а виборець втрачає віру у справедливий суд.

Ред.: Одне з важливих питань розв’язання виборчих спорів — це терміни оскарження, терміни розгляду справ та вирішення цих справ, судові рішення за наслідками справ, обчислення термінів у цих справах. Наскільки це все може бути реалізовано і чи не складно це для наших громадян — вкластися в ці всі поняття, щоб знайти можливість звернутися до суду? Наскільки суди вільно оперують цими всіма поняттями?

Саприкіна: Виборчий процес уже розпочався і найбільша увага звернена до Київського апеляційного адміністративного суду. Чому? Тому що наші законотворці змішали першу і другу судові інстанції. Ми і перша, ми і друга інстанція під час виборів. Ми розглядаємо певну категорію справ, як перша інстанція, і ще, як апеляційна інстанція, — ті справи, які залишилися підвідомчі окружним адміністративним судам першої інстанції і місцевим судам, як адміністративним. Ми в порядку апеляції переглядаємо їхні справи також. Можна сказати, що початок пройшов краще, ніж ми очікували, і тепер ми рухаємося в цьому напрямку.

Щодо термінів — це швидкоплинний процес, і він визначений законодавцем. Ми можемо погоджуватись з цим законом, не погоджуватись, він нам подобається — не подобається, це не наша компетенція оцінювати закон. Ми повинні його виконувати. Швидкоплинність процесу визначена законодавцем, і в два дні — термін розгляду справи — ми вкладаємося. Для цього вжито організаційних заходів: справи визначаються кожному судді по черзі надходження, і незважаючи на те, які інші справи призначені у судді, все одно виборчим справам надається перевага. Однак, є проблеми, а саме: цей закон передав нам на розгляд оскарження дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії, але законодавець не визначився, як ми будемо розглядати ці справи.

Ст. 24 КАСУ говорить про те, що ці судові спори належить розглядати колегією із трьох суддів. Однак, окружним адміністративним судом міста Києва, до якого ми не належимо. Ми, як були, так і залишаємося Київським апеляційним адміністративним судом. Тільки по цій категорії справ — суд першої інстанції. Ми пішли тим шляхом, що розглядатимемо ці справи одноособово, бо ми не є окружним адміністративним судом міста Києва. Ми виписані окремо в законі, як Київський апеляційний адміністративний суд — суд першої інстанції. Для нас закон винятку не зробив, тому ми розглядаємо справи одноособово. З чим не погоджується певна кількість суддів Вищого адміністративного суду, які є апеляційною інстанцією для нас. До того ж там думки теж розділилися і певна частина суддів, їх більше, підтримує нас. І саме такою була їх позиція, що ми повинні розглядати справи одноособово.

Інші дотримуються іншої позиції. Я думаю, що цьому може зарадити тільки Верховна Рада — законодавець, який вирішить це питання. В першому читанні вже ухвалено зміни до закону. Там позиції врегульовуються на нашу користь: ми будемо слухати ці справи одноособово. Ми йдемо таким шляхом — тому що в нас недокомплект: із 73 суддів, які повинні бути за штатом, лише — 33 судді. Треба враховувати те навантаження, яке з нас ніхто не знімав, — це розгляд інших справ і апеляція загальних, які в нас лежать в черзі (понад 100 тис. справ).

Якби було прийняте рішення, що ми повинні виборчі справи слухати трійками — це взагалі б унеможливило їх розгляд, навіть елементарно, бо в нас не вистачило б складу суддів. Це дуже велика небезпека, не можна цього робити. Ми жодного терміну розгляду не порушили. Уже десь більш як 60 справ ми розглянули. Частина з них оскаржена у Вищому адміністративному суді і відзначено, що ми загалом правильно застосовуємо виборче законодавство і рішення приймаємо правильно.

Повинен чи не повинен виборець доводити своє порушене право

Повернімося до Кодексу про адміністративне судочинство, а саме — його засад, що саме на захист свого порушеного права позивач звертається до суду взагалі. І виборчі справи не є винятком у цьому плані. Не повинен суддя вигадувати, чому порушено право того чи іншого виборця. Це він сам повинен і зобов’язаний сформулювати, в чому саме є порушене його право. І не повинен суддя сидіти й сам вигадувати, яке право треба йому захистити, бо цей виборець звернувся до суду. До речі, чомусь так сталося: одні й ті самі скаржники ходять до суду. Ми вже з ними знайомі, як із рідними вітаємося в коридорі, коли вони приходять.

