Врятування країни від вимирання її громадян має стати національною ідеєю

— Надягнули на людей маски, щоб вони мовчали, — зауважив В. Литвин. Та додав, що «тепер варто було б зняти маски з тих, хто допустив таку ситуацію. Не антигрипозну, звичайно...»

За інформацією, отриманою Головою Верховної Ради від фахівців, кожен рік в Україні від пневмонії помирає 6—6,5 тисячі людей. Це данні за останні п’ять років. А от 460 тисяч українців залишають цей світ через захворювання серцево-судинної системи, 90 тисяч — від онкологічних хвороб. Туберкульоз заганяє в могилу 53 тисячі наших громадян, приблизно стільки ж забирає СНІД, 21 тисяча гине в автокатастрофах. Дуже короткою є тривалість життя українців: чоловіки живуть в середньому 62 роки, жінки — 74 . Для порівняння: у Швейцарії ці цифри становлять відповідно 84 і 90 років.

— Треба рятувати людей не тільки від епідемії грипу, — каже В. Литвин, — а й від загального вимирання. Це має стати національною ідеєю. Починати треба із загальної диспансеризації населення. Пропонуємо розпочати її вже з наступного року.

За словами глави парламенту, здоров’я людей в першу чергу залежить від якісних харчів і води, які ми споживаємо. «Мені приємно було дізнатися про те, що на птахокомбінаті «Бершадський», де ми побували, вирощують екологічних бройлерів, що їм не згодовують біологічно активні добавки. Таким чином колектив поставляє на ринок таку продукцію, яку мають споживати українці».

У свою чергу працівники птахокомбінату звернули увагу гостя на надмірну кількість імпортних м’ясопродуктів, які постачають в нашу державу. Це, за їхніми словами, підриває економіку не тільки їхнього комбінату, а й інших вітчизняних підприємств харчової промисловості.

— Ми не можемо заборонити ввезення такої продукції, — відповів В. Литвин, — бо це не дозволяють вимоги СОТ. Але обмежити їх можна шляхом посилення санітарного контролю та продуманої митної політики. Натомість, уряд тільки в нинішньому році надав дозвіл на ввезення з-за кордону 3,2 мільйона тонн м’ясопродуктів.

Разом з тим, здається, всі зрозуміли, наголосив В. Литвин, що займатися розвитком сільського господарства стає дедалі вигідніше. Однак, проблемним залишається диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію та дорогі кредити для села. Хоча іноземних інвесторів це не лякає. Їхня ціль — наша земелька. На підтвердження сказаного В. Литвин розповів про свою недавню зустріч у Лондоні з одним із членів британського парламенту. Той повідомив, що має в Україні в оренді сто тисяч гектарів землі, у Львівській області і в Криму. Обробляє поки що тільки 30 тисяч гектарів, здебільшого вирощує на них ріпак. Неспроста британець так цікавився, коли ж нарешті у нас почне діяти ринок землі. Не він один з нетерпінням чекає початку продажу української землі. Хіба можна таке допустити? Тому наш бізнес, який працює в селі, має бути більш відповідальним перед селянами. Не можна обмежуватися тільки сплатою коштів за оренду земельних паїв, за них в основному розраховуються натурою. Треба також вкладати гроші в розвиток соціальної сфери, поліпшувати інфраструктуру села.