В Артемівську, де реалізують два проекти реформування тепломереж, довели: газу для опалення можна витрачати втричі менше, а скарги мешканців звести до мінімуму.
Головні втрати — через діряві труби, старі вікна і щілини у стінах
Анатолій Заяць із вулиці Ювілейної отримав квартиру в п’ятиповерховій «хрущовці» в далекому 1975-му. «Квартира моя на останньому поверсі, і по стінах завжди бігла вода, — пригадує співрозмовник. — Довелося поставити додаткові батареї в залі і спальні. Шви були не ущільнені, сам заляпував пізніше. І все одно квартиру всі ці роки заливало». Тепер господар не нахвалиться: торік будинок утеплили за останнім словом будівельної науки: «Тут не лише пінопласт на стіни поклали, а й скловату на дах. Сам бачив. На «відмінно» все зроблено. Вікна я сам поміняв. Хто хоче, щоб у квартирі було тепло, нехай утеплює вікна і двері».
Цей будинок став першим серед капітально відремонтованих у рамках проекту «Теплий дім». Ідея була така: взяти типовий міський мікрорайон і впровадити в ньому всі сучасні енергозберігаючі технології. В обраному мікрорайоні була стара котельня, споруджена ще в 1971 році. Вона опалювала сотню будинків, до того ж до крайніх тепло проходило відстань у кілометр. Втрати на зношених теплотрасах — а вони проривалися по декілька разів на місяць — призводили до того, що мешканці мерзли у квартирах. Фахівці сходилися на тому, що стару котельню треба закривати. Але чим її замінити?
«Коли на початку 2000-х ми розробляли проект, були популярні котельні на дахах будинків, — розповідає Олександр Бондарєв, директор комунального підприємства «Артемівська управляюча компанія житлово-комунальних послуг». — Але потім разом із проектним інститутом порахували, що це невигідно. І зупинилися на варіанті модульних котелень. Перша така опалює три житлові будинки і школу. Ще три котельні обслуговують по десять-дванадцять будинків кожна. Торік ми вже відпрацювали майже весь опалювальний сезон. І коли підрахували витрати природного газу на опалення одного квадратного метра, цифра вийшла колосальна: газу йде втричі менше!»
Заходимо до новеної котельні, розташованої у дворі. Жодного порівняння із традиційними спорудами, жодних клубів пари всередині приміщення. Три котли, з яких один — резервний, на випадок аварії. Оператор обслуговує одразу чотири котельні. Якщо щось трапиться в одній, електронна система відправить оператору смс-повідомлення на мобільний телефон із кодом помилки. Чутлива електроніка також відреагує, приміром, на дим від цигарки, і перекриє газ.
Встановити нові котли — лише половина справи. Потрібно було замінити всі теплотраси в мікрорайоні. Грошей у міському бюджеті на такі витрати не було. Але владі вдалося залучити інвестора — компанію «Олімп», яка вклала 30 мільйонів гривень у нові труби із пінополіуретану. Втрати тепла в такій мережі зведено до мінімуму. Після чого фірма стала постачальником теплової енергії в мікрорайоні: передбачається, що інвестор поверне вкладені гроші у вигляді оплати за тепло.
«Під час реалізації проекту «Теплий дім» нам буквально відкрилися очі на багато речей, — зізнається Олександр Бондарєв. — Ми підрахували навантаження й дійшли висновку, що основна маса тепла втрачається не на теплотрасах, а в житлових будинках: через зовнішні конструкції, дахи, підвали, двері, вікна, балкони. Тому наступним етапом стало утеплення житлових будинків, яке ми провели разом із німецькою фірмою «Хенкель Баутехнік». Фахівці допомогли обрати метод утеплення, адже навантажувати будівлю важкими конструкціями було не можна — фундамент слабкуватий».
У будинку також уперше за 35 років поміняли всі комунікації. А мешканцям запропонували замінити в квартирах вікна та батареї. Сказати, що відгукнулися абсолютно всі господарі, було б перебільшенням. Але приблизно в кожній десятій квартирі з’явилися металопластикові вікна. У такий само спосіб у місті налаштовані капітально відремонтувати й інші будинки. Щоправда, грошей для таких цілей обмаль: адже на одну «хрущовка» пішло 2 мільйони 250 тисяч гривень. «Ми хочемо на прикладі цього досвіду показати, що гроші на капітальний ремонт житлового фонду треба закладати на рівні місцевого і державного бюджетів», — каже О. Бондарєв.
