Уже три роки суспільство активно обговорює тему зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Долучились до полеміки ті, хто розуміється на проблемі, і ті, хто чув дзвін, та не знає, де він.
Мене особисто тішить, що ЗНО стало приводом для серйозної дискусії, адже освіта — це наріжний камінь, та фундація, що відтворює досвід землян, не дає згаснути цивілізації.
Про тестування можна говорити багато. На мою думку, ЗНО — це не дуже добре, бо тести притаманні людині прагматичного західного типу мислення.
Моя учениця під час атестації в школі не відповіла на запитання: «Яка територія увійшла до складу УРСР в 1940 році?».
Я її запитую: «Ми ж це вчили, чому не відповіла?». «У питанні використана тільки однина (територія), а правильна ж відповідь «Північна Буковина та придунайські землі». Це ж множина?» — логічно мислить дівчина.
Тестування не вчить дитину мислити гіпотетично. Тому (і не тільки) воно мені не подобається. ЗНО розраховане здебільшого на везунчиків. Як лотерея.
Я знаю дітей з діагнозом «дебільність», що навчались в допоміжній школі, потім закінчили одинадцятирічку екстерном і університет...
А хіба мало прикладів, коли студенти неспроможні засвоювати програму і платять за кожний залік чи іспит, не здаючи їх?
ЗНО породило багато питань перед дітьми, батьками, школою, ВНЗ, на які важко відповісти.
Перше з них: якою мовою, рідною чи державною, відповідати на тести?
Моя відповідь однозначна: українською. Випускник школи, який засвоїв державний стандарт середньої освіти, має знати державну мову. Але...
Не можна примусити всіх говорити українською. Людина сама має усвідомити, що знати кілька мов — їй же на користь.
Політики граються з мовною темою, вибачте, як мавпа з гранатою. Вони піаряться, гальмують українізацію у східних регіонах, обмежують дітей у праві на вибір.
Діти — поліглоти від народження. Вони дуже швидко засвоюють мови, якщо їм не заважати.
До речі, школа в нашому селі — тримовна. В одному україномовному класі вчаться українці і кримські татари. Вони всі, крім державної, володіють російською і кримськотатарською.
А як бути дітям, яким завжди торочили, що українська не потрібна? Їм дуже важко у випускному класі здавати ЗНО державною. Але цей рубікон треба перейти. Це змінить суспільну думку, розв’яже безліч проблем, політичних у тому числі.
Результати зовнішнього тестування в 2009 році в Криму, в цілому, низькі з усіх предметів. Здавали тести російською мовою, чому ж низькі? Бо «язык» захистили, а знання — ні.
Усі знають, що успішно написали тести учні, які брали приватні уроки у репетитора, часто у свого вчителя. То що, шкільний педагог недобросовісно працює? Не там собака заритий!
Репетитор навчає за власною програмою, яку вважає оптимальною. Його не контролює директор і методист. Він може одну тему викладати три уроки або дві теми за один.
Він не нервує, його думки, вміння, знання зосереджені на одному: «Навчити!». Він дає контрольні тоді, коли вважає за потрібне. Не відволікається на проведення предметних тижнів, місячників, декад, складання планів та іншу «чорну» невдячну та непотрібну роботу.
Шкільний вчитель затиснутий в лещата програми, яка, м’яко кажучи, не адаптована до вимог ЗНО. Програма передбачає спринтерський біг по темам, а не відпрацювання і засвоєння необхідного фактологічного матеріалу. Таке засвоєння інформації потребує багато часу, а на історію України, наприклад, передбачено аж півтори години на тиждень. Цього ледве вистачає на «пробіжку» з тем 11 класу. А повторення? Програмою воно не передбачене.
Музикант на репетиціях тренується не тому, що не знає нот, а щоб домогтися такого ефекту, коли руки виконують роботу слуху та мозку.
Так і в тестуванні. Це особлива «гра», повинні бути відпрацьовані навички до автоматизму. Для цього потрібен час і окрема методика. В школі цього нема. Репетитор це робить.
Інтелектуал знає, як важливо зануритись в тему, щоб мізкові сайти були зайняті тільки конкретною проблемою. Навчальний план ЗОШ не пристосований до повноцінної інтелектуальної праці. 45 хвилин фізики, потім урок історії, потім англійської, а ще два по 45 — літератури та фізкультури. Це як з’їсти вінегрет: спочатку смачно, а потім...
Психологічний аспект репетиторства подвоює результативність. Дитина знає: за урок платять. І відповідно ставиться до занять.
Олена КИЯНИЦЯ, учитель-методист, відмінник освіти.
с. Мирнівка
Джанкойського району.
Крим.
