Можливо, на тлі світової кризи і внутрішньополітичних баталій моя історія не видається такою яскравою, але в одному я впевнена: відповіді компетентної особи розв’язали б проблеми багатьох.
За фахом я — економіст, але за вдачею, як то кажуть, «вічний студент». Тож продовжити освіту вирішила в одній з європейських країн. Коли потрібну для навчання суму зібрала, почала готуватися (не подумайте, що до іспитів зі світової економіки!), адже випробування чекало ще на рідній землі й, найпевніше, — з міжнародного права.
Підготувавши необхідний пакет документів, куди, крім диплома, додатків, багатьох інших паперів, входить і величезна університетська програма, яку теж треба легалізувати й перекласти, я, як і сотні мені подібних, потрапила у вир непередбачених подій, і почала «вгризатися» цього разу вже в бюрократичну науку. Минуло два місяці, і тепер можу з упевненістю сказати, що її граніт не всім по зубах: положення Гаазької конвенції 1961 року, як випливає з мого досвіду і свідчень таких само, як я, не всіма країнами та їхніми установами трактуються однаково. Навіть якщо вони — учасники конвенції. В одній із черг хтось, чиї документи не прийняло іноземне відомство, похмуро пожартував: «Враження, що на кожне місто — по Гаазькій конвенції...».
Але час збігає, гроші тануть, і може з’ясуватися, що вчитися буде запізно (як і з роботою, шлюбом і т. д). На якомусь із етапів своєї біганини познайомилася з дівчиною, котра оформляла документи для навчання в Італії. Після бюро перекладів вона звернулася в консульство з проханням прийняти ці документи з апостилем — спеціальним «гаазьким» штампом Мін’юсту. Їй відповіли, що вони можуть видати на так оформлені документи сертифікат про відповідність із печаткою консульства, але не впевнені, що італійський університет ці документи визнає дійсними. До речі, з’ясувалося, що в одній і тій само країні різні органи ставляться до цьому по-своєму.
То що в цих випадках має робити подавець документів? Куди звертатися й скаржитися? Крім того, деякі консульства пропонують свої послуги з перекладу документів, що їх завіряють власною печаткою. Чи може така форма замінити апостилізацію перекладу документа в Міністерстві юстиції? Можливо, існують альтернативні апостилю форми легалізації документів для закордону, але чи можуть вони повністю замінити або навіть унеможливити визнання документів з апостилем як дійсних в іншій країні? Якщо підписи посадовців депозитовано, наскільки мені відомо, тільки в Мін’юсті? Отже, якщо документ завіряється нашим компетентним відомством, надійність і достовірність, передбачені положеннями Гаазької конвенції 1961 року, поза сумнівом? Як це роблять інші країни — Франція й Німеччина, а особливо Італія та Іспанія? Як легалізуються документи для держав Європи, які не приєдналися до Гаазької конвенції, що це за країни, де можна ознайомитися із законодавчими нормами про порядок і правила підготовки, а також переклад документів для закордонних установ?
Проблем з оформленням документів багато, черги зростають, питання накопичуються, а відповідей і єдиної думки, на жаль, немає.
Від редакції. З такою проблемою зіштовхуються багато громадян України. Ми звертаємося до Міністерства юстиції з проханням прокоментувати лист нашої читачки.