Ірина БЕРЕЖНА: «Втрати України на міжнародній арені — це наслідок відсутності консолідації влади в державі»

— Загострення є очевидним. Попри всі заяви російського МЗС, посла РФ в Україні й досі немає, а риторика президента Росії Дмитра Медвєдєва у серпневому листі до українського колеги демонструє небажання підтримувати діалог з офіційним Києвом. Чимало експертів вважають, що призначення Петра Порошенка на посаду голови МЗС України дає надії на потепління відносин між нашими країнами, адже він впливовий політик і раціональна людина, тому розуміє, що зовнішня політика має бути підпорядкована економічним інтересам держави, а не емоціям. Але напруження в українсько-російських відносинах досягло такого рівня, що виключно дипломатичними засобами їх не поліпшити — потрібна нормалізація діалогу між главами обох держав. Слід розуміти, що від погіршення відносин з Росією перш за все страждає економіка України. Зовнішньо-торгівельний оборот між нашими країнами за першу половину 2009 року зменшився порівняно з минулорічними показниками на 56 відсотків. Але частка Росії в товарообігу України досить велика — приблизно 24 відсотки. Крім того, подальше нагнітання ворожнечі з Росією є потенційним чинником розколу українського суспільства. Про це красномовно кажуть соціологічні дослідження, згідно з якими 52 відсотки нашого населення вважає, що українці та росіяни — це два братських народи.

— Ключовим завданням для України, з огляду на минулорічний газовий конфлікт, мало стати поновлення довіри до себе як до надійного партнера у ланцюгу «постачальник — транзитер — споживач». Чи зробила це Україна? Вочевидь, ні. Нескінченні дискусії влади замінили собою конструктивну роботу з вирішення проблем національної газової галузі. А у сухому залишку, Україні першочергово слід було створити єдину та погоджену внутрішню енергетичну стратегію. Також залишається потрібним постійний моніторинг динаміки цін та тарифів з урахуванням реального рівня життя та купівельної спроможності населення. Компромісним рішенням могло стати створення міжнародного газотранспортного консорціуму за участю України, Росії та ЄС. Натомість все, що ми маємо, так це розрахунки за російський газ завдяки кредитним коштам МВФ, а це ще більше заганяє нашу країну у боргову яму. Все це наслідок відсутності консолідованої роботи всіх гілок влади разом із енергетичними структурами держави.

— Звичайним візитом це назвати важко. Як відомо теми, що обговорювалися президентами, стосувалися економічного співробітництва і це, безумовно, є важливим. Однак ключовою темою все-таки став проект ЄС «Східне партнерство». На думку багатьох спостерігачів та експертів, Україна виступила посередником між Білоруссю та Євросоюзом. Адже, як би не запевняв президент Лукашенко Росію у дружбі та добрих намірах, він її, м’яко кажучи, побоюється. Тому є очевидним, що план з ослаблення впливу РФ на пострадянський простір ніхто не скасовував. Через посередництво України ЄС разом з США почали обережний торг з Білоруссю, яка завжди була під впливом Росії. Кожна держава має власний інтерес. Але для України такі кроки здатні принести чергові ускладнення у відносинах з Росією.

— Дійсно, такі висновки лунають дедалі частіше. Почалося це з візиту Обами до Росії та його заяв про «перезавантаження» і необхідності співробітництва США та Росії. Крім того, місяць тому голова Національної розвідки США оприлюднив доповідь про розвиток і пріоритети його відомства на найближчі чотири роки. У документі згадується, що Росія є партнером США в багатьох важливих ініціативах. Україна в доповіді не згадується взагалі. Відомо, що при адміністрації Буша в попередній стратегії Національної розвідки, опублікованій в жовтні 2005 р., значне місце було відведене зусиллям зі «встановлення демократії і підтримки демократичних держав», в тому числі й в України. Зрозумілим є той факт, що США зацікавлені у співпраці з Росією у боротьбі з тероризмом, проблем в Афганістані, Ірані, КНДР, з питань фінансової кризи, утилізації ядерних відходів тощо. Що стосується України, то, скоріше за все, нова адміністрація Обами, так як і ЄС, чекає результатів президентських виборів в нашій країні, і як наслідок, трансформацій зовнішньополітичного курсу.

— Вважаю це неможливим. Таку само позицію висловили члени української делегації, присутньої на переговорах з ЄС з цього питання. Наприклад, Борис Тарасюк нещодавно зазначив, що укладання цього договору є неможливим до президентських виборів. Адже з боку ЄС це буде дуже нелогічний крок. Скоріше за все, Брюссель дочекається результатів перегонів. Тому, за приблизними оцінками, переговорний процес може бути завершений у другій половині 2010 року. Також не виключено, що до того часу можуть змінитися умови підписання даної угоди. З іншого боку, є проблеми і у самого Євросоюзу. Нещодавно остання країна — Чехія — ухвалила Лісабонську угоду, яка значно поглиблює інтеграцію в межах ЄС та передає більшість повноважень від національних урядів країн-членів на користь органів ЄС в Брюсселі. Отже, на Євросоюз очікує період значних трансформацій, через призму яких зміниться його зовнішня і внутрішня політика. Навряд чи в цей період ЄС опікуватиметься перспективою членства України, навіть асоційованого.

— Сильна внутрішня політика — запорука сильної зовнішньої. Це давня політична мудрість. Отже, втрати України на міжнародній арені — це наслідок відсутності консолідації влади в нашій державі. Побудуємо сильну державу зсередини — до нас почнуть прислухатися інші країни. З іншого боку, нам потрібно перестати «хворіти» на підлітковий максималізм: якщо НАТО — то не існує інших напрямів, якщо ЄС — то за будь-яку ціну. Ми повинні навчитися давати асиметричні відповіді на сучасні виклики зовнішніх відносин і дотримуватися політики нейтралітету. Адже геополітичний стан нашої держави такий, що для збереження національних інтересів потрібна нейтральність позицій. Тому я переконана: саме консолідована позиція влади з ключових політичних питань в поєднанні з політикою нейтралітету у міжнародній політиці здатні створити для України статус сильної та впливової держави в центрі Європи.