Стосовно того, що треба звертатися зі скаргами в інші інстанції, можу пояснити таке. Генеральний прокурор і Президент не є суб’єктами виборчого процесу, тому зі скаргами до Генеральної прокуратури звертатися безперспективно. Треба звертатися в іншому порядку й до іншого суду.

Знову-таки, виборчий процес швидкоплинний. Якщо ми за справами надали б усім суб’єктам звернення до суду строки такі, які передбачені КАСУ для інших категорій позовів, ми судові спори, мабуть, розглядали б до кінця 2010 року. Тяглися б ці позови, і взагалі б унеможливився виборчий процес. Тут законодавець правильно підійшов. Судова влада контролює, але в жодному разі не повинна стати перешкодою у виборчому процесі, а, навпаки, забезпечити правильність ходу виборчого процесу, його правове обґрунтування, щоб у ніякому разі в Президента, який набуде своїх повноважень при закінченні виборчого процесу, не виникло питання щодо його легітимності. Саме в цьому — завдання суду як ефективного інструмента забезпечення того, щоб ці вибори відбулися правильно й законно.

Ред.: Юрію Романовичу, на ваш погляд, які є найпроблематичніші, найвибухонебезпечніші позиції виборчого закону, котрі можуть призвести до лавини судових розглядів, а, можливо, взагалі до скасування результатів виборів. І що треба зробити, щоб цього уникнути?

Мірошниченко: Знаєте, я міг би говорити про недоліки закону. Власне, це не один закон, це кілька законів. Це й закон про вибори Президента, і КАСУ, і закон про реєстр виборців. Цілий ряд є колізій, неузгодженостей. Ірина Валентинівна вже казала, що нам треба доопрацювати. Ми зараз підготували й уже в першому читанні ухвалили закон «Про внесення змін до Закону «Про вибори Президента України». Всі процесуальні норми треба переносити в КАСУ й не створювати ситуацію, коли суддя має, як між Сциллою і Харибдою, вирішувати, на яку норму посилатися — чи спеціального закону, чи кодексу.

І в чому я хотів би з Іриною Валентинівною не погодитися. Справді, є в нас такі громадяни, яких можна назвати професійними скаржниками. Але ось два рішення Вищого адміністративного суду. Це стосується пані Чубко як позивача й пана Щетиніна. В чому питання? Виборчий процес є швидкоплинним, і за таких обставин деякі права не можна поновити, оскільки минув термін. Оскарження ми скоротили теж. Уже не робимо касацію, робимо апеляцію. З деяких питань взагалі виникає навіть питання щодо доцільності апеляції. За таких обставин роль судді та суду як захисника прав громадянина стає найважливішою. От у тому і є необхідність цієї дискусії, щоб суди й судді усвідомили, що в цій виборчій кампанії їхня роль є провідною, навіть не Центральної виборчої комісії.

Питання легітимності обраного Президента теж розглядатиметься і українським суспільством, і міжнародними спостерігачами, і політичними силами через призму об’єктивності, справедливості тих рішень, які ухвалюватимуть суди.

Право громадянина не може нехтуватися на користь державної інституції

Ось приблизна ситуація. Прийшла людина, подала скаргу. Її не зареєстрували вчасно. Минув час, потім кажуть: вибачте, терміни поновленню не підлягають, усе, до побачення, або не туди ви звернулися. Звертаю увагу, це є адміністративний процес, тому тягар доведення покладено (це є особливістю адміністративного процесу) не на суб’єкта оскарження як громадянина, а на державний орган. Я готовий тут сперечатися. Але це складає небезпечну практику, коли право громадянина нехтується на користь державної інституції. І ми все це виправдовуємо тим, що не треба вповільнювати виборчий процес. Що там одна людина: її право, її бажання, її розуміння.

Тут виникає суперечність: що є важливіше — домінування, гарантування права чи якась доцільність. Треба змінювати нашу психологію. Відмовлятися від того, коли державний інтерес домінує над інтересами громадянина. Я хочу звернутися до суддів: нам треба обов’язково готувати методичну літературу, нам треба провести семінари для суддів. Адже питання кваліфікації людей, які розглядатимуть виборчі справи, є вирішальними.

Ми зараз працюємо у Верховній Раді над удосконаленням виборчого закону. Нині працює робоча група, яка узагальнює всі зауваження. Якщо є пропозиції, будь ласка, подавайте їх. Особисто я багато працюю з суддями: по цивільних справах, по кримінальних, адміністративних справах ми вносимо зміни до законодавства з тим, щоб зробити сам процес удосконаленим. Із другого боку, щоб і матеріальні норми відповідали самій демократичній доктрині. Людина повинна реалізувати свої права, свій потенціал, а не пригнічуватися. Але є обставини зі зловживанням правами. Є небезпека, яка може загрожувати виборчій кампанії. На думку експертів, є декілька кандидатів, які є технічними, головна мета котрих — розпочати й вести судові лінії. Що в підсумку може призвести до затягування виборчого процесу, а то й — до зриву.

