Де тиск, там — і зиск

За словами міністра економіки Богдана Данилишина, країна впевнено виходить із кризи. Якщо за підсумками першого кварталу до відповідного періоду минулого року ВВП провалився на 20,3 відсотка, то за підсумками третього кварталу економіка скоротила відставання до 15,9 відсотка. При цьому важливо, що сезонно скоригований ВВП зростає два квартали поспіль. І це справді, й це на відміну від економік багатьох більш розвинених країн. Водночас результати роботи промисловості й у сільському господарстві у жовтні-листопаді застерігають від будь-яких категоричних висновків. По-перше, тільки в жовтні ми дочекалися зростання обсягів виробництва в електротехнічній галузі, що недвозначно вказувало на суттєві зрушення в промисловості. По-друге, наївно розраховувати на швидку реабілітацію економічної динаміки через наявні проблеми в банківському секторі, котрий, як показав листопад, не готовий кредитувати реальний сектор виробництва, в тому числі — будівельну галузь. По-третє, напередодні президентських виборів держбюджет не здатний стимулювати економіку для виходу з кризового стану. Нагадаю, його законопроект відправлено на доопрацювання, окрім іншого, через купу популістських пропозицій, вартість яких ледь не дотягує до загального фонду зведеного бюджету — 303,4 мільярда гривень. По-четверте, інвестиції в основний капітал за три квартали року скоротилися на 43,7 відсотка. А ще, втративши надію на одержання чергового траншу кредиту від МВФ, уряд уперто шукав... і не знаходив кошти для покриття дефіциту держбюджету на внутрішньому ринку запозичень, обіцяв... і не повертав експортерам ПДВ, закликав Нацбанк до емісійного фінансування держпрограм... і наражався на рішучу відмову.

Усе можна списати на «труднощі робочого моменту», якби не атмосфера політичного протистояння, в якій прийнято не звіряти підрахунки, а зводити рахунки. А відтак — обсяги видатків, потрібних для фінансування резонансного закону про підвищення мінімальних заробітних плат і пенсій, не сходяться на мільярди гривень. А відтак — з Україною відмовляється до виборів співпрацювати МВФ. А відтак — держбюджет цього року матиме рекордний дефицит, який провокуватиме інфляцію та фінансову нестабільність. А без цього говорити про впевнений вихід країни з кризи означає видавати бажане за дійсне. Хоч, ясна річ, зручно. Тим паче в очікуванні нової, європейської, методології обрахунку валового внутрішнього продукту, яка спиратиметься на поквартальну динаміку економічного розвитку.

Глава НАК «Нафтогаз України» Олег Дубина привіз із Москви дві знакові новини. По-перше, Україну «Газпром» не штрафуватиме за недобір газу цього року, чим лякали впродовж тривалого часу політики. По-друге, наступного року Україна одержить менш як 33,75 мільярда кубометрів природного газу замість 52, про що йшлося раніше. Опоненти уряду вже заходилися недооцінювати позитив і переоцінювати негатив. Зі свого боку, уряд поспішив звинуватити опозицію в ускладненні розрахунків з «Газпромом» — комунальні підприємства промислових регіонів завинили за газ найбільше.

Але що поза сумнівом? Без чітко зрозумілих газових параметрів уряд не зміг би визначитися зі змінами до держбюджету-2010, чого чекають від нього законодавці. Водночас доповнення до газового контракту погодили між собою дві компанії, а не уряди, які не звільняються від обов’язків за базовим контрактом від 19 січня цього року. Як на мене, належить докласти чимало зусиль для того, щоб цей контракт приносив справедливий зиск обом країнам. Але спершу нагорі варто сформувати одностайну думку з приводу того, коли, навіщо і які зміни до базового контракту нам потрібні. Поки що Віктор Ющенко наполягає на одних ринкових тарифах за транзит, Юлія Тимошенко — на інших, він називає закладену в контракт схему згубною, вона — традиційною, європейською і прибутковою. Цю суперечку відтіняє какофонія агресивного популізму щодо «газу по 50 доларів»: то, може, це Європа збирається приєднатися до нас, а не навпаки?!

До слова, про користь ринкових цін, як таких. Якби світ не стояв зараз перед черговим циклом зростання цін на метал, хтозна, чи прагнули б так палко опозиціонери поміняти владу? Адже не секрет, що вони її брали до рук у найбільш сприятливий час для зростання економіки. Й нарешті ще про одну важливу деталь. Наближення газових цін до ринкових виявилося найкращим стимулом для промисловості переходити на альтернативні джерела енергії і більш прогресивні технології. Може статися, вища за європейську базова ціна газу на 2010 рік змусить тепер більше уваги приділяти інтенсифікації власного видобутку. А з огляду на власний ресурс у газосховищах, який купували за більш помірними цінами, кількість галузевих преференцій і вже озвучені пропозиції, як здешевити газ для промспоживачів, газові ціни не зіпсують конкурентне середовище на товарних ринках.

У листопаді набрали чинності жорсткіші правила валютного регулювання, які в банківських колах сприйняли неоднозначно, прямо кажучи, як чергову порцію суперечливих обмежень. Вочевидь Нацбанк має намір стримати дуже ймовірний сплеск попиту на тверду валюту на фініші року. Як на мене, його не уникнути через політичну напругу в суспільстві, розігріту передвиборною риторикою, популізмом і маніакальним тяжінням до боротьби задля боротьби. Але я вважаю, що Нацбанк має достатньо важелів для утримання курсу на готівковому ринку в межах 8,3—8,4 гривні за долар США. При цьому я враховую, що завдяки збалансуванню дефіциту торговельного балансу, високій вартості кредитів на ресурсному ринку, потребі закривати свої зобов’язання у гривні, зрештою, завдяки слабкості долара деінде (тільки не в нас) його курс проти гривні «просів» від початку місяця на 1,4 відсотка.

Але листопад навіяв і серйозніші висновки. Здається, що в. о. міністра фінансів Ігор Уманський сказав те, що млоїть давно багатьох, — треба реформувати Нацбанк. І починати слід зі скасування повноважень Нацбанку з банківського нагляду. Нацбанк має бути цілковито незалежний від Верховної Ради, Президента й уряду. Отже, каже він, треба створити єдиного регулятора всіх видів фінансових послуг.

Легко сказати, але чи можливо втілити в життя таку пропозицію? Водночас, якби ми мали по-справжньому незалежний Нацбанк, то навряд чи міністр економіки скаржився б на те, що відсутність порозуміння з банкірами є одним із чинників низької динаміки економічного розвитку. І навряд чи для того, щоб одержати мільярд гривень на боротьбу з епідемією грипу, знадобилося б скликати позачергову сесію парламенту, долати вето Президента країни та сіяти в суспільстві підозри про політичний тиск уряду на банки й навпаки.