Кіровоградська область розташована в центрі України, між річками Дніпром та Південним Бугом, у південній частині Придніпровської височини. Територія області 24,6 тис. кв. км. Клімат помірно-континентальний. Ґрунти області мають високу родючість. Переважають чорноземи. Все це разом забезпечує сприятливі умови для розвитку сільського господарства.
Населення області становить 1026 тис. чоловік. В області живуть представники більш як 30 національностей. Зокрема, українців — 85,3%, росіян — 11,7%. Область об’єднує 23 адміністративні райони, 2 — у Кіровограді , а також 12 міст (4 — обласного підпорядкування), 26 селищ міського типу, 1021 сільський населений пункт.
Адміністративний, промисловий та культурний центр області — Кіровоград.
Природа щедро обдарувала Кіровоградщину корисними копалинами: бурим вугіллям, залізною, нікелевою, урановою рудами, графітом, горючими сланцями, каоліном, природним каменем, глиною та ін. Відкрито золотоносні родовища, виявлено прояви руд рідкісних металів, міді, хрому, вольфраму, молібдену, олова, свинцю, берилію, танталу та ніобію. Розвідано 340 родовищ, з яких 107 розробляються. Потужна видобувна промисловість була і залишається базовою для створення всієї виробничої та соціальної інфраструктури області.
Колись місцеві поклади нікелевих руд стали основною причиною будівництва Побузького феронікелевого комбінату. Феронікель, як легуючий елемент, був потрібен для отримання високоякісних марок сталі на металургійних комбінатах. Разом з тим, економічна й енергетична кризи 90-х боляче позначились на виробництві та житті металургів. Не вистачало електроенергії для плавильних печей, зростала заборгованість. Після приватизації на підприємство було здійснено одну з перших рейдерських атак. Левова частка акцій заводу внаслідок незаконної вторинної емісії цінних паперів перейшла до нового власника, який потім кинув напризволяще і підприємство, і робітниче селище. Тільки за активного втручання колишнього голови облдержадміністрації Василя Моцного було знайдено стратегічного інвестора, який відродив до життя і комбінат, і селище...
На жаль, назвати ефективною діяльність комбінату, який займає 95% загальних обсягів металургійного виробництва області, сьогодні важко. Темп зростання виробництва за нинішній рік прогнозується отримати на рівні лише близько 70% (порівняно з минулим роком, коли було вироблено 169 тис. тонн феронікелю). При тому, що завантаженість потужностей у І півріччі складала близько 50% (працювала лише одна піч і близько 1200 працівників).
Чи потрібна державі запорука енергетичної безпеки?
У перші повоєнні роки основні зусилля місцевих і центральних органів влади спрямовувались на прискорену розробку вже розвіданих чималих запасів бурого вугілля біля міста Олександрії. 1950 року на проектну потужність виводиться Байдаківський і добудовується Семенівсько-Головківський вугільні розрізи. Споруджуються Димитрівська та Байдаківська брикетні фабрики, які стали основними постачальниками побутового палива населенню Кіровоградщини і шести інших регіонів України.
Але те, як-то кажуть, було давно. Останні роки шахтарі неодноразово стукали в усі двері, аж до загальнодержавних, виходили на всі рівні з постійними ініціативами, спрямованими на розв’язання проблем буровугільного комплексу. Наслідками такої небайдужості стало прийняття низки нормативних актів. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року № 1517-р ДП «Бурвугілля» включено до переліку підприємств, які підлягають підготовці до приватизації у 2009 р. Але в квітні закінчилася дія орендного договору з нинішнім і, наскільки зрозуміло, вже колишнім орендарем. Кіровоградці, а особливо олександрійці, шкодують за безцільно і бездарно втраченими роками. За ними — опущена «нижче плінтуса» колись розвинена і прибуткова, а головне — енергозабезпечувальна, галузь.
Історична довідка. На кінець
60-х—початок 70-х років комбінат «Олександріявугілля» щорічно видобував 12,7 млн. тонн бурого вугілля та виробляв 4,3 млн. тонн буровугільних брикетів.
