Замість виборів — компроміс
Учора в Брюсселі був історичний день для Євросоюзу. Уперше лідери 27 країн-членів узгоджували кандидатури на два нові пости, що запроваджуються Лісабонською угодою, — президента Євросоюзу (офіційна назва цієї посади — постійний голова Ради ЄС) та міністра закордонних справ спільноти (офіційна назва — високий представник із зовнішньої політики та безпеки ЄС). Також обирали керівника секретаріату Ради ЄС.
На момент, коли верстався номер, інформації про те, хто ж обійматиме ці посади, не надходило. Більше того, експерти не виключають можливості, що саміт може продовжитися і сьогодні, якщо під час вечері лідерам європейських країн не вдасться дійти згоди.
У справі подальшої інтеграції Європи вчорашній день справді мав велику вагу. Свого часу Генрі Кіссинджер скептично запитував: кому дзвонити, якщо захочеться поговорити з Європою? Він натякав на те, що раніше в ЄС з огляду на амбіції багатьох впливових європейських держав, таких як Франція, Німеччина, Великобританія, було багато центрів впливу. Тому консолідованої позиції з деяких питань не існувало (згадаймо хоча б позицію Нової та Старої Європи в питанні війни в Іраку). Тепер європейці намагаються створити єдину дипломатію та представити світу свого главу.
Багато залежатиме від того, хто отримає ці посади. Учора найбільше шансів очолити Євросоюз було в прем’єр-міністра Бельгії Германа ван Ромпея. Ще одна кандидатура, яка має великі шанси на перемогу, — колишній глава уряду Великобританії Тоні Блер. Проте багатьом політикам не подобається його надмірна лояльність до США.
Проте чимало експертів схильні до думки, що президентом Євросоюзу може стати й більш маловідома особистість. Адже узгодження цієї кандидатури — результат переговорів, а не виборів. Тобто обиратимуть такого політика, який напевне підійде більшості впливових європейських держав, а не харизматичну особистість.
Отож Євросоюз готується чіткіше представляти свою позицію на міжнародній арені, створюючи дві представницькі посади — президента та міністра закордонних справ. Чи допоможе це ЄС стати сильнішим гравцем, поруч зі США та Китаєм, у світовій політиці ми запитали в директора Центру миру, конверсії та зовнішньої політики Олександра Сушка:
— Ситуація дуже суперечлива. З одного боку, Євросоюз розв’язав свої інституційні проблеми, які тривали п’ять років. А саме — відсутність базового договору. Лісабонська угода вступає в дію, а от уже як вона за-працює і які будуть наслідки переформатування нових органів, поки що не можна впевнено прогнозувати. Ми вже сьогодні бачимо, наскільки непростим є процес номінації на дві ключові посади. Є проблема з непрозорістю висування осіб. Чомусь було вирішено йти шляхом кулуарного способу обрання — ніхто офіційно не називає кандидатів, ніхто не проводить їхню кампанію, ніхто публічно не переконує у доцільності того чи іншого кандидата. Тут є два ризики: це матиме негативний вигляд в очах громадян, адже обрання відбувається за їхніми спинами; крім цього, це призведе до обрання на ці посади людей максимально неяскравих. Сьогодні вночі чи завтра вранці нам оголосять імена політиків, яких ні ви, ні 99% громадян Євросоюзу не знають. Тож з’являються фігури, яким надано високі повноваження, але невідомо, чи будуть адекватними особи, вибрані в такий спосіб. Тому на сьогодні ми не можемо сказати, наскільки поява цих постів та обрання на них кандидатур призведе до зростання статусу ЄС у світі. Про це говорити зарано. Навпаки, частіше згадують ризики того, що найбільш авторитетні та харизматичні особистості не зможуть претендувати на ці посади. Довіра до них буде меншою.
Для Східної Європи це призведе до домінування осіб, які зовсім не зацікавлені в амбітній політиці ЄС у нашому напрямі. Це проблема, адже сьогодні відомо, що ці дві ключові посади точно не отримають представники Центральної Європи та Скандинавських країн.