Дуже важливо підготувати методичні матеріали. Можливо, зібрати президію Верховного Суду. Лист у нас є від голови, доручення надані, але голова ВС повинен не тільки доручення надавати, а й методичну підтримку. Можливо, зібрати пленум і розглянути. Узагальнити практику. Тоді суддя під час розгляду справи матиме, на яку методичну базу спиратися.

Я вважаю, наша судова система готова, щоб забезпечити контроль над виборчим процесом. Що стосується питання кадрів, відповідальності кадрів, то це наша спільна проблема. Адже в нас не вистачає суддів. Важливим чинником є кваліфікація суддів. Адже їм доведеться працювати в цілодобовому режимі, тому їх треба озброїти, підтримати. Необхідно зважити на спеціалізацію в межах справ. Це все треба методично розробляти. Листів, на кшталт прошу забезпечити методично, не потрібно, бо хто це забезпечить? Це ж ресурс: треба писати, узагальнювати досвід, долучати експертів, радитись із суддями. Верховна Рада готова допомогти. Я кажу вам абсолютно щиро: ми хочемо, щоб була легітимна інавгурація Президента.

Розумієте, наслідки дуже відповідальні, не тільки для судової системи, не тільки в контексті спеціалізації судової. Зараз у Верховній Раді триває дискусія: чи потрібні нам спеціалізовані суди як інститут. Вибори — черговий іспит української демократії. Чи здатні ми обирати собі владу, чи демократія має шанс в Україні, чи народ може призначити собі владу. Багато що залежатиме від судів. Акцент змістився. Ми згортаємо можливості впливу на рівні виборчих комісій і більше покладаємося на суддів. Це відповідає тим демократичним традиціям, на які звертали увагу Венеціанська комісія, коли проводила аналіз, і Конституційний Суд, який указав, де перегнули палицю саме в законі. Тепер ми враховуємо, коли готуємо до другого читання зміни до закону про вибори Президента. В минулій кампанії, до речі, Верховний Суд зіграв свою роль. Тоді були обставини виняткові й рішення виняткові, а тепер це матиме системний характер.

Ред.: Законодавство, кваліфікація суддів, організаційно-технічне забезпечення судового контролю, відповідальність суддів — усе це елементи нинішнього виборчого процесу. Можна бути впевненими, що буде багато скарг на суддів. Так от, чи судова система здатна сьогодні гідно організувати свою роботу й виконати високу місію, про яку говорили? Законодавець насамперед творить закони для того, щоб виборче право було реалізоване.

Черговий іспит вітчизняної демократії

Селіванов: Ми вже згадували два рішення Вищого адміністративного суду. Законодавець закріпив у статті 103 Закону «Про вибори Президента України», що обов’язково до справ залучається представник виборчої комісії. Чому Вищий адміністративний суд цього не відзначив?

Євтушенко: Я не погоджуюсь з вашою тезою, Юрію Романовичу, що суд є захисником. Погоджуюсь із професором, що суд є арбітр. Суд не має права бути захисником тої чи іншої особи. Суд нікого не захищає, суд вирішує спори.

Суд не може бути захисником: по-перше, буде порушена рівність сторін у процесі. Тоді можна буде сказати: захистили одного, не захистили іншого.

Мірошниченко: Він захищає право — це питання тлумачення.

Євтушенко: Я не погоджуюсь ще з одною вашою тезою, пане Юрію. Річ у тому, що суд не має права сам добувати докази. От колись закон суддів зобов’язував це робити. А зараз цього нема, це повинні доводити сторони — та чи інша зацікавлена сторона.

З питань підсудності ви сказали. В законі чітко записано: якщо особа звернулася з порушенням правил підсудності, суд зобов’язаний повернути цю заяву їй для того, щоб вона пішла до належного суду. Колись законодавець інше передбачав: якщо особа звернулася не до того суду, було написано, що суд направляє цю заяву до компетентного суду — це теж було в наших законодавчих актах, у нашому Цивільно-процесуальному кодексі. Зараз цього немає. Отож, щоб не позбавили особу можливості захистити свої права, треба вносити зміни в закон: суд виносить ухвалу й направляє до відповідного суду для вирішення питання. Справа через годину буде в належному суді, якщо це в межах міста Києва.

