Нещодавно, з відкриттям ресурсу «Європейська бібліотека», де частину своїх документів виклали архіви німецьких міст, стали доступними унікальні фотографії часів Другої світової війни з архівів міст Фрайбург і Вюрттенберг. Більшість цих робіт — авторства Віллі Праггера, який свого часу працював у провідних румунських газетах. 1944 року він виїхав до Німеччини, оселився у Фрайбурзі. Помер 1992 року. Нині його виставки (а він залишив величезний архів — близько 100 тисяч фото) проходять у багатьох країнах Європи, але не в Україні.
Чернівецькі знімки 1941—1944 років взагалі досить рідкісні, а знімки Праггера до того ж ніде раніше не фігурували. Можна побачити, як буковинці в румунських національних строях ідуть парадом із піднятою у нацистському привітанні рукою. Мовлячи сучасним сленгом, зносить дах від виставки ковбас, приуроченої до приїзду короля Румунії. До речі, Буковина ще в імперії Габсбургів була одним із найбільших виробників м’ясо-ковбасних делікатесів і конкурувала навіть із Угорщиною. Ковбаса — символ німецького благополуччя, а в краї була велика німецька громада. Значна її частина в 1940-х роках, за наслідками пакту Молотова-Ріббентропа, виїхала до Німеччини.
Але повернімось до тогочасних знімків із виставки ковбас. На ковбасному зрізі салом та м’ясом викладено не тільки національні орнаменти, а й свастику. Такого шаленого прояву провінційної фантазії неможливо вигадати навмисно. Життя перевершує всі фантазії. Отже, тодішній обиватель міг їсти бутерброд зі свастикою рано, в обід та ввечері. До речі, й після війни в Заставнівському районі Чернівецької області та Заліщицькому районі Тернопільської робили ковбасу вже під інше соціальне замовлення — із радянськими зірками на зрізі. Потім візерунок змінили на серп і молот.
Багато що дивує на старих знімках: і товсте сукно тогочасних костюмів, і незвичайне поєднання символів (наприклад, пам’ятник Леніну на тлі фашистського «гакенкройца»). Відчуття таке, що народ можна привчити до якої завгодно символіки. З другого боку, привертає увагу ніжне ставлення тієї фашистської влади до «народності», народних традицій. Стає зрозумілим, що влада, яка втратила зв’язок зі своїми інтелектуалами, змушена підносити народну культуру. Адже ніякої іншої немає — розстріляли або випхали з країни.
На ці фото краще дивитися, аніж про них говорити, але бачити їх — треба.