Прес-служба столичної адміністрації розповсюдила новину, яка в банківських колах набула не меншого резонансу, ніж звістка про намір організувати продаж води з місцевих бюветів. Ідеться про відбір інвесторів і виконавців «довгограючого» проекту із впровадження соціальної картки киянина — ТОВ «Універсальні інформаційні технології» і ВАТ «Банк Москви».
Про цей проект багато чули всі, бо столична влада говорить про нього вряди-годи з 2006 року. Та й він того вартий. Адже з допомогою пластикової картки можна забезпечувати безплатний проїзд на транспорті, надавати знижки в магазинах або в аптеках чи пільгові тарифи на житлово-комунальні послуги тощо. Для влади адресність соціальної допомоги пенсіонерам або багатодітним сім’ям — як знахідка. По-перше, суворий облік карт обіцяє залізний аргумент під час підрахунку компенсацій із державного бюджету. По-друге, персоніфікація карт — найкоротший шлях до інформації про власника. Для пільговиків соцкарти неабияка зручність. А для розробників та виконавців проекту — можливість розпоряджатися бюджетними коштами столиці, без чого система функціонувати просто не зможе. Скажу точніше, коштами платників податків...
І тут стає незрозуміло, чому 90 тисяч пенсіонерів чи, скажімо, 5 тисяч багатодітних сімей міста мають послуговуватися картками й банкоматами української «доньки» московського банку, а не, скажімо, столичного банку «Хрещатик», який вважається муніципальним? Тільки тому, що столична влада та міський голова Леонід Черновецький вивчали досвід обліку пільг у Білокам’яній? Так можна було не їздити так далеко. Міська влада Харкова, випередивши столицю, вже запровадила соціальну картку, і найбільш соціально незахищені громадяни вже користуються нею на комунальному транспорті. І, до речі, харківська влада не сперечається з урядом за близько 150 мільйонів гривень несплаченої компенсації за перевезення пільгових категорій пасажирів.
Як на мене, досвід муніципального банку із втілення в життя пілотних проектів, про які так багато йшлося, прислужився б не гірше, а то й краще за досвід банку з московською пропискою. А той факт, що на початку фінансової кризи АКБ «Хрещатик» не потребував докапіталізації і бездоганно виконував усі нормативні вимоги Нацбанку, тим паче свідчить на його користь у реалізації такого важливого соціального проекту. Але ж був конкурс, скажете ви. Авжеж, але провели його під орудою Київського науково-дослідного інституту соціально-економічного розвитку міста так блискавично, що інформація про нього до банкірського корпусу навіть не дійшла. Чи не тому, що проводився він для ока, тоді як перемогу було обіцяно заздалегідь ВАТ «Банк Москви»? А почни всіх ставити до відома, то не виключено, що хтось згадає не тільки про позитивний, а й негативний досвід. Так, у Москві, наприклад, не вважали за потрібне попередити власників карт, що комісійні стягуються навіть за перевірку даних на рахунку, якщо ти користуєшся не тим банкоматом, що треба. Водночас процес, як-то кажуть, рушив.
Заступник міського голови Анатолій Голубченко вкотре повідомив: обіцяні соціальні картки почнуть роздавати наприкінці року. Спочатку їх одержать пільговики, а в 2010 році — всі кияни. До запитань банкірів «Що? Коли? Де?» додалося ще одне: «Навіщо?» А й справді, навіщо соціальні картки тим, хто не потребує соціальних пільг і хто одержує заробітні плати та пенсії за контрактами з банківськими установами?
Про це знають Анатолій Голубченко, Леонід Черновецький і, можливо, ще кілька до них наближених службовців. А всі інші здогадуються.