Сучасне металургійне та ливарне виробництво, виготовлення апаратури атомних електростанцій, контактних щіток тролейбусів, електровозів неможливе без продукції, яку виробляють працівники заснованого в 1930 році на базі єдиного в Україні і найбільшого в Європі родовища графіту Заваллівського графітового комбінату. Підприємство проектною потужністю 34 тис. тонн на рік за час свого існування виробило 1,5 млн. тонн графіту, ще 5,3 млн. тонн містяться в розвіданих запасах руди, що гарантує продовження його виробництва у XXІ ст. Але світова криза спричинила фактичну зупинку підприємства, через відсутність замовлень на поставки графітової продукції підприємствами-замовниками Австрії, Туркменистану, Росії. У квітні підприємство відновило роботу, та замовлень очікується не так уже й багато.
...І збудувати будинок
Особливо інтенсивним стало з початком освоєння крупнопанельного і крупноблочного методу спорудження об’єктів житлове та виробниче будівництво, флагманом якого стало ЗАТ Об’єднання «Дніпроенергобудпром». Засноване як завод залізобетонних виробів, на базі кар’єрів із видобутку каменю і щебеню для будівництва ГЕС. Введення в дію у 1954—1959 рр. Кременчуцької, потужністю понад 600 млн. кВт годин на рік, і малих: Гайворонської, Новоархангельської, Тернівської, Червонохутірської гідроелектростанцій відчутно змінило тоді економічне обличчя області і дало змогу повністю завершити електрифікацію сільських населених пунктів, створити надійну енергетичну базу для промисловості.
Пізніше «Дніпроенергобудпром» освоїв передову технологію виготовлення швидкомонтованих споруд промислового, сільськогосподарського та соціального призначення, в т. ч. — нових приміщень тваринницьких ферм, птахофабрик, збірних житлових будинків).
Працюють на потреби будівельної та дорожньої галузей і підприємства Адабаського та Знам’янського кар’єроуправлінь, ЗАТ «Кіровоградграніт», «Елгран», «Капустянський граніт», Гайворонський спецкар’єр. На базі Капустинського родовища налагоджено випуск облицювальних матеріалів з червоного граніту, значна частина яких у вигляді брил та блоків до кризи активно експортувалася у Німеччину, Великобританію, Італію та інші країни Західної Європи.
Історична довідка. Загальний обсяг випуску будівельних нерудних матеріалів на підприємствах будматеріалів Кіровоградщини у 1985 році становив 6 млн. кубометрів, а в 1990 році — 7,6 млн. кубометрів.
З інноваціями і високими технологіями — по дорозі
У 60-х роках світловодці збудували завод чистих металів, у цехах якого вирощували кристали штучного кремнію, налагодили виробництво вкрай необхідних для електронної промисловості арсеніду галію, потрійних сполук мідь-кадмій-телуру та інших новітніх матеріалів. А в Кіровограді виросли нові корпуси провідного підприємства з випуску сільськогосподарської техніки — заводу «Червона зірка», найбільшого українського розробника та виробника посівної техніки і культиваторів світового рівня з застосуванням сучасних технологій обробітку грунту. Частка експорту на ринки Росії, Казахстану, Молдови, Білорусі та багатьох інших країн в обсягах реалізації продукції якого становить сьогодні близько 65%.
Розроблено і поставлено на великосерійне виробництво багато відомої і популярної у хліборобів техніки, в т. ч. — універсальних зернових сівалок, сівалок точного висіву для цукрових буряків, овочеві та кукурудзяні посівні агрегати, розкидачі мінеральних добрив.
Факт. У 2005 році ВАТ «Червона зірка» відзначило 135-річчя з часу заснування заводу англійськими підприємцями Робертом і Томасом Ельворті — першими іноземними інвесторами на території Кіровоградщини.
