Побачила світ двотомна «Дунайская энциклопедия» (Москва, «Международные отношения», 2009). Автори — Сергій Гриневецький, наш співвітчизник, народний депутат України, та двоє москвичів — академік Ігор Зонн і журналіст Сергій Жильцов.
Як сказано в передмові, створити подібну енциклопедію намагалися не раз, але це — перша успішно завершена спроба. Це варто привітати. Поява такого двотомника справді втішає. Бо Дунай таки — щось більше, аніж річка. Він протікає через 18 країн Європи та через глибинні шари європейської історії і культури. Щоб відкрити багатогранний феномен Дунаю, потрібен не один ключ, а ціла в’язка. Через те автори, умовно кажучи, поділили матеріал, відібраний для енциклопедії, на дві частини. Перша — це статті економічного, гідрографічного, правового та іншого, так само серйозного, характеру. Друга — явища, поняття та персоналії з історико-культурного дунаєзнавства. Звісно, це ускладнювало працю. Автори зізнаються, що «зустрілися з низкою труднощів, які можуть стати предметом критики вдумливого читача».
Узявши на себе роль такого читача, маємо сказати ось що. Ті статті енциклопедії, що стосуються «серйозного блоку» (дунайська геополітика, економіка, біоресурси, екологія), здається, викладені з необхідною повнотою та знанням справи. А от «гуманітарний блок» викликає запитання. Йдеться не про коректорські блохи (як-от гора ГоверДа), а про концептуальні речі. Скажімо, серед історичних персонажів, причетних до Дунаю, є Гітлер, стаття про нього велика, як і про російських царів, любителів Дунаю. Добре, Гітлер трохи жив на Дунаї. Але чому не згадано його сучасника Тіто? А він не лише там жив — за його правління ухвалено відому Белградську конвенцію дунайського судноплавства. Слава Богу, згадано оперу «Запорожець за Дунаєм», а також багатьох композиторів та поетів (іноді другорядних), що оспівали дунайську тему. Втім, серед них немає Жуля Верна з романом «Дунайський лоцман». А зовсім прикро, що й словом не згадано режисера Еміра Кустуріцу, чиї фільми увібрали в себе більше Дунаю, ніж усі оперети Кальмана.
Але то — для другого видання, уточненого й доповненого.
