Картопляний ген

Ні, проблем із картоплею нинішнього року в краї немає. Навпаки: на більшості городів вродила вона щедро, дехто навіть хвалився рекордними врожаями і величезними, ледь не кілограмовими бульбами, яких за своє життя ще й не бачив. Дефіциту цього овочу немає, і ціна на нього залишається чи не найнижчою з багатьох продуктів харчування. Проблема в іншому: ця культура щезає з великих полів господарств. Та й не тільки картопля, а й решта традиційних овочів. Всі вони мігрували на сільські городи та дачні ділянки. «У чому проблема? — запитає дехто. — На прилавках є. На столах — один із найпопулярніших продуктів. Чи варто бити тривогу?» А й справді, чи варто?

Із агрономами облсільгосппроду ми проводимо невеличке дослідження: ось уже багато років поспіль площі, відведені під картоплю, залишаються практично тими самими. Якщо пару десятиліть тому її садили десь на 80 тисячах гектарів, то цьогорічний урожай вирощували на 68 тисячах. Падіння не таке вже й велике, і здавалося б, чого бити на сполох. Але є одна доволі істотна деталь. Якщо в минулі часи співвідношення загального колгоспного картопляного поля і дядьківських городів становило половину на половину, то тепер картина зовсім інша. Практично вся картопля вирощується саме на індивідуальних ділянках, а всі господарства області відвели під цю культуру ... 400 гектарів — менше одного відсотка від загальної площі. Ситуація складається двозначна: з одного боку, для більшості українських родин картопля залишається культурою номер один. З іншого — майже повне забуття і немилість сільгоспвиробників. Чому?

Зрозуміло, що причини варто шукати в підвалинах аграрної економіки, бо сьогодні виробляється переважно те, що приносить швидкі гроші. Або те, що може виступити своєрідним валютним запасом, як зерно чи цукор.

На жаль, картопля таких «стратегічних» якостей не має. Попри всю важливість і популярність цього продукту прибутковим його важко назвати. Хто із господарств може дозволити собі придбати спеціалізовану картопляну техніку, висаджуючи в ліпшому разі кілька гектарів бульб? А осінні картопляні десанти школярів та студентів на колгоспні поля вже давно в минулому. Тож і виходить, що вирощувати, доглядати за картоплею, збирати її і немає кому, і немає на чому. До того ж не така це вже проста, з точки зору агрономії, культура, як може видаватись на перший погляд.

Пригадується, кілька років тому керівник одного із доволі потужних господарств, котрий завжди був готовий до новацій та експериментів, захопився новими голландськими сортами картоплі. Справді, перші завезені бульби на багатьох справили неабияке враження: великі, добірні, ледь не по відру під кущем — кому не закортить викопати таку в себе на городі.

Плантації були засаджені з великими надіями. Однак з року в рік надії ці падали. Дуже швидко з’ясувалось, що диво-сорти вимагають і справжні дива аграрних технологій. Без відповідної обробки, підживлення, складу грунтів величезні бульби ніяк не хотіли виростати. Ось тут виробник і постає перед дилемою: хочеш мати суперурожай — вкладай чималі гроші. Але чи зумієш повернути ці 

капіталовкладення? Адже кілограм найкращої картоплі не так вже й істотно відрізняється в ціні від дрібної і непоказної. Та найбільша проблема навіть не в цьому. Головне — селянину просто нікуди податись із своїм товаром.

Зате своїй картоплі торговельні шляхи перекриті. Якщо господарство і виростить урожай, то продати його просто ніде. Найпоширеніша практика у селах — це натуральний обмін, коли відро картоплі міняють на літр олії, два кавуни або пару кілограмів помідорів. Але якщо такі первісні торговельні відносини виручають тисячі селянських родин, то для господарств вони ніяк не підходять. А пробитись із своїми бульбами на яскраві фруктово-овочеві прилавки супермаркетів вдається аж ніяк не кожному. З більшою охотою там виставляють диво-картоплю ледь не з її заокеанської батьківщини, але ніяк не з вітчизняних полів.

А чому дивуватись, коли з боку держави до галузі втрачений усякий інтерес. Навіть фахівці давно не чули про якісь програми підтримки саме картоплярства, а головне — про будь-які перспективи його розвитку. Державне замовлення на картоплю просто відійшло у минуле.

Якщо все це підсумувати, то зрозуміло: говорити про картоплярство як про потужну і перспективну галузь просто не доводиться. Воно стає справою одноосібників або великих ентузіастів.

Саме завдяки їх старанню в Старокостянтинівському районі ще вдалось втриматись державній сільськогосподарській дослідній станції «Самчики», де займаються розмноженням нових вітчизняних сортів картоплі. Хоч як дивно, але саме до цих, домашніх сортів починають повертатись аграрії. І дослідники готові забезпечити всіх бажаючих, була б тільки охота всерйоз і у справді великих масштабах займатись картоплярством. Але дуже часто цікавість до нових сортів та насіння виявляють лише ... дачники.

І це саме завдяки старанням все тих же одноосібників. За твердженням статистики, в області нинішньої осені накопано майже 1,3 мільйона тонн картоплі, що більше від торішніх показників. Та й середня її врожайність у 188 центнерів з гектара теж перевищила минулорічні показники. І це добрий знак: ціни на бульби не повинні різко йти вгору, як це сталось із багатьма іншими продуктами. Запасів вистачить до наступного врожаю, та ще і з сусідами поділитись можна.

А там, якщо рік знову вдасться врожайним, то й картопля буде. І допоможе цьому отой картопляний ген, котрий, здається, закладений в кожному із нас на рівні ментальності. Тільки настане тепла пора, тисячі городян відправляться на свої ділянки, аби посадити бульби. Причому за лопату беруться навіть ті, чий рівень доходів цілком дозволяє не займатись особистим господарством. Утім, теза про те, що картопля повинна бути своя, перемагає всі інші.

Але чи така вже вона безглузда? Якщо в області не назвеш жодного(!) господарства, котре б не те що спеціалізувалось, а хоча б вирощувало картоплю у промислових масштабах. Якщо одним із перших імпортних генно-модифікованих овочів став саме цей. Якщо врожайність, а, значить, і запаси картоплі залежать тільки від примх природи і погоди. Якщо ніхто не дає гарантії, що запропонована картопля вирощена без отрутохімікатів...

З року в рік на кілька днів тисячі людей залишають навіть роботу, щоб посадити, посапати, а потім викопати картоплю. Цікаво, чи можна ще десь у світі спостерігати таке? А ще цікавіше знайти відповідь на загадку, чому така пристрасна всенародна любов і відданість картоплі протистоїть просто льодовій байдужості до цієї культури з боку держави? І невже довіку багатьом із нас підгортати, сапати, травити жуків, тягати у підвал мішки, замість того, щоб без зайвих турбот принести із магазину сітку бульб? А якщо раптом увірветься терпець?

На знімках ось такий щедрий врожай вирощено на подільській землі. Однак на прилавках супермаркетів представлені хоч і схожі, але завезені за сотні й тисячі кілометрів овочі; невже довіку багатьом із нас підгортати, сапати, травити жуків, тягати у підвал мішки, замість того, щоб без зайвих турбот принести із магазину сітку бульб?

Хмельницька область.