Щодо забезпечення термінів розгляду. Ми такі справи в 2005 році розглядали судами загальної юрисдикції, у тому числі й Апеляційним судом міста Києва. Під час виборчого процесу в нас були призначені чергування. Судді перебували на своїх робочих місцях, почергово змінювали один одного. Деякі справи слухалися в складі трьох суддів, деякі — одноособово. Це теж було передбачено законом. Із цього приводу в нас не виникало проблем. І я не думаю, що вони можуть виникнути зараз.

Ред.: Скажіть, будь ласка, на якому рівні готовність суддів?

Саприкіна: Київський апеляційний адміністративний суд — єдиний з апеляційних судів України, визначений як суд першої інстанції, котрий розглядає певну категорію справ.

Потрібно подякувати Верховній Раді за підтримку. Ми були на межі зупинки. Через відсутність матеріально-технічного забезпечення в нас стояла пошта (52 тисячі боргу) — поштарі казали, що не візьмуть жодної повістки; не було паперу; а головне — зали судових засідань (їх у нас фактично три) не були обладнані... Гроші нам дали, процес зрушив у позитивний бік. Ми почали працювати й готові забезпечувати виборчий процес.

Однак кадрове питання у нас залишається — кількісно не вистачає суддів.

Кваліфікація суддів, які працюють в нашому суді, сумніву не викликає: судді підготовлені, багато років працювали в першій інстанції, розглядали саме ці виборчі справи, коли вони були їм підвідомчі. Тому немає нічого складного, несподіваного, що завадило б працювати.

Ред.: Якщо говорити про ваш суд, якої допомоги ви ще потребуєте?

Саприкіна: Найголовніше — це законодавче врегулювання спірних питань. Адже суддя — процесуально незалежна постать. Йому неможливо вказати, яке винести рішення. Повинно бути в законі чітко виписано, або справа розглядається трійкою, або одноособово. І не треба вигадувати, чи ми 23 статтю застосовуємо, чи 24, чи щось інше. Бо часом випадає із закону два слова, і тоді незрозуміло, хто має приймати остаточне рішення. Є інша небезпека. Конституційній Суд приклав руку до цього закону: певні норми визнані неконституційними. Ми проаналізували: не підлягають оскарженню протоколи виборчих комісій. Ви розумієте, що це означає. Є ще одна проблема — забезпечення позовів. Якщо ми говоримо про швидкоплинність процесу, що є два дні на розгляд справи, навіщо забезпечувати позов, щось там зупиняти, закривати і т. п.

Шановний пан Мірошниченко каже: поки ми не захистимо право «маленького» виборця... Суди не йдуть на захист громадянина, ми захищаємо право «маленького» виборця. Але треба дивитися, які вимоги висуває цей громадянин. Він написав скаргу: прошу скасувати постанову ЦВК про формування складу кандидатів на пост Президента України. Як захистити права цього виборця, якому не дали відповідь: чому має бути внесок 2,5 мільйона, чому не менше? У нього таких грошей немає, щоб потрапити до складу кандидатів. І він з цього приводу листується з ЦВК протягом місяця. Давайте, поки його не задовольнить комісія повними відповідями, заборонимо ЦВК формувати список кандидатів на пост Президента України.

Наприклад, якомусь виборцю не подобаються білборди якогось кандидата, і він просить захистити його порушене право. Я не можу зрозуміти: в чому порушено його право? А він говорить: а ви придумайте, в чому порушено моє право. Тому є чітко зазначені позовні вимоги.

Право громадянина не може нехтуватися на користь державної інституції

Черговий іспит вітчизняної демократії

Євтушенко: Я не погоджуюсь з вашою тезою, Юрію Романовичу, що суд є захисником. Погоджуюсь із професором, що суд є арбітр. Суд не має права бути захисником тої чи іншої особи. Суд нікого не захищає, суд вирішує спори.

Мірошниченко: Він захищає право — це питання тлумачення.

Ред.: Скажіть, будь ласка, на якому рівні готовність суддів?

Саприкіна: Київський апеляційний адміністративний суд — єдиний з апеляційних судів України, визначений як суд першої інстанції, котрий розглядає певну категорію справ.

Однак кадрове питання у нас залишається — кількісно не вистачає суддів.

Ред.: Якщо говорити про ваш суд, якої допомоги ви ще потребуєте?

