Не вживають тому, що за всіма добрими справами та ініціативами не мають часу на розчарування й марні балачки. Особливо яскраво це виявилося під час робочого візиту делегації Чернігівського району до Обухівського району Київщини.

 

І що дуже важливо: гостям не лише показали позитивні результати, а й поділилися з ними організаційними методами своєї плідної праці.

Від перших хвилин перебування на Обухівській землі чернігівці відчули, що тут люди живуть у прискореному діловому темпі.

Одразу після привітання господарі розмістили гостей-чернігівців у просторій залі райради і презентували їм цікаву розповідь про себе. Хронікально-документальний фільм чітко «розклав по поличках» історію життя Обухівщини від трипільців часів неоліту (ІІІ тис. до нашої ери) через державу антів Арату (ІV—VІ ст. нової ери) і аж до українців сучасності.

Недарма цей край вважають історичним центром української цивілізації, адже деякі населені пункти району вже мають по 1500—2000 років.

Кінорозповідь продовжив голова Обухівської районної ради Анатолій Шафаренко. Як один із співавторів фільму, він згадав про славні діяння і вікопомні звитяги на Обухівщині Володимира Мономаха, Димитрія Солунського, Костянтина Острозького, Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Тараса Шевченка, Данила Терпила (отамана Зеленого), Григорія Косинки, Андрія Малишка та багатьох інших.

Комуністичні репресії під гаслами «розкуркулення», «колективізації» та «індустріалізації» в поєднанні з Голодомором, потім розв’язана сталінськими комуністами разом із гітлерівськими фашистами Друга світова війна, а далі післявоєнне колгоспне кріпацтво знищили на Обухівщині майже 50 тисяч мешканців.

Після помаранчевої революції до влади в районі прийшли нові люди, які взяли на себе відповідальність не лише за сьогодення, а й за відновлення правди про минуле та будівництво справедливого майбутнього.

Нині тут продукують 30 відсотків целюлозно-паперової продукції України, значну кількість електроенергії, дріжджі й кормові добавки, велику кількість сільгосппродукції. Досить зазначити, що один Обухівський район дає 20 відсотків усього обсягу виробництва із 25 районів столичної області.

І що особливо вражає — третину реалізованої продукції району дають 870 малих підприємств! Тому середня зарплата у краї становить 1650 гривень, і вистачає грошей на фінансування досить таки претензійних соціальних програм.

Бо де ще в Україні райцентр має дев’ятиповерхову поліклініку і дитячу лікарню оснащену найсучаснішим медичним устаткуванням? До слова, народна медицина й офіційна працюють в районі разом, доповнюючи одна одну.

А який ще район в Україні має Центр матері й дитини та ще й вісім дитячих будинків сімейного типу? Просто перед поліклінікою — вивіска на одноповерховій будівлі: «Аптека ветеранська»: тут діють відповідні пільги для цієї категорії населення.

Особливою пошаною і піклуванням в районі оточені 80 заслужених людей, які своїми життям, працею, самопожертвою доклалися до розквіту цього чудового краю.

Начальник відділу освіти Обухівського району Михайло Анопрієнко розповів гостям що 7229 школярів району навчаються у 26 школах, 2 гімназіях, фінансово-економічному ліцеї. Зокрема, район має школу, в якій на одного учня припадає 18 квадратних метрів площі!

В Україні є лише вісім таких шкіл. Бо це насправді дороге задоволення, адже тільки на сплату енергоносіїв у такій школі витрачається понад 100 тисяч гривень. Проте обухівці вважають, що сьогоднішня економія на освіті — це десятикратні завтрашні втрати.

Два роки тому за 5 мільйонів гривень у восьми школах замінили вікна на металопластикові. Нині 44 вчителі, які підготували переможців олімпіад, отримали спеціальні премії району. Для послуг молоді функціонують 2 сучасні стадіони, 12 критих басейнів, 31 спортивний зал.

Гарне враження справляє чудово вписаний у рельєф на двох терасах спорткомплекс Обухівського району.

Начальник відділу культури і туризму Василь Дзюба: «Наша основна мета — відродження і збереження історичної спадщини. Нормально працюють 31 бібліотека, 29 клубів і будинків культури, 4 школи мистецтв. Ще 2007 року з районного бюджету виділено на розвиток бібліотек 90 тисяч гривень і втричі збільшено бібліотечні фонди. У 150 клубних формуваннях самодіяльно беруть участь 2500 осіб».

Щорічно на підтримку лише освітніх закладів і закладів культури районне керівництво «знаходить» близько 30 мільйонів гривень. Вирішено, що кожна громада села чи селища, яким понад 300 років, повинна мати свою писану історію. Вже 17 громад видали такі історичні розвідки.

Головний чинник успіху обухівців — єдність. Неначе проста справа, але для України не така вже й поширена. Тут районна рада (голова А. Шафаренко) і райдержадміністрація (голова В. Остринський) поєднані в унікальній злагоді й працюють, не оглядаючись на партійні чи інші тяжіння.

