Історія чи, точніше за Чуркіним, казус з «розіп’ятим хлопчиком» у Слов’янську так і не розбудила від «глибокого сну розуму» ні творців актуальних трилерів, ні їхніх довірливих споживачів. За результатами липневого соцопитування «Левади-центру», 94 відсотки росіян ставляться до свого телебачення як до головного джерела інформації, і більшість з них йому довіряє. 64 відсотки респондентів продовжують уважно стежити за подіями в Україні. І 44 відсотки з них переконані, що добре розбираються в «українському питанні». Ці «знавці», зрозуміло, вважають, що федеральні ЗМІ об’єктивно висвітлюють усе, що відбувається в нашій країні, а якщо часом щось і перебільшують, то так треба «в національних інтересах Росії».

У цілковитій необ’єктивності підверстаної до Путіна «четвертої влади» переконані лише три відсотки опитаних, ще 14 — підозрюють, що вона не дуже об’єктивна. Тільки кожний четвертий респондент погодився, що мас-медіа Федерації розгорнули проти України пропагандистську інформаційну війну, але навіть із цих 25 відсотків не всі оцінюють її як шкідливу для обох країн. 15 відсотків «дозволяють» закидати «братів» інформаційними снарядами, оскільки це — «правильна й виправдана політика».

58 відсотків росіян узагалі не бачать ознак пропаганди в російських ЗМІ і сприймають усе на віру з такою самою легкістю, як колись «широкі народні маси» промови Сталіна. І якщо між двома вождями ще є невелика різниця, принаймні нинішній не димить «Герцеговиною- Флор», бо це псує кімоно, то межа між світоглядом нинішніх і попередніх поколінь росіян стерта. Майже суцільна стерня суконної совковості — ось основна ознака національного менталітету громадян Федерації.

Ці цифри не просто суха статистика. Соцопитування демонструє всього-на-всього голі відсотки. Життя розшифровує їх детальніше...

Читач «Голосу України» розповів таку показову історію. Його дружина поїхала на кілька днів до Росії привітати маму з ювілеєм. Міжнародний конфлікт, звичайно, не сприяє вояжам до Краснодарського краю, але мама є мама, їхати треба: так вирішили на сімейній раді. Дружина читача — росіянка, яка «необачно», п’ятнадцять років тому, вийшла заміж за українця і переїхала до чоловіка на Київщину. Тещі, до речі, зять дуже сподобався і свати з України припали до серця. Вона ж не знала тоді, що поріднилася з «фашистами з «Правого сектору» імені Степана Бандери...». Навідувалася щороку, хвалила свіжі продукти, природу, щирість людей, а вдома розповідала сусідам, як пощастило Марині з її чоловіком і свекрами...

Мама і брат зустріли гостю з великою радістю. Скучили. Відзначили день народження, увечері — телевізор. «Подивимося новини, — пропонують, — що там у світі діється». Марина відмовилася: краще пройдуся містом. Місцями свого дитинства...

Ностальгія вичерпалася через день. Сусіди, подружки, знайомі, як подуріли: «Я з їхніх розмов зрозуміла, що нам безпечніше жити у Сомалі, ніж в Україні. В Африці хоч і пірати, але Ярош ще не вирізує малят із животів російськомовних вагітних»... Найболючіше наостанок ударила мама: пояснення доні, що їй добре живеться і нічого не загрожує дітям, не заспокоїло жінку, а розлютило: «Що, з Тягнибоком злигалася чи в «Правий сектор» вступила? Не треба тут фашистської агітації, геть з мого дому, бандерівка...» Рідна матуся виштовхнула Марину за двері, а брат жбурнув валізу з речами: «Забирайся, щоб очі наші не бачили...».

Очі мають інше призначення — приглядатися до екрану. Це і є та сама політика «в інтересах Росії»! Історія — одна з багатьох, схованих за цифрами соцопитування. Ні голос крові, ні логіка, ні бажання почути інших не прорветься через заслони, виставлені пропагандою. Зрештою, «гради» і «буки» починаються з телевізора...

Ми вже писали, до якого рівня маразму опускаються наші «колеги» в пошуках «свіжих новин». І хлопчиків розпинають, і жінок ґвалтують, і чоловіків вирізають, а тема все не вичерпується. Нині актуально «розслідувати випадки насильницької мобілізації в Україні». Російські ЗМІ перемикає від істерії: «хунта» виловлює на вулицях молодих чоловіків, записує їх у «каральні загони» і відправляє непідготовлених на Донбас «вбивати мирне населення (цікава логіка: їх більше влаштовує інший варіант -щоб населення вбивали підготовлені «карателі»?)». Журналістка з каналу «Россия-24» Альона Кочкіна навіть звернулася до «народу» із застереженням: мовляв, подалі від поїздів, з них знімають і відправляють у Нацгвардію. Це повідомлення спричинило бум пародій в українському сегменті Інтернету. «Народ» попереджають: «ембріонів дістають з плаценти і відправляють в Нацгвардію», «дівчинка пішла по хліб, а повернулася полковником Нацгвардії», «з Нацгвардії хапають і відправляють у Нацгвардію»... Одне слово, тисячі варіантів креативності, російські журналісти можуть нервово курити збоку...

На жаль, полонені «зомбоТБ» іронії не розуміють і не вміють розрізняти інформаційну диверсію від об’єктивної інформації. Там, де російські канали ведуть свій щоденний обстріл — у самій Федерації і, що особливо цинічно, в тих районах Донбасу, де знову повернули «ефір ненависті», багато людей продовжують довіряти «інтересам Росії». Всупереч інтересам власним.

І ще одна цифра на завершення: за останніми даними групи «Рейтинг», на Донбасі залишається 58 відсотків прихильників Митного союзу. Він уже прийшов до вас, не помітили? З «градами», «мухами», «шмелями», «буками» та іншою «гуманітаркою». Чогось ще бракує для щастя?