Школам нав’язують профільність. Може, в міських ЗОШ, де по п’ять паралельних класів, ноу-хау і вартує чогось, але в сільській школі — це просто знущання над дітьми! Як можна всіх учнів утиснути в два профілі?!
Що таке профільні класи? Це класи, де змінено навчальний план, де уроків математики збільшено, а історії зменшено, чи навпаки. А підручники ті самі.
Вводиться «нове» — курси за вибором. Година або півгодини на тиждень. Багато навчать? Галопом по Європі, чого-небудь і як-небудь. Спеціалізацію діти обирають в 9 класі, коли вони не готові зробити професійний вибір. Учень йде до класу з математичним або спортивним профілем, бо туди записався товариш. А в 11 класі він обирає на ЗНО непрофільний предмет, де була вдвічі скорочена програма. І що?
Вважаю, профілювання в середній школі є грубим порушенням законодавства про надання певного державного стандарту освіти. Воно знижує, а не підвищує цей стандарт. І веде до перевантаження дітей.
Чому діти два роки поспіль, готуючись до ЗНО, не ходять до школи, а працюють з репетиторами? Тому що ЗОШ не задовольняє суспільних запитів. І це негайно треба змінювати.
У кожній школі слід обов’язково комплектувати один чи два непрофільні класи, залишивши за дітьми право вчитися за класичною програмою.
Нагально необхідно повернутися до системи індивідуальних уроків. При універсальному навчальному плані інваріативну складову виділяти на додаткові індивідуальні години для тих, хто обрав ЗНО з конкретного предмета. Для цього відібрати учнів 10-12 класів і тарифікувати вчителю не менше 203 годин індивідуальних уроків. Де гроші? На профільність, спецкурси витрачаються великі кошти безрезультатно. При цьому голосно звітуємо про особистісно-орієнтовану освіту. А де вона? У звітах. Наразі діти побігли до репетиторів за чим? Не за індивідуально-орієнтованим навчанням?
Висловлюсь і про вчительську несвободу. Свідки міністерських чи обласних перевірок дивуються, наскільки вони гуманніші, толерантніші від «своїх».
Шкільні завучі своїм святим обов’язком вважають контролювати, моніторити, перевіряти, збирати теки, аби вчителі боялись. Результативності це додає? Інформація подається вчасно, зрізи знань — пристойні, а результати ЗНО — невтішні. Чому? Вчителі роблять те, що від них вимагають, а не те, що повинні. А повинні вчити дітей!
Та часто педагогів позбавляють можливості реалізувати свій потенціал. Вони максимум сил витрачають на відбивання атак. Це так, якби тенісиста зобов’язували під час матчу писати картину. Йому за м’ячиком треба слідкувати, як він може на живопису зосередитись? Так і в ментора. Працюй з дітьми натхненно, творчо, а на перерві занеси підрахований середній бал, а теки після уроків на перевірку.
Якщо вчитель чекає м’ячика і знає, що не встигне його відбити, про яку творчість ідеться?
Конче потрібно змінити систему контролю, оцінюючи результати за 5-10 років. Педагогу треба дати можливість працювати на кінцеву мету...
Має змінитися і завуч, який нерідко виступає в ролі жупела. Наставник не повинен його боятись. Якщо ж учитель не хоче бачити керівника в класі — це поганий завуч, навіть якщо всі папери в нього в красивих теках! Такий заступник директора не має права очолювати методичну роботу закладу.
Гадаю, більшості вчителів завуч не потрібний. Для них головне — щоб не заважали вчити.
А як можна зосередитись на навчальному процесі, якщо тебе безкінечно перевіряють? Якщо дедалі більше спонукають до паперової «творчості»?
Олена КИЯНИЦЯ, учитель-методист, стаж 21 рік.
с. Мирнівка
Джанкойського району.
Крим.
