Своє 85-річчя відзначила Донецька обласна організація Національної спілки письменників України. Цікаво, що донецький осередок «старший» за Національну спілку на десять років. Саме в 20-х роках минулого століття був створений «Союз пролетарських письменників і поетів Донбасу «Забой». Його активісти вийшли з вибою в буквальному розумінні слова: гірник Павло Беспощадний, коваль Порфирій Трейдуб, коногін Валентин Харчевников, підривник копальні «Корунд» Григорій Баглюк, помічник машиніста паровоза Юрій Жуков, відгрібальник шахти «Кочегарка» Юрій Чорний-Діденко, вантажник Павло Байдебура. Дещо виділявся луганський доброволець Червоного козацтва Іван Овчаренко-Приблудний. Але інтелігентів хоча б у першому поколінні серед «забойців» не було.
Літератори без середньої освіти
Спочатку «Забой» був автономною письменницькою організацією, а згодом увійшов до Всеросійської асоціації пролетарських письменників. «Думка про організацію спілки народилась у всіх якось неждано й раптово, — згадував автор багатьох творів про робітничий клас Борис Горбатов. — Та кожен із нас уявляв собі нашу спілку по-своєму. І тоді Селівановський (літературний критик, згодом став редактором «Литературной газеты». — Авт.) висунув свій план, простий і ясний: осередки «Забоя» на шахтах і заводах. Центр в Артемівську. Зв’язок із масами». Після чого в містах регіону — Костянтинівці, Краматорську, Горлівці, Єнакієвому, Лисичанську, Кадіївці, Маріуполі, Луганську — з’явилися осередки письменницької організації.
«Літераторам, які добре знали життя Донбасу, пристрасно бажали відобразити його у своїх творах, усе ж не вистачало ані освіти, ані необхідної ерудиції, — пригадує письменник Іван Мельниченко, який довго очолював обласну організацію НСПУ. — Адже на початок 1930-х років лише Петро Северов і Дем’ян Семенов мали вищу освіту. А багато письменників не мали навіть середньої. Отож, з одного боку — блискуче знання предмету дослідження, з другого — суха, невиразна, безграмотна мова. Треба було долати це».
«Я слишком заражен писательством, чтобы его бросить, — писав Юрій Чорний-Діденко. — Буду работать «как лошадь», но добьюсь того, чтобы на бумаге запело живое полнозвучное слово».
Про роль колишнього чекіста Селівановського в становленні спілки літераторів Донбасу відгукуються суперечливо. За словами Івана Мельниченка, через тодішнього керівника «Забою» чимало літераторів стали жертвами сталінських репресій. Та чи могло бути інакше в країні, охопленій пошуками «ворогів народу»? Талановитий поет Борис Корнілов був засуджений і потрапив до сибірської тайги. Розповідають, якось він попросив начальника табору дати олівець і трохи паперу: мовляв, я письменник, не можу не писати. Начальник підвів ув’язненого до колоди й подав сокиру: «Ось твій папір, і ось твій олівець». Поет схопив у ліву руку сокиру, відрубав праву кисть і кинув її в обличчя начальникові. Той вихопив пістолет і розрядив його в поета...
Як «Євтушенка» затримала міліція
Донецька письменницька організація відродилася в 1944-му. В післявоєнні роки популярність літераторів-фронтовиків була нечуваною: зустрічі на шахтах, заводах, новобудовах, школах... Лауреатом Державної премії СРСР став колишній сталевар Володимир Попов, автор роману «Сталь і шлак». До бойових нагород приєднав значок лауреата Шевченківської премії та комсомольської премії імені Островського поет Микола Рибалко. Премією ВЦРПС і Спілки письменників СРСР було відзначено роман Володимира Мухіна «Раптовий викид» — як кращий твір про людей праці. Робітнича тематика була провідною у творах донецьких письменників.
— У 1970-х роках до редакції обласної газети впевнено зайшов незнайомець. «Доброго дня, я — поет Євген Євтушенко із Москви, може, знаєте такого?» Редактор підскочив зі стільця — така знаменитість власною персоною! Відвідувач повідомив, що в Донецьку перебуває у відрядженні й готовий запропонувати місцевій газеті вірші з нової збірки. Редактор не вірив своєму щастю. А до прохання поета виплатити гонорар авансом поставився з розумінням. Гість виклав на стіл стос віддрукованих віршів. У бухгалтерії отримав підвищений гонорар. І, не поспішаючи, розпитав газетярів, як дістатися обласної організації Спілки письменників. Мовляв, хочу побачитися з колегами.
А тодішній голова обласної організації Іван Мельниченко знав Євтушенка дуже добре: учився разом із поетом у Літінституті. Тому коли відвідувач прочинив двері та заявив: «Здрастуйте, я поет Євтушенко з Москви», Мельниченко зрозумів: перед ним самозванець. Не розгубившись, відлучився до приймальні й попросив викликати міліцію. До прибуття наряду псевдопоет, нічого не підозрюючи, вів бесіду на літературні теми. Пізніше з’ясувалося, що затриманий уже не вперше використовує ім’я знаменитого поета, аби видурювати гроші в довірливих «колег». А от вірші, віддані в газету, справді належали перу Євтушенка: шахрай просто передрукував їх зі свіжої збірки.
Нині в донецькій організації — 50 членів спілки, які пишуть українською, російською, грецькою і татарською мовами. «Поряд із творчою діяльністю, письменницька організація проводить велику громадсько-виховну роботу, виступи письменників у школах і вузах, — розповідає голова обласної організації НСПУ Станіслав Жуковський. — Пропагуємо кращі зразки художньої літератори. Щорічно відбуваються Шевченківські свята, Сосюринські читання на батьківщині поета в Дебальцевому, Стусівські читання, конференції і творчі семінари, презентації книг донецьких письменників. Уважно стежимо ми за творчістю молодих літераторів у міських літературних об’єднаннях і студіях».