Віктор Остринський жартує: «У нас одна партія — партія Обухівського району! Нам намагалися поставити на керівництво районом «інопланетян», але такі авантюри тут не проходять».

У цьому жарті — лише частка жарту. А насправді за цими успіхами — величезна робота, передовсім розумна кадрова.

«Високі особи зі столиці давали певні вказівки, але нам тут видніше, кому можна довірити й покласти відповідальність. Бо ми повинні бути, як той віник: нехай кожен — лише людина, але разом ми — неподоланна єдність, яку нікому не зламати!» — зазначив голова Обухівської РДА.

Обидва керівники прийшли на роботу в район з одного села Германівка, де Анатолій Шафаренко був сільським головою, а Віктор Остринський понад 20 років працював головою колгоспу. Їх дует ще тоді був взірцем успішного партнерства в інтересах громади, на розвиток якої не вплинули жодні «перебудови», трансформації» та «прихватизації».

«Нині ми нічого спеціально не вигадували, а просто перенесли свій досвід роботи в Германівці на весь район», — пояснює голова райради.

І рішуче додає: «Тут не може бути жодних дискусій про те, що має бути першоосновою — матеріальне чи духовне. Спочатку треба будувати національне, духовне, бо це є фундамент світогляду й переконань громадянина. А на міцному духовному фундаменті переконань, на усвідомленому патріотизмі будується й матеріальне. Інакше не буде нічого взагалі».

Саме тому районна влада передовсім забезпечує функціонування і розвиток 19 музеїв (із них 11 — державні, такі як Музей Вікентія Хвойки, котрий відкрив Трипільську культуру), культових споруд (серед яких 12 церков віком понад 250 років), опікується десятками пам’ятників і історичних пам’яток, впродовж двох останніх років побудовано 3 нові церкви і 5 каплиць. Готується до відкриття Музей Івана Франка.

На місці безпрецедентної людиновбивчої м’ясорубки 1944 року, про яку ще донедавна не можна було говорити правду, де з безсовісної пихи совєцьких генералів під гаслом «Любой ценой!» на кожному квадратному метрі загинули чотири солдати, завершується створення музею і панорами «Янівська висота». У будівництво вже вкладено 280 тисяч гривень благодійних коштів.

Директор районного краєзнавчого музею Юрій Домотенко, демонструючи експозицію, із захватом розповів гостям-чернігівцям про маловідомі сторінки багатої історії Обухівщини. Зупинився на найбільш цікавих експонатах, серед яких особливе враження справляє картина Юрія Домотенка, на якій зображений молодий Тарас Шевченко під час перебування в Обухівському краї.

Щодо вражень гостей, то чи не найбільше їх викликало відвідання села Германівка, де встановлено 16 пам’ятників, 9 пам’ятних знаків, 6 хрестів (у тому числі хрест-оберіг Германівки), 19 меморіальних дощок, зазначено 7 курганів, стародавнє городище, низку археологічних пам’яток, серед яких так звані змієві вали.

Велику мистецьку цінність набув щойно створений художній розпис площею 1200 квадратних метрів (!) у германівській церкві, де лише на придбання відповідного храмового начиння вже витрачено понад 100 тисяч гривень.

Але не лише вшануванням історії і традицій опікується місцева громада. Сільський голова Людмила Йолкіна, зустрівши гостей на сходах біля фігурної брами, передусім повела їх до сільської гімназії, яка як навчальний заклад тут діє з 1909 року.

Гімназія — математичної спеціалізації й має великий авторитет. Є учні, яких щодня сюди привозять аж з Обухова, а деякі ходять пішки 12 кілометрів з віддалених сіл. Висока вимогливість і відповідний рівень підготовки забезпечують випускникам гімназії (серед яких чимало переможців всеукраїнських олімпіад) гарантований вступ до вищих навчальних закладів.

Увечері, вже дорогою до Києва, подумки повертаючись до насиченої враженнями зустрічі, я ще раз переживав усе це: адже упродовж одного робочого дня було представлено багату палітру переконливих досягнень, не підвладних жодній кризі.

Бо тут, не чекаючи вказівок згори, вже реалізуються на практиці, у повсякденній роботі право і можливості самоврядування в інтересах місцевих громад. Тут, замість чекати манни згори, вже давно працюють під гаслами: «Свій до свого по своє!» та «Людям треба дати не рибу, а вудку!».

Тут ліквідовано тіньові схеми і корупцію, на які так багаті інші місцеві «князівства». Тут без гучних слів просто чесно працюють і дають працювати іншим, підтримуючи розумні, продуктивні ініціативи.

У нас усі не втомлюються повторювати, що наша Україна — це благословенний, винятковий, насправді багатий край. Проте далеко не всі роблять із цього справедливого твердження практичні висновки.

Віталій КОРЖ, народний депутат України (фракція БЮТ).

Фото прес-служби депутата.