Випуск якісно нових видів продукції: аксіально-поршневих насосів, гідростатичних трансмісій для нового покоління зернозбиральних комбайнів, будівельних та інших машин здійснює завод «Гідросила». Одним із перших в області колектив «Гідросили» подолав наслідки економічної кризи 90-х і в 2002 році вийшов за обсягами виробництва промислової продукції на рівень 1980 року. Успішно долає підприємство і нинішню кризу, хоч цьому і стають на заваді то неповернення ПДВ, то подорожчання енергоносіїв.
Кому хліба?
Автоматизовані лінії найбільших підприємств галузі — ВАТ «Паляниця» і «Кіровоградський хлібозавод» та ще більше 50 малих хлібопекарних підприємств щоденно поставляють на прилавки області близько двохсот тонн хлібобулочних виробів.
ДП «Новоукраїнський комбінат хлібопродуктів» Державної акціонерної компанії «Хліб України» у співпраці з німецькими фірмами «Бюллер» і «Ханне» реалізовано програму технічного переоснащення, освоєно новітні технології виробництва вівсяних («Екстра»), пшеничних, ячних, житніх і гречаних пластівців, мюслів. Освоєно нові види продукції з молодого пророщеного зерна «Фріке» з добавками та пластівці «Ганой» з екологічно чистого вівса.
Сучасна інфраструктура зберігання, переробки зерна і хлібопечення, в т. ч. — потужні елеватори в кількох районах і в Кіровограді, формує надійні запаси продовольчого і фуражного зерна, зокрема — для потреб хлібопекарної промисловості, сприяє формуванню його експортних потоків в порти України.
Рядок з історії. На початку
70-х років минулого століття хлібозавод № 1 (нині ВАТ «Паляниця») вперше освоїв виробництво знаменитої «Кіровоградської паляниці» — візитної картки степового краю, з якою зустрічали гостей, яку возили на столичні презентації та виставки.
Несолодкий цукор
Цукрова промисловість була свого часу однією з найпотужніших у харчовій галузі Кіровоградщини. У 80-х роках XX століття загальна кількість цукрових заводів досягла 11. Щорічно вироблялося понад 400 тис. тонн цукру, або 350 кг на душу населення області. Питома вага галузі в загальному обсязі промислового виробництва регіону становила майже 20 відсотків. Для потреб кіровоградських цукроварів, які першими в Україні запровадили найпередовіші в Європі технології фільтрації соку з застосуванням кізельгуру, на базі родовища трепелу було навіть збудовано завод «Кізельгур» (нині — ВАТ «Кіровоградський механічний завод»). Виник своєрідний кластер із виробництва необхідної харчової продукції. Жом від переробки цукрового буряку йшов у великі тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби, меляса — на спиртові заводи, які, крім спирту, поставляли дріжджі для хлібопечення та вуглекислоту для виробництва безалкогольних напоїв.
Сьогодні на Кіровоградщині діє два цукрових заводи. Ба навіть і діючим часто доводиться перейматися тим, щоб не обмежитися роллю приймального пункту та не перевозити залізницею солодкі корені для переробки деінде. Загальне виробництво цукру в регіоні впало зі 102,7 тис. тонн в 2006 р. до 55,8 тис. тонн — у 2008/2009 рр.
Ковбасу робити вміємо
Розвиток тваринництва у минулому столітті зумовив необхідність створення потужної м’ясо-молочної промисловості, зокрема — будівництво Кіровоградського та Олександрійського м’ясокомбінатів. Кожен з них щоденно переробляв на м’ясо і ковбасні вироби 500 голів свиней та 700 голів великої рогатої худоби. Працювало більше півтора десятка молоко- та сирзаводів. Сьогодні навіть змілілі молочні ріки переробляти ніде. З молокопереробних підприємств Кіровоградщина має тільки Новоархангельський та Світловодський (тимчасово не працює) сирзаводи, фірму «Ласка» і кілька дрібних пунктів. Сьогодні вони разом забезпечують виробництво за рік до тисячі тонн твердих сирів, до 15 тис. тонн морозива і напівфабрикатів та ще незначну кількість інших молокопродуктів.
