4 листопада 2009 року Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням затвердив склад наглядової ради Одеського Національного академічного театру опери й балету. Як політичний діяч, як керівник регіону, котрий багато чого робив для відновлення Одеської опери, і просто, як одесит, не можу залишити цей факт без коментарів.

 

Розпочнемо із законодавчої бази.

Коротко зупинюся на функціях наглядової ради. Її робота визначається положенням «Про національний заклад (установу) України» від 16 червня 1995 року, де в пункті 10 сказано, що «для забезпечення функціонування національного закладу (установи) України та здійснення контролю за його діяльністю створюється наглядова рада. Персональний склад наглядової ради затверджує Кабінет Міністрів України». Конкретного документа —положення про наглядову раду (театру, в тому числі) немає. Однак дані про функції ради я розшукав у постанові Кабміну «Про затвердження Положення про Національний Академічний театр опери й балету України імені Т. Г. Шевченка та утворення наглядової ради».

Отож, відповідно до цього документа, наглядова рада театру бере участь у керуванні театром, сприяє діяльності його адміністрації, розглядає проекти доходів і витрат театру, використання коштів, надає допомогу у вирішенні питань творчої, гастрольної, зовнішньоекономічної та фінансово-господарської діяльності.

Тепер познайомимося безпосередньо зі складом ради Одеської опери. У ньому — люди, безумовно, професійні й авторитетні у світі мистецтва. Але чомусь із 14 членів ради честь потрапити до її складу з одеситів була надана тільки начальнику управління культури й туризму Одеської обласної державної адміністрації Надії Бабич. Дивно, чому до складу ради не були включені представники Одеської державної музичної академії, члени творчих спілок і народних артистів — одесити. Тобто люди, безпосередньо не пов’язані своєю діяльністю з Одеською оперою, але обізнані з проблемами життєдіяльності театру й розвитку музичної культури в нашому регіоні не з чуток, люди авторитетні й такі, що мають досвід роботи у таких радах.

До речі, мені відомо, що в Міністерство культури й туризму подавалися кандидатури одеситів, чиї імена авторитетні, відомі й не викликають сумніву ні в професійному, ні в суто людському відношенні. Це — народна артистка, професор Галина Поліванова; професор, заслужений діяч мистецтв України, композитор Віктор Власов, ректор Одеського Національного університету (в минулому — голова профільної комісії з освіти й культури в Одеській обласній раді) академік Валентин Сминтина, голова ради ректорів академік Валерій Малахов.

Ці люди були готові працювати в раді, об’єктивно вирішувати питання життєдіяльності театру, з ними було досягнуто домовленості. Однак, їхні кандидатури, очевидно, не вважали гідними для внесення до складу ради. Водночас, прошу звернути увагу на те, що з 14-ти членів ради п’ять осіб (тобто 40 відсотків) внесені з формулюванням «за згодою», тобто можуть і відмовитися. Чи це не свідчення того, що склад ради формувався не за принципом «створювати, щоб допомагати», а за принципом «створювати, щоб створити», або ще гірше, «створювати, щоб відігратися». Чи не в цьому причина того, що раду очолив безпосередньо міністр культури й туризму України пан Вовкун, хоча до жодної із наглядових рад національних установ мистецтва він не входить.

Одеса ніколи не відмовлялася від розумної підтримки й допомоги професіоналів, незалежно від їх географічного місцезнаходження. Безумовно, незалежний і професійний погляд з Києва, Донецька й т. д. буде корисний і важливий. Але хочеться запитати: як шановні члени ради будуть на відстані, сенсорно «брати участь у керуванні театром», здійснювати контроль і т. д.? Як, з якою періодичністю і де засідатиме цей поважний орган? Коли відбудеться його перше засідання? До речі, хочу звернути увагу на те, що наглядова рада Одеського оперного на сьогодні — найчисельніша. Для прикладу: наглядова рада Національного академічного театру опери й балету України імені Шевченка складається із 11 осіб, Національного драматичного театру імені Франка — восьми, Львівської Національної опери — дев’яти осіб. А за Одеською оперою наглядатимуть 14 чоловік! Зайвими в ній виявилися тільки одесити!

Хочу звернути вашу увагу на те, що в перший склад наглядової ради Національної опери ім. Шевченка входив наш видатний одесит Микола Леонідович Огренич. Чому ж тепер нашим видатним одеситам не знайшлося місця як у раді Одеської опери (поряд із шановними киянами, представником Донецької опери і навіть україно-британського підприємства!), так і в жодній із наглядових рад інших національних театрів? Гадаю, коментарі зайві.

До речі, задля об’єктивності подивімося на склад наглядової ради Львівського Національного академічного театру опери й балету імені Соломії Крушельницької. Із дев’яти членів ради четверо — львів’яни. Або погляньмо на склад ради Запорізького національного історико-культурного заповідника «Хортиця». З дев’яти членів ради троє — представники Запорізької області. Отже, в кожному конкретному випадку, для кожної конкретної області закони й порядки — свої. Ото вже воістину диференційований підхід!

Це — лише факти. А питання залишається питанням: то для чого була створена наглядова рада Одеського Національного академічного театру опери й балету? Допомагати? Спрямовувати? Підтримувати? Контролювати? Чи: зводити рахунки, шукати «бліх» і, вчергове, колошкати й виводити з ладу колектив театру, денормалізуючи його діяльність.

Чому така потужна управлінська «армада» (і міністр, і його заступник, і начальник профільного управління міністерства) здійснюватимуть контроль за роботою театру в складі ради? Особлива прихильність і палке бажання допомогти театру вистояти? Та ні! Найпевніше, недовіра й, я б навіть сказав, приниження нашого регіону, нашого міста, нашого патріотизму і з боку Президента, і з боку уряду.

Одесі вчергове спробували вказати її місце. І треба зазначити, спроба вдалася.

А Одеський оперний продовжує свою роботу, дивиться з висоти своєї історичної величі на всіх тих, хто намагається влаштувати мишачу метушню навколо його великого імені, і з втомленою посмішкою на своєму прекрасному чолі думає про те, що великий Пушкін, відвідуючи театр, видатні Чайковський і Рахманінов, Шаляпін і Собінов, Павлова й Дункан, які творили на сцені оперного, ні сном ні духом не знали про таке диво й панацею як наглядова рада... Але це не завадило їм примножити славу й допомогти розквіту і становленню великого Одеського театру опери й балету.