Важко повірити, що в гірській частині Криму — за кілька кілометрів від моря — є села, у яких живе лише кілька десятків чоловік! Проте це реальність. Наприклад, у селі Підгірне Орлинівської сільської ради Балаклавського району Севастополя прописано більш як півсотні селян, але на зиму постійних мешканців залишається менше половини. Ще менше населення сусіднього Колхозного, котре місцеві жителі дедалі частіше називають старим ім’ям Узунджа.Для поштового відомства (мабуть, щасливий виняток із прикрої практики держвідомств) принципового поділу населених пунктів за кількістю жителів немає. Працівники відділення зв’язку «Родниківське», у чию «зону відповідальності» входять «іменне» село, а також околишні Підгірне, Колхозне й Розсошанка, пошту доставляють із однаковою регулярністю.
За словами начальника відділення зв’язку «Родниківське» Наталі Зацепілової, маршрут, яким ось уже більше восьми років щодня мандрує її підлегла Галія Даутова, становить ні багато ні мало чотирнадцять кілометрів. Втішно, що тепер листоноша його долає усе більше не пішки, а на службовому транспорті — велосипеді. Щопавда, ходова частина часто виходить із ладу: гостре каміння на гірських дорогах шини пробиває нещадно. А в Узунджу або Передове доводиться інколи й двічі на день їздити: ці мальовничі місця облюбували ділові люди, їм телеграми можуть прийти в будь-який час. А листоноша що пенсію, що вітальну телеграму із днем народження доставити зобов’язаний вчасно...
До будинку Ніни Чернякової ми з Галією Даутовою пішли пішки. Добре, що лише кілька десятків метрів. Ніна Федорівна на мою пропозицію сфотографуватися разом з листоношею для «Голосу України» погодилася без вагань, але висунула одну умову: тільки обійнявшись із «нашою Галею»: «Вона нас із Великою Землею пов’язує, новини приносить, багато допомагає!»
Чи багато роботи в листоноші в селі, у якому неповні три десятки передплатників? Ось що мені розповіли в Орлинівській сільраді: «Листоноші в нас «багатоверстатники». Крім пенсій, листів і газет, вони жителям сіл приносять на прохання кому булку, кому сірників або солі, моток ниток, а кому й цукерок пакуночок — за різним дріб’язком у магазин (у Підгірному цього блага цивілізації немає: нерентабельно утримувати, закрили давно. — Авт.) літня людина не набігається за два—три кілометри». Я зрозумів, чому поштарська сумка Галії Даутової при її кількох передплатниках здалася мені непропорційно наповненою й що вона мала на увазі, коли сказала: «У мене тут багато роботи».
Севастополь—Орлине—Підгірне.
На знімку: Ніна Федорівна Чернякова й листоноша Галія Даутова (праворуч).
Фото автора.
