«Віртуальні» депутати

Верховна Рада України 22 жовтня цього року прийняла постанову №5097, в якій зазначається, що чергові вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів призначено на 30 травня 2010 року. В зв’язку з цим було б доцільно проаналізувати ситуацію, що склалася у місцевих радах в результаті проведених у 2006 році виборів за закритими партійними списками (пропорційна система) з метою уникнення виявлених недоліків на наступних виборах. 

Головною особливістю минулих виборів було те, що мешканці сіл, селищ і міст (районів в містах) не знали, кого персонально вони обирають і хто представлятиме їхні інтереси у відповідних радах. Згодом з’ясувалося, що низка обраних депутатів за партійними списками взагалі не мають відношення до тих районів і міст, в ради яких вони обиралися, бо вони проживають і працюють за межами відповідних територіальних округів. У результаті отримали ситуацію, коли депутати в раді є, а які громади вони представляють — невідомо. Іншими словами можна сказати, що обрані в 2006 році депутати місцевого рівня — фігури «віртуальні». 

Щоб якось залагодити абсурдність виборчої системи за партійними списками, було прийнято рішення (щоправда, невідомо ким і на яких підставах) про закріплення обраних депутатів за певними округами без урахування принципу партійності і кількості мешканців, що там проживають. 

Як показав час, далеко не всі депутати співпрацюють із закріпленими за ними громадами і округами. Особливо це стосується сільських районов, де чимало є таких обранців, які жодного разу не були на сесіях сільських чи селищних рад, зібраннях громади, не звітували перед виборцями. Сумнівною видається й так звана робота народних депутатів в округах, яка повинна проводитись в перервах між пленарними засіданнями Верховної Ради. Бо в жодному з 225 округів офіційно не оприлюднено прізвища закріплених народних депутатів, адреси громадських приймалень, дні і години прийому. Стало очевидним, що система виборів за партійними списками робить депутатів всіх рівнів безвідповідальними перед народом.

Привертає увагу якісний склад місцевих «парламентів». До складу рад обрано лікарів, педагогів, державних і просто службовців, робітників, але найбільше серед депутатів приватних підприємців. Їхня кількість у місцевих радах коливається в середньому від 30 до 50 відсотків. Як бачимо, депутатський мандат місцевого рівня є досить привабливим для бізнесу, попри те, що місцеві депутати не мають статусу недоторканних. Місцева бізнес-еліта, входячи до відповідних рад, отримує істотний доступ до районних і міських ресурсів (і не тільки). 

Аналізуючи вищенаведене, можна зробити такі висновки.

По-перше. Вибори за партійними списками призведуть до хаосу в державі і руйнування демократичних засад в суспільстві. І не має значення, які це списки — відкриті чи закриті. Головне те, що вибори за списками порушують основне право громадянина, записане в ст. 38 Конституції України, де сказано: «Громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». Вибори за партійними списками означають, що тільки 2,5 відсотка людей, які є членами різних політичних партій, може бути внесено до списків кандидатів в депутати рад всіх рівнів. Тобто чинне виборче законодавство позбавляє 97,5 відсотка населення конституційного права бути обраним і фактично відсторонює його від управління державою. Але це ще не все. Може бути, що в Броварському районі Київської області кандидатом в депутати від Рожнів чи Літок партійне бюро району внесе в списки когось із Києва, Вишгорода чи Бобровиці. Сьогодні закон це дозволяє. 

По-друге. Щоб досягти структурованості в радах всіх рівнів за мажоритарної системи виборів, необхідно у виборчому законодавстві передбачити, що кандидат в депутати декларує у передвиборній програмі свій намір працювати в раді у фракції певної політичної сили. І якщо після обрання депутат не напише відповідну заяву протягом 20 днів, він автоматично позбавляється мандата. Така само норма повинна існувати в разі виходу депутата із фракції і відмови голосувати за її рішенням. У такий спосіб буде досягнута структурованість ради на весь період її каденції. Вважаю, що тільки мажоритарна система виборів до рад всіх рівнів, включаючи і Верховну Раду, дає можливість здійснити повне народовладдя, як того вимагає Конституція України. За мажоритарної системи політичні партії, як суб’єкти виборчого процесу, мають право нарівні з іншими висувати і підтримувати своїх кандидатів. І якщо в одному окрузі буде балотуватись декілька кандидатів від однієї політичної сили, вона тільки від цього виграє. А народ визначить, хто з претендентів кращий. 

По-третє. Щоб запобігти обранню в місцеві ради осіб, які проживають і працюють за межами району, необхідно у закон про вибори записати норму, згідно з якою кандидатом в депутати в районні, міські та обласні ради може бути висунутий громадянин України, якщо він проживає або працює в межах територіального виборчого округу включно з районними і обласними центрами. Необхідно, щоб виборці знали кандидата в депутати не тільки за анкетою, де він завжди «білий і пухнастий», а за його діловими і людськими якостями.

І останнє. Протягом багатьох років політики найвищого рівня, народні депутати, високопосадовці і прості громадяни заявляють, що головною причиною всіх негараздів в Україні є те, що бізнес і влада в державі не розділені. Всі говорять, але нічого не роблять і навіть не пропонують. У зв’язку з цим необхідно внести до виборчого законодавства норму, згідно з якою кандидатом в депутати всіх рівнів може бути висунутий громадянин України, якщо він останні п’ять років не займався підприємницькою діяльністю. Така норма повинна бути надзвичайно жорсткою, тому що формально сьогодні у Верховній Раді немає підприємців, але всім відомо, що 90 відсотків депутатів Верховної Ради мають свій бізнес. У цивілізованих країнах давно дійшли висновку — або бізнес, або влада. Така норма сприяє створенню умов для ефективної роботи всіх гілок влади, зменшує корупцію, тінізацію економіки, злочинність та інші негативні явища, підвищує соціальні стандарти. 

Зрозуміло, що запропоновані зміни до виборчого законодавства не всім будуть до вподоби. Особливо тим, хто розуміє, що для обрання депутатом за мажоритарною системою необхідно мати добру репутацію і авторитет серед виборців свого округу, а також добряче попрацювати під час виборчої кампанії. Можна передбачити, що опоненти мажоритарної системи будуть посилатися на ОБСЄ, ПАРЄ, НАТО, ЄС і ще на когось, залучать політтехнологів, підконтрольну пресу і телебачення для того, щоб зберегти «завойовані» позиції. Будуть свідомо замовчуватися результати соціологічних досліджень, згідно з якими майже 100 відсотків населення підтримує мажоритарну систему під час обрання депутатів місцевих рад. Мовчатимуть про особливості політичної ситуації в Україні, про різницю в менталітеті нашого народу і тих, на кого вони посилаються. 

Набирає обертів президентська кампанія, і зрозуміло, що політичні партії спрямують свої зусилля на боротьбу за головну посаду в країні. Може статися, що в розпалі цієї боротьби часу для розгляду нового закону про вибори до місцевих рад залишиться обмаль. Але будемо сподіватися, що, незважаючи на такі обставини, Верховна Рада прийме рішення про проведення виборів до місцевих рад 30 травня 2010 року на мажоритарній основі до першого туру президентських виборів. Маємо надію, що в новому законі буде враховано викладені вище пропозиції.