Саприкіна: Найголовніше — це законодавче врегулювання спірних питань. Адже суддя — процесуально незалежна постать. Йому неможливо вказати, яке винести рішення. Повинно бути в законі чітко виписано, або справа розглядається трійкою, або одноособово. І не треба вигадувати, чи ми 23 статтю застосовуємо, чи 24, чи щось інше. Бо часом випадає із закону два слова, і тоді незрозуміло, хто має приймати остаточне рішення. Є інша небезпека. Конституційній Суд приклав руку до цього закону: певні норми визнані неконституційними. Ми проаналізували: не підлягають оскарженню протоколи виборчих комісій. Ви розумієте, що це означає. Є ще одна проблема — забезпечення позовів. Якщо ми говоримо про швидкоплинність процесу, що є два дні на розгляд справи, навіщо забезпечувати позов, щось там зупиняти, закривати і т. п.

Права і свободи громадян не можуть бути обмежені

Ред.: Теорію держави і права ніхто не відміняв. Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Відповідно до Конституції права і свободи людини не можуть бути обмежені. Коли ви висуваєте якісь претензії в суді до виборців, уже обмежуєте його права.

Саприкіна: Ми виконуємо закон і ніяких претензій нікому не пред’являємо.

Ред.: Судовий процес це своєрідне слідство.

Саприкіна: Судовий розгляд, судове слідство — це у кримінальних справах.

Ред.: Чому, коли ви розглядаєте скаргу виборця, ви не запрошуєте членів ЦВК.

Євтушенко: Коли ми розглядаємо справу по суті, ми обов’язково запрошуємо членів ЦВК. Справа, про яку йде мова, не була допущена до судового розгляду. Вона була повернута у зв’язку з тим, що позивач пропустив строки звернення до суду. А якщо вони не підлягають поновленню, про що нам говорити. Звичайно, ми повертаємо цю скаргу, оскільки вона не відповідає вимогам, подана з порушенням строку. До речі, законодавець написав, які наслідки подачі скарги з порушеним строком.

Мірошниченко: Я в ніякому разі не хочу заперечити ту тезу, що права громадян реалізуються в тих межах і в той спосіб, як передбачено законодавством. Це не підлягає сумніву. Те, що ви повертаєте справи, те, що ви розглядаєте у відповідності до законів, це все правильно, і тільки так треба робити. Однак під час розгляду справи непотрібно тлумачити законодавство на користь державної інституції. Така моя думка. На моє переконання, суд захищає право, і в цьому є зміст його арбітражу. Якщо право не є захищене, то тоді не має сенсу займатися судочинством.

Ви згадаєте рішення Печерського суду про заборону критикувати прем’єра. То є у нас підстави говорити про подібні факти — є підстави.

Виборчий закон змінився і має деякі суперечності з іншими законами. І тут варто було б зробити якесь методичне забезпечення. Зібрати суддів, порадитися, як розглядати такі важкі справи.

Селіванов: Щодо захисту права громадян. Олена Іванівна мала на увазі, що суд не може бути захисником. Але інколи суд відмовляє за формальними підставами, наприклад, несплата судового збору, і це питання має вирішуватися у суді — на кого його слід покладати, як визначено у статті 172 КАСУ.

Тому й потрібні методичні роз’яснення, оскільки судові витрати чомусь більше несуть громадяни. Юрій Романович має рацію, такі нюанси необхідно роз’яснювати суддям. Треба сповідувати цю філософію: я звертаюся до суду по захист права, то прийміть і скажіть, як мені діяти, адже в державі відсутній закон про безплатну правову допомогу.

Понад те, в адміністративній юстиції є така норма, що суддя повинен проявляти ініціативу на витребування відповідних документів і доказів, які сприяють правосуддю. Як за два дні можна витребувати ці документи? Ця практика Вищого адміністративного суду мене насторожує. Я не схильний заперечувати згадувані рішення — вони остаточні. Але за змістом кожного рішення мені не байдуже, як захищаються права виборця. Я не впевнений, що у Вищому адміністративному суді не існує проблем однакового праворозуміння виборчого процесу, і треба поставити крапку.

Мірошниченко: Вони поставлять крапку, але невдоволені політичні сили оголосять, що це є фальсифікація, що суд замовлений, що це є корупція і т. д. І що ми отримаємо?

Селіванов: Адміністративне судочинство передбачає розгляд справ у місцевих судах. А що таке місцеві суди, як вони вирішуватимуть? Я добре пам’ятаю, як чітко спрацьовували Обухівський міськрайонний та Київський обласний апеляційний суди щодо розгляду скарг громадян. Але чи вони всі сьогодні причетні до судового контролю?

Саприкіна: Місцеві суди — це як адміністративні суди. У мене до законотворця такі запитання: чому у вертикаль адміністративної юстиції втрутилися місцеві суди? Яким чином і навіщо?

Мірошниченко: Для забезпечення доступності.