У м’ясопереробній галузі ситуація дещо краща. М’ясокомбінат «Ятрань» (багато хто пам’ятає підприємство і його продукцію під фірмовою назвою ВАТ «Кіровоградський птахокомбінат») одним з перших в Україні провів поетапне переозброєння виробництва новітньою технікою, освоїв широкий асортимент ковбасних виробів і м’ясних делікатесів і ввійшов у коло лідерів м’ясопереробної промисловості держави. Ним сформовано велику мережу сучасних фірмових магазинів, активно освоюється український споживчий ринок.
Ще одне помітне в харчовій промисловості приватне підприємство, створене у 2003 році у місті Світловодську, — «ВКіК», за кілька років активного виробництва витіснило з торговельної мережі міста і всього регіону закордонні м’ясні та ковбасні вироби. Ті просто не витримали конкуренції з більш якісною вітчизняною продукцією. Але ці підприємства, як і інші, гостро відчувають потребу в сировині...
Історична довідка. Виробляючи в 1988 році 160 кг м’яса на душу населення, область отримувала з державних ресурсів для харчування кожного свого жителя лише 66 кг. До 80 відсотків високоякісної м’ясомолочної продукції, виробленої на Кіровоградщині, йшло за рознарядками союзних органів на постачання Москви, Ленінграда, Єревана та інших столичних і промислових міст.
На щастя, відновлюються і нарощуються потужності олійно-жирової промисловості. Проведено докорінну модернізацію виробництва, встановлено нове технологічне і паросилове обладнання на ВАТ «Кіровоградолія». Його потужності збільшились удвічі, вступили до ладу сучасні лінії екстракції олії, що забезпечило належну глибину переробки сировини. З 2000 року підприємство — одне з найпотужніших в олійно-жировій галузі України і одне з основних бюджетоутворюючих виробництв Кіровограда та області.
Із залученням іноземних кредитів розпочинало свою діяльність і найсучасніше підприємство ПГ «Креатив» (раніше — ЗАТ «Сонола»). На його базі створено нове підприємство ПП «Еллада» з переробки олійного насіння методом екстракції, на якому створено 370 нових робочих місць. Застосування високих технологій очистки й дезодорації олії дало змогу поставляти до столу жителям області та інших регіонів України якісно новий продукт, вийти на зовнішні ринки збуту. Ще одне потужне підприємство галузі — завод модифікованих жирів, продукція якого широко застосовується в кондитерській, хлібопекарській та інших галузях і раніше завозилася в Україну з зарубіжжя...
Інвестиційна привабливість
Загалом обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку області збільшився за минулий рік на 7,8 млн. дол. США (на 14 %), і на 1 січня 2009 року становив 63 млн. дол. США. Найпривабливішими для іноземних інвесторів є підприємства сільського господарства, торгівлі і промисловості. Саме підприємствами останньої й освоєно понад 40% усіх інвестицій в основний капітал. Чималі інвестиційні ресурси спрямовано в будівництво підприємств на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд, ТОВ «Чарнокіт» і «Побузький феронікелевий комбінат», ЗАТ «Агродар» та «Протеїн продакшн», ВАТ «Кіровоградолія» та «Гідросила», об’єктів Східного гірничо-збагачувального комбінату. Загалом в експлуатацію введено 811 будівель загальною площею понад 128 тис. кв. метрів.
Наша довідка. У розвиток 100 підприємств області свої капітали вклали інвестори 27 країн світу. Півтора мільйона доларів США прямих іноземних інвестицій вклали іноземні інвестори у січні—червні в економіку області. Більше 12 відсотків з них надійшло з країн Європейського Союзу.
Збільшився майже на 44 відсотки і перевищив обсяг імпорту на 153,3 млн. дол. США експорт. За 2008 рік він становив 391,6 млн. дол. Значно зросли експортні поставки до РФ, Болгарