Не такий страшний збір, як його малюють

На перший погляд, ситуація парадоксальна. Здавалось, благодійна пропозиція урядовців про скасування ринкового збору мала б порадувати базарних торговців. Однак крок, котрий, начебто, вів до зменшення фінансового навантаження на малий та середній бізнес, призвів до незадоволення самих платників.

Профспілка захисту підприємництва міста навіть направила телеграму на ім’я найвищих посадових осіб держави, щоб цей збір не скасовували. Чому? Відповідь на це запитання варто пошукати безпосередньо на торгових рядах.

Володимир уже не перший рік стоїть у базарних рядах. Тому в усіх платежах і розцінках орієнтується добре. На цьому ринку, де торгівля йде в основному господарськими та будівельними товарами, ринковий збір становить 95 гривень, тобто на кожен день припадає трохи більше трьох гривень. Навіть при не дуже жвавій торгівлі такі кошти можна заробити.

«Якщо торговець спроможний закупити товару на кілька десятків, а то й сотень тисяч гривень, якщо він може дозволити собі найняти продавця, то невже отих кілька гривень можуть вплинути на його прибутки? — каже співрозмовник. — Інша річ, що додатково до цього доводиться платити ще й так звані кошти за утримання кіоску, а вони значно перевищують збір».

Хоча на згаданому ринку й ця сума видається поміркованою — 160 гривень на місяць за чотири квадратні метри торгової площі. Проте на інших обидві згадані цифри можуть суттєво коливатись. На одному з найпрестижніших речових ринків міста вони, відповідно, становлять 600 і 1400 гривень на місяць. І тут продавці звертають увагу на те, що найбільше дошкуляє саме другий. Якщо й відмовлятись від котрогось, то ще треба добре подумати, від якого.

Навіть теоретично важко уявити, що хтось міг би тихцем зайняти не те що кіоск, а бодай місце на базарі. Чужакам власники торгових місць не дають навіть зупинитись перед прилавком, не те що торгувати. Тож можна не сумніватися, що й облік підприємців, і сплата всіляких зборів налагоджені чітко.

Та й місто ніколи не приховувало: саме ринковий збір — це серйозне джерело доходу для його бюджету. Торік він сягнув близько 34 мільйонів гривень. Левова частка цієї суми йде на підтримку комунального господарства. Так, майже половину було використано на благоустрій міста. Трохи менше спрямували в ЖЕКи та комунальні підприємства як дотацію за відшкодування різниці в тарифах. Решту — на ремонт житла.

Приблизно за такими самими розрахунками місто живе й тепер. Коли зважити на те, що в умовах кризи бюджет наповнюється надзвичайно важко, стане зрозумілим, що відмовлятись від ринкового збору просто нерозумно. Адже заповнити цю бюджетну прогалину буде нічим.

Усе це добре розуміють і самі підприємці. За винятком окремих фактів, хмельниччанам нині не доводиться скаржитися на якість комунальних послуг, роботу громадського транспорту, ремонт та утримання доріг... Міське господарство живе хоча й напруженим, але доволі спокійним і стабільним життям. Значною мірою це заслуга й тих, хто платить ринковий збір. Що цікаво, розуміючи, на що саме йдуть їх гроші, підприємці готові їх платити.

А от щодо сплати за утримання кіосків такої єдності немає. Нескладно підрахувати, що на базарах із десятками тисяч робочих місць суми набігають чималі. Продавці готові платити і їх, якби кошти йшли на поліпшення умов праці. Однак про зручності та комфорт на ринках годі й казати. Дуже часто тут порушуються елементарні санітарні правила й норми безпеки життєдіяльності. Про пожежну безпеку навіть говорити не доводиться: подейкували, що досить лише піднести сірник, і базари можуть спалахнути, як діжки з порохом. Якщо зважити на все це, то багатьом просто незрозуміло, куди витрачаються чималі суми, котрі торговці сплачують керівникам і власникам ринків.

Частина підприємців переконана: з цих платежів цілком можливо зробити відрахування і до Пенсійного, і до інших страхових фондів, які могли б надати людям певні соціальні гарантії. Люди говорять не про оплачувані відпустки, але ж на елементарний лікарняний листок вони давно заробили. Втім, за багато років жоден не зміг скористатись таким правом, оскільки жодної копійки зі сплачених податків і зборів не пішло в цей фонд. І вплинути на процес розподілу жоден із підприємців просто не в змозі.

Не всі підприємці категорично виступили проти скасування ринкового збору. Зібравши прес-конференцію, про свою позицію заявили й ті, хто готовий підтримати урядове рішення. Головний аргумент: платня за фіксований патент та ринковий збір — як подвійне оподаткування, котре забороняється законом, отож скасування одного цілком логічне. Підприємці наголошували й на тому, що в час кризи надзвичайно важко даються будь-які платежі, тому багатьом доводиться просто відмовлятись від своєї справи. А від цього втрачають не тільки бізнесмени та їхні родини, а й бюджет.

Важко щось заперечити. Але цікаво й те, що про це вели мову не хмельницькі підприємці, а представники Дунаєвецького та Кам’янець-Подільського районів. В останньому ще тільки планують створити координаційний центр, який відстоюватиме інтереси підприємців. Тож цілком можна припустити, що до цього часу тамтешні бізнесмени не були впевнені в тому, що їхні кошти йдуть на користь громади.

Утім, не варто ідеалізувати ситуацію, мовляв, тільки заради місцевого бюджету торгівці готові платити цей податок. Людей лякає інше: якщо буде скасований один, то на його місці обов’язково з’явиться інший. І хто може гарантувати, що в кінцевому підсумку він не буде важчим від попереднього?

Адже йдеться про те, що нинішня спрощена система оподаткування застаріла. Мовляв, свого часу вона дала змогу підприємцям стати на ноги, а тепер життя вимагає нових підходів.

Із цим теж не посперечаєшся. Вже сьогодні багатьом доводиться задумуватись і про роки втраченого трудового стажу, і про несплачені в потрібному обсязі внески до Пенсійного фонду. Десятиліття, проведені за торговим прилавком, хоча й приносили заробітки, проте не дали жодних соціальних гарантій на майбутнє. Тож будь-які новації у сфері оподаткування сприймаються не як допомога, а як намір побільше зібрати з підприємця.

Хмельницький.