Саприкіна: У адміністративного суду головний — Апеляційний суд. Якщо суддя місцевого суду порушив закон, що нам робити? Ми не можемо на президію викликати цього суддю, порушити проти нього провадження, відібрати пояснення... Потрібна реформа адміністративної системи суду в цілому.

Мірошниченко: По-перше, потрібно забезпечити доступність. По-друге, спеціалізацію судів. Бо, наприклад, голова Верховного Суду взагалі вважає, що норма Конституції неправильна, і її не треба виконувати: суди треба об’єднувати і робити лише палати.

Наші внутрішні чвари повністю дезорієнтують. Хтось кричав: щоб забезпечити доступність адміністративного судочинства, давайте на районні суди подамо якісь категорії справ. Таке й роблять, що не налазить на голову.

Ред.: Хочу повернутися до судового контролю за виборчим процесом. Виборець, громадянин, права якого порушені і були, скажімо, оскаржені в судовому порядку, і йому відмовили з якихось причин. Запитання: чи можна оскаржити це рішення у Конституційному Суді?

Саприкіна: Ні. Якщо ми про це говоритимемо, то кожне судове рішення можна оскаржувати в Конституційному Суді. Тому що і право на житло, і право на працю регулюються загальним законом, тобто Конституцією.

Мірошниченко: Однак інститут конституційної скарги треба запроваджувати.

Ред.: Є роз’яснення Європейського Суду з прав людини, що ті рішення, які виносяться в країні, можуть оскаржуватися в Конституційному Суді.

Треба запроваджувати інститут конституційної скарги

Мірошниченко: Йдеться про запровадження правового інституту конституційної скарги, якою зможуть користуватися громадяни. Однак даного інституту ще немає ні в Конституції, ні в законодавстві. Я є прихильником такої ідеї. Звичайно, таке нововведення додасть роботи Конституційному Суду. Зараз в нашій державі має місце подвійна касація, якої ніде немає. У багатьох країнах є перша інстанція, апеляція. І на тому закінчили. А у нас спочатку йде перша інстанція, апеляція, потім вищий спеціалізований, потім ще Верховний Суд України. Уявіть, якщо до цього переліку додати ще й Конституційний.

Ред.: Чи може повторитися досвід 2004 року, коли крапку у виборах було поставлено судовим рішенням? Чи може набратися критична маса скарг технічних кандидатів, яка може вплинути на долю виборів? Чи здатна Верховна Рада запобігти цьому?

Селіванов: З позиції теоретичної, доктринальної думки можливе не тільки повторення ситуації, воно навіть передбачене чинним законодавством. Щодо «технічних кандидатів», то деякі оцінки реальності проходження кандидатів у президенти дорівнюються дуже малому ступеню вірогідності. І тому всі ці кандидати, які не є реальними, мають право і можуть скористатися ним для оскарження будь-яких рішень виборчих комісій на всіх стадіях. Давайте порахуємо — сам кандидат, його довірені особи, далі за ним стоїть блок політичних партій, є уповноважені в ЦВК і інших органах, є представники його партійної приналежності. Таким чином, орієнтовно шість-сім суб’єктів можуть спонукати процес судового контролю. І це найбільша небезпека, якщо ми перейдемо у безкінечні судові спори. Цей судовий контроль буде виглядати як квазіконтроль і не буде мати реального змісту, як це передбачено Конституцією і законами. Тим більше зараз можна на всі процеси дивитися з позиції «верховенства права».

Сьогодні законодавець намагається «відремонтувати» закони щодо виборчого процесу, а ви забуваєте, що при цьому не виключається знову судовий контроль Конституційним Судом. На сьогодні він остаточно вирішив неконституційність окремих положень, і хтось цим задоволений, але у тому рішенні суду багато недоречностей. Наприклад, визнана неконституційною норма про те, що громадяни для голосування мають обов’язково стати на консульський облік. Але на практиці ніхто не знає, скільки їх буде, і ніхто не знає, скільки на день виборів потрібно буде ЦВК надіслати виборчих бюлетенів на закордонні виборчі округи. Наприклад, в одному окрузі прийде голосувати два громадянина, а в другому — сотні, а може, і набагато більше. Ось чому Конституційний Суд сьогодні відіграє роль (я це кажу для фахівців) «негативного» законодавця. «Негативного» тому, що він по-іншому розуміє процеси, які регулює законодавець. Він тлумачить і визнає норми законів неконституційними, як «негативний законодавець», а ми говоримо, що наш законодавець позитивний, він удосконалює законодавство для виборчого процесу. З іншого боку, у нас адміністративне судочинство допускає зловживання правом на всіх рівнях. Правом користуються для зволікання процесу, і тут є вже певні технології.

