Від палких почуттів — до відчуття реалій

Власне, після того, як МВФ призупинив співпрацю з Україною, подібного рішення слід було очікувати й від ради директорів ЄБРР, яка збиралась у Лондоні. Отже, і кредитну програму не зупинили, і уряд позбувся ще одного джерела коштів для розрахунків з «Газпромом».

Вочевидь не зайве нагадати, що від уряду і НАКу всі кредитори вимагали одне й те саме — прозорішої і реалістичнішої тарифної політики. Проведений нафтогазовим монополістом аудит зайве засвідчив, що видатки на закупівлю російського газу та обслуговування боргів перевищують надходження від роботи на внутрішньому ринку, а, отже, компанія збанкрутує рано чи пізно. І наївно покладатися на те, що уряд підвищить тарифи на газ для населення напередодні виборів. (За таке, згадайте, в нас прем’єрів відставляли).

А хіба Президент країни не натякає, що всі урядові гарантії ніби з душком? Він — про те, що газові проблеми з Росією неурегульовані, Тимошенко — про зворотне, а тепер про це каже й російський прем’єр Володимир Путін. Президент зупиняє держгарантії за кредитами на поставку медобладнання і медпрепаратів для лікувальних закладів, а уряд їх поновлює — повторно схвалено залучення кредиту на 500 мільйонів доларів США держпідприємством «Укрмедпостач». Зрештою, чи не тому МВФ відклав співробітництво на майбутнє, що сьогодні підрахунки видатків на законодавче підвищення соцстандартів не здатні нічого гарантувати? Бо в секретаріаті Президента вони одні, в уряді — другі, в експертів — ще інші, а результати різняться на десятки мільярдів гривень.

Тиждень розпочався, до речі, із запізнілого висновку Нацбанку про те, що законодавче підвищення заробітних плат і пенсій посилить інфляційні тенденції до кінця року. Мовляв, через неадекватне зростання продуктивності праці й високу базову інфляцію, питома вага якої домінуватиме в підсумковому індексі зростання споживчих цін. Але, як на мене, ще й тому, що протистояти інфляції, яка є найбільш злісним руйнівником купівельної спроможності населення, за умов неконсолідованої політики й нерівноваги в управлінні це тільки гаяти час. Тому за середньорічної інфляції у 13 відсотків ми маємо її коливання у більш як 60!

Коли якесь рішення не містить гарантій, то очікуй зворотного результату. Класичний приклад — це якщо парламент не набирає потрібної кількості голосів для скасування законопроекту за вимогою Президента країни й водночас, аби подолати його вето. В такому випадку законопроект відхиляють. Те саме сталося з тим, що встановлював мораторій на період кризи на відчуження заставного житла в рахунок кредиторської заборгованості. Популістська природа мораторію була очевидна. Попри те, що іпотечний портфель комбанків перевищив 103 мільярди гривень, реальні обсяги ринку скоротилися за рік більш як на 20 відсотків. Левову частку кредитів видавали в доларах і євро, які зміцніли проти гривні відтоді більш як на 60 відсотків. Тож у гривневому еквіваленті іпотечний портфель схуд, у валютному — залишився майже той самий, а неплатежі клієнтів поставили під загрозу стабільність усієї банківської системи. Щоб перерахувати сьогодні банки, які видають іпотечні кредити (навіть під 25—30 відсотків річних), вистачить пальців рук, хоча банків більше сотні.

Отже, заставлені квартири в безнадійних боржників забиратимуть (у разі, якщо вони не сплачуватимуть навіть відсотки за кредитами), а «задній хід» закріпило Міністерство юстиції. В Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій уже ввійшли зміни, згідно з якими виконавчий напис на іпотечній угоді стає дієвим інструментом для реалізації законних прав кредиторів. Президент країни поставив останній штрих, підписавши законодавчі зміни до деяких законів України, які врегульовують порядок реструктуризації кредитної заборгованості та надання кредитів у іноземній валюті. Захищати інтереси кредиторів означає опосередковано обстоювати інтереси вкладників, але, згадайте, з чого все починалося...

З чого починалося — у кожного своя відповідь. А про загал можна судити з жовтневого опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Так, 93 відсотки населення вже відчули наслідки кризи й тільки 5 — не відчули. До 83 відсотків громадян вона постукала зростанням цін і тарифів, до 46 — зниженням рівня доходів, до 7 — затримкою виплати зарплатні та пенсій, до 11 —втратою робочого місця. Відчуття від початку року не погіршилися, якщо не рахувати вкладників, котрі втратили частину своїх заощаджень. І це закономірно: кількість безробітних уже скоротилася на 40 відсотків, пенсії сплачуються вчасно, заборгованість із виплат заробітних плат скорочується по мірі відновлення виробництва... І це, визнайте, в найскрутніший рік з огляду на кризу споживання.

Зниження рівня доходів найбільш дошкуляє мешканцям Західного регіону (50 відсотків), найменше — Центрального (43 відсотка опитаних), проте істотно — й на півдні та сході України (46 і 45 відсотків, відповідно). А от від зростання цін і тарифів більше потерпають на сході (87 відсотків), а найменше — на заході (79 відсотків).

Як твердять соціологи, 17 відсотків українців почуває себе бідними, а ще торік було 11. Важко довіряти відчуттям, але це — думка 1997 респондентів з усіх областей України, Криму та Києва. Не зважати на неї не варто, бо це історія про тісний зв’язок між почуттями до влади й власним самопочуттям, який заявив про себе вперше за багато останніх років під час обструкції у парламенті і проекту програми соціально-економічного розвитку країни на 2010 рік, і проекту держбюджету-2010. І, будьте певні, ще заявить про себе на виборах глави держави.