На цьому підприємстві працювати було особливо почесно. Робітники мали чи не найкращу в місті зарплату, отримували новенькі квартири, завод побудував дитсадок, піонерський табір, власну базу відпочинку, перший в області молодіжний комп’ютерний центр, медико-санітарний комплекс зі стаціонаром на 120 ліжок та поліклінікою, відкрив профтехучилище. У вісімдесяті роки в колективі налічувалося вісім тисяч працівників. Високоточна продукція, електронно-обчислювальна техніка розходилася колишнім Радянським Союзом, а на експорт відправляли більше товарів, ніж з усієї Хмельницької області. За чотири десятки років, свідчить місцева статистика, майже чверть населення стотисячного міста трудилося саме тут...
Усе це — про завод «Електроприлад» — промислового велета, що працював у Кам’янці-Подільському. Нині, проїжджаючи повз корпуси «ЕПу», як називали його скорочено, відчуєш, як віє від них пусткою, розрухою. Звісно, не одне підприємство в Україні, втративши економічні зв’язки через розпад СРСР, лягло на дно. Багатьох невдовзі взагалі не стало. Ситуація працювала, як млинове колесо, на спритників. Хіба одне підприємство було доведено до банкрутства та спродано за безцінь?!
Кам’янчани намагалися порятувати свій «ЕП», хоч багато його трудівників все-таки опинилися на вулиці, почали «човникувати». Знаю інженерів із «Електроприладу», котрі й сьогодні працюють двірниками. У 1996 році на базі велета створили державне підприємство «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки». Частину приміщень, техніку передали йому, сюди перевели кращих фахівців. Рештою опікувалося агентство з банкрутства. Але вже за два роки народилося ще одне підприємство — завод «Електрон».
Директор «Електрону» Святослав Бадик згадує, як дві з половиною тисячі робітників продовжували щодня ходити на роботу, хоч замовлень підприємство так і не мало. «Ми тоді отримали наказ про знищення документації і технологій виробництва електронно-обчислювальної техніки. Рука не піднялася підписати його. І не тільки моя. Але все одно згори зробили все, щоб знищити завод».
За відсутності попиту і держпідтримки
Люди вирішили не опускати рук. І вже 1999 року «Електрон» став відкритим акціонерним товариством. Колектив почав освоювати нову продукцію — товари для медицини, зокрема медичні ліжка.
«Держава чомусь забула, що мала намір рятувати завод, — продовжує пан Бадик. — Уся виготовлена нами продукція лежить мертвим вантажем на складах. Це за того, що медицина, особливо сільська, має дуже велику потребу в ній. Цього року жодної копійки з бюджету не виділено для закупівлі наших ліжок. Виходить, нас просто кинули?!»
Інакше, справді, й не скажеш. Адже ось уже десять (!) років Фонд держмайна виставляє акції цього заводу на торги. На всі волання колективу відповідь у ФДМУ одна: попиту на вас немає. Чому немає? Звичайно, інвесторів більше цікавлять підприємства переробної галузі, які можуть дати віддачу в тому ж сезоні. Окрім того, каже керівництво «Електрона», на момент створення юридичної особи завод «Електрон» майже втричі було завищено оцінку статутного балансу підприємства, від якого «танцюють» на торгах. Нещодавно цю цифру зменшили до 22,3 мільйона гривень. Але інвестори підрахували: ще мільйонів 15—20 треба буде вкласти в капітальний ремонт дахів, комунікацій. Окрім того, треба викласти ще й за земельну ділянку, яка на балансі міськради. Так і виходить: покупці приходять, подивляться, порахують — і зникають. Кажуть: криза.
...І на зброярів «наїхали»?
Уроки минулого таки не минають марно. У передостанній день жовтня, за словами тих, хто колись працював на «Електроприладі» і тепер трудиться на «Заводі точної механіки» (ЗТМ), стався «наїзд» на їхнє дітище. ЗТМ є державним підприємством, випускає зброю, яка має попит не лише в Україні. Отже, заробляє гроші для всієї держави. От тільки з початку року замовники, які теж є державними структурами, не поспішали розраховуватися з виробниками. Борг у зарплаті становить 925 тисяч гривень. Про нього голова Хмельницької облдержадміністрації Іван Гавчук сигналізував Прем’єр-міністру Юлії Тимошенко ще 16 вересня цього року, просив допомогти розв’язати проблему.
І раптом 26 жовтня вийшов наказ Міністерства промполітики №195-Д: «Звільнити Валерія Солодковського (нинішній директор ЗТМ) і покласти обов’язки директора на Олєйника Д.І.» Не гаючи часу, з міністерства послали до Кам’янця представити нового керівника. Валерій Солодковський у цей час був на лікарняному. Робітники не пустили гостей на територію заводу, запідозривши їх у рейдерстві. Тож мову про те, щоб новий керівник зайняв кабінет директора, вже й вести не довелося. Люди також викликали на місце представників місцевої влади та преси. До прибулих довели інформацію про те, що виконком міськради надіслав листа Юлії Тимошенко з проханням розібратися в ситуації, що склалася навколо підприємства. Оскільки з міською владою не погоджували призначення іншої людини на посаду керівника заводу, то будь-які зміни рада вважає необґрунтованими та необ’єктивними. Адже не Валерій Солодковський винен у тому, що людям не платять зарплату. А користуватися ситуацією ні робітничий колектив, ні влада вже нікому не дозволять. Щоб не сталося, як з «Електроприладом», який розвалювався при спогляданні колишньої влади.