Олена Іванівна наголосила, що по захист не приходять, по нього звертаються. Правильно, але проти держави виступає громадянин, який не має ні грошей, ні влади, нічого. А публічна влада переважає його ще й в суді. Якщо суд стане на цю точку зору, то прийде кінець нашому громадянському суспільству і демократії взагалі.

Мірошниченко: Стосовно сценарію, коли суд буде вирішувати долю виборів, то теоретично це можливо. Оскільки для того й існує суд, щоб у разі спору поставити крапку як арбітр. Коли експерти ведуть мову про технічних кандидатів, то, власне, бути суб’єктами ініціювання судових спорів і є їхнє основне призначення. Ця проблема має бути досліджена. Адже є право, а є зловживання правом. І коли організовано робиться подання десятків, сотень, тисяч позовів, то фактична мета цих позовів не сприяти реалізації права, а перешкодити, наприклад, встановленню результатів виборів чи, можливо, реалізації виборчих прав інших громадян. Наше суспільство повинно мати певний імунітет до цього. Чому ми говоримо про важливість судового контролю? Тому, що всі ці зловживання, всі політичні баталії можуть зробити заручниками суддів, і їх треба сьогодні, поки ще є така можливість, захистити, озброїти матеріалами, провести відповідну підготовку. Зрозуміло, не потрібно орієнтувати, кого захищати, а кого ні. Захищати потрібно закон і право. Це своєрідна перевірка на зрілість української демократії. Я думаю, що скасування виборів через зловживання правом на оскарження, через судові маніпуляції, через судові війни в Україні не матиме місця.

Селіванов: Нам сьогодні потрібна процесуальна юридична досконалість, потрібно нарешті створити виборчий кодекс України (як у Франції), який би визначив усю процедуру, звів воєдино всі закони та виокремив якісь особливості.

Саприкіна: Я як голова палати Апеляційного адміністративного суду Києва завжди кажу своїм суддям: «Той, хто переможе, той тебе не згадає, а той, хто програє, той тебе не забуде». Звичайно, суддя це людина, він не може стояти осторонь виборчого процесу, адже він сам є виборцем, він голосує, у нього є свої уподобання, свій улюблений кандидат. Однак це настільки делікатна справа, що в жодному разі не повинна виходити за межі особистих інтересів судді та його приватного життя, щоб ніхто й ніколи не звинуватив його в заангажованості чи упередженості при розгляді справи. Звертаю увагу, де є небезпека зловживання своїми правами, щоб це зрозумів читач та виборець. У тому, що деякі особи, звернувшись до суду, перетворюють судові засідання на шоу чи агітаційний майданчик. Всі не раз бачили блокування суду — не встигли прийти, а вже прапори розгорнули, мікрофони поставили, кричать, ображають, співають, горілку вживають, взяли суд в облогу — ні вийти, ні зайти. Так не можна. Якщо ми говоримо про тиск на суд, то це хіба не тиск? Адже суддя бачить, що натовп під вікнами готовий його розірвати, якщо він не прийме те рішення, яке від нього вимагає жменька людей. Людей, звичайно, проплачених, які відпрацьовують свої гроші. Просто якийсь кандидат хоче про себе заявити, щоб його знали, щоб безплатно показали по телебаченню, щоб завтра його пізнавали в метро. Саме оце і є велика небезпека. По-перше, зривається сам судовий процес; по-друге, немає поваги до суду. У результаті виходить, хто більший натовп збере, той і виграє. Це найяскравіший приклад зловживання своїми правами, з яким ми постійно стикаємося.

Євтушенко: Я теж бачу проблему у зловживанні правом. Пов’язано це не тільки з маніфестаціями, також це можна пов’язати з тим, що особа може спрямувати свої дії на затягування процесу. Вона буде постійно заявляти клопотання, ставити питання про призначення експертиз, виклик різних осіб (ЦВК, Президента чи ще когось). Тобто її дії будуть спрямовані на затягування процесу. Це проблема, і не лише у виборчих справах. Людина, яка бачить, що вона не виграє, робить що завгодно, а потім ще й скарги пише. Це, на мою думку, теж велика проблема.

Мірошниченко: Саме унеможливлення зловживання правом, щоб не було безкінечних судових процесів, і було основною мотивацією внесення змін до законодавства.

Євтушенко: Під час судових дебатів буває, що деякі особи можуть п’ять разів повторювати одне й те саме, починати все спочатку, якщо його переб’єш.