Про переваги можна буде казати років через сім
Поруч із вулицею Ювілейною працює екскаватор і підйомний кран товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськенергія», яке взяло тепломережу в концесію на сорок років. Таких прикладів в Україні ще не було. А ось у Литві, звідки приїхав директор Альбертас Валанчіус, тепломережа у приватних руках — цілком звична справа. Компанія, де трудиться наш співрозмовник, має чималий досвід реконструкції та експлуатації тепломереж у прибалтійській державі. Тепер цей досвід литовці хочуть використати в Артемівську. Для міської влади, яка запропонувала договір концесії, було важливо, щоб комунальне господарство опинилося в руках підприємців з європейським підходом до справи.
На наших очах до траншеї, викопаної вздовж вулиці, лягають нові труби, які закривають залізобетонними конструкціями. Новий власник вирішив закрити одну стару котельню і перепідключити мікрорайон на іншу, більш потужну. Для цього потрібно скоротити шлях до тепла й добре ізолювати труби. Завдяки чому лише на цьому мікрорайоні щороку заощаджуватимуть 400—500 тисяч гривень. Якщо бути точним, «Артемівськенергія» демонструє альтернативний погляд на розв’язання проблеми теплопостачання порівняно з проектом «Теплий дім». Останній розраховано на модульні міні-котельні, тоді як литовці роблять ставку на котельні потужні, які обслуговують десятки будинків.
«У нас у Литві що менша котельня, то вища для неї ціна на газ, — пояснює Альбертас Валанчіус. — Тобто що більше купуєш палива на одному об’єкті, то менше платиш. Це норма в Євросоюзі, і в Україні, гадаю, теж до цього прийдуть за декілька років. Тому ми боїмося йти на міні-котельні, хоча там є свої і плюси, і мінуси. Плюси — менше теплотрас прокладати, менший діаметр труб. Мінус — більше витрат на обслуговування».
Директор підприємства розводить руками: за час своєї роботи він уже ознайомився з українськими законами, але досі не розуміє, як можна підвищувати ціни на газ чи вносити зміни до законодавства «заднім» числом. Одна з найбільших проблем — заборгованість населення за теплову енергію. «Це дає підстави англійському банку, який кредитує проект, дивитися з обережністю: якщо не платить у середньому 16 відсотків населення — це дуже великі гроші, — каже Валанчіус. — Сподіваємося, колись ситуація зміниться на краще. Ми подаємо багато позовів до судів, майже в усіх випадках виграємо. Але коли віддаємо рішення виконавчій службі, виходить, що тепломережа отримує лише 0,1 відсотка від суми присудженої заборгованості. Тобто віддачі від зусиль, які ми вкладаємо у стягнення боргів, немає».
Говорячи про українські реалії, директор не перестає посміхатися. Й оптимістично заявляє, що литовські інвестори сподіваються зробити проект самоокупним. У Литві цей шлях підприємці пройшли за сім років. «Завдяки інвестиціям тарифи на опалення навіть стали різко знижуватися. Тому що в нас маленькі витрати і маленькі збитки в тепломережі. Тут, в Україні, ми теж бачимо резерв. Наприклад, у Литві витрати електроенергії на виготовлення одного мегавата тепла становлять 12 кіловат-годин. А в Україні — 33. Норма газу на виготовлення мегавата тепла в Литві — менш як 100 кубометрів, в Україні — 170. Розуміємо, що кожен проект повинен окуповуватися. Не приховую: ми прийшли сюди заробити гроші. Але сьогодні ще рано говорити про вигоду. Прагнемо, щоб мешканці міста відчули: інвестори не лише хочуть заробити гроші, а й надати гарну послугу».
Як же не вистачає такого підходу нашим вітчизняним комунальникам, адже тарифи постійно зростають, а якість послуг не змінюється. А ось на прикладі Артемівська можна побачити, як працюють приватні інвестиції в комунальну сферу і як на очах змінюється ставлення населення до проблем енергозбереження.