Не загубити зміст судочинства — захищати право

Мірошниченко: Звичайно, ми знаємо, що є випадки, коли люди цілеспрямовано готуються до зловживань, однак, з другого боку, важливо, щоб ми, враховуючи все це, не загубили зміст судочинства — захистити право. Звичайно, був великий ризик з нашого боку. Нас критикувала Венеціанська комісія, багато в чому поправив Конституційний Суд, критикують правозахисники, комітет виборців і багато інших. Так, деякі спостерігачі кажуть: ви згортаєте виборчі права громадян у цьому законі. Ми враховуємо всі зауваження, адже зміни були покликані, щоб не перетворити вибори на привід для розколу суспільства. І саме роль судді в тому, щоб визначити, де є зловживання, а де людина хоче захистити своє право. Звичайно, суддя людина, але він повинен бути справді арбітром і розрізнити, відокремити зерно від полови. Саме в цьому полягає величезна роль суду, його контрольна функція.

Ред.: До закону про вибори ще вноситимуться зміни, вони будуть, напевно, оскаржені в Конституційному Суді. У разі, якщо знову деякі положення закону виявляться неконституційними, чи не зірветься виборчий процес?

Мірошниченко: Запевняємо, що виборчий процес не зірветься. Право є цілісним. До того моменту, поки Конституційний Суд не скасував норму або закон у цілому, закон діє і не має зворотної сили. А все, що було до рішення суду, залишається в правовому полі. Зараз починають говорити, що деякі норми можуть бути визнані неконституційними, і в результаті матимемо білі плями. Нічого страшного в цьому немає, адже діятимуть підзаконні акти. Законодавство є цілісною системою, десь ми будемо застосовувати принцип аналогії, десь будемо перекривати рішеннями ЦВК. Конституційний Суд не поновлює норми старого закону, він просто вказує, що не відповідає Конституції, і вже Верховна Рада має закрити цю прогалину. Зверніть увагу, багато обставин сьогодні регулюється рішеннями ЦВК. Отже, прогалин не буде. Я запевняю, вибори пройдуть у межах правового поля.

Саприкіна: Якщо норму буде визнано Конституційним Судом неконституційною, то вона стає такою з моменту винесення рішення, до цього часу вона діє і закон є правильним.

Селіванов: У період виборів Президента України політична свідомість і публічний інтерес стають головними у виборчому процесі, коли кожний громадянин має можливість реалізувати своє активне виборче право, проявити волю у виборчому процесі. На перше місце стає закон, який створює умови реального доступу до права обирати і таким чином спільно вирішувати, кому виявити довіру бути главою держави. Пряме волевиявлення громадян, їх політичні права залежать не тільки від законодавства, процедур голосування, а й багатьох умов організації технічного забезпечення виборчого процесу, що є обов’язком держави у створенні виборчих комісій, державного реєстру виборців, безперешкодних умов доступу громадян до виборчих дільниць.

Для того, щоб Конституція і закони виконувалися, повинен надійно працювати судовий контроль, як і вся судова система, в реаліях охорони і захисту виборчого права громадян. Конституція визначила судовий контроль як вищу й остаточну інстанцію у вирішенні спорів, де головним елементом виступає у виборах Президента публічний інтерес у реалізації влади народу.

На суди і суддів покладено конституційну відповідальність визнавати права громадян на участь у виборах і обирати Президента України. Вони є пріоритетними, первинними і не відчуженими будь-якою посадовою особою, будь-яким органом держави чи місцевого самоврядування.

Пройшов конституційний контроль комплекс законодавчих актів, які вносили зміни до законів щодо виборів Президента України та Кодексу адміністративного судочинства України, і Конституційний Суд визнав, що законодавець більшість змін до законодавчого врегулювання відносин виборчого процесу і можливості судового контролю, тобто оскарження порушень щодо положень, вніс на конституційній основі до початку виборчого процесу.

Отже, судовий контроль за виборчим процесом слід визначити, по-перше, як конституційно-правовий механізм забезпечення гарантій дотримання політичних виборчих прав громадян — виборців, які уособлюють владу народу і мають установчі функції щодо обрання Президента України; по-друге, судовий контроль — це ефективний засіб розв’язання всіх спорів, коли виявлені порушення виборчого процесу оперативно оцінюються суддями за фактами, які впливають на отримання результатів виборів до дня проведення і після завершення виборів, але у дводенний термін. Це свідчить про гарантії волевиявлення громадян, їх охорону і захист.

Ред.: Дякуємо всім за участь у дискусії.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.

Вибір редактора

25 жовтня 2024

Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук виступив на тематичній конференції, присвяченій пункту 5 Формули миру

Популярне за тиждень

Судовий контроль за виборчим процесом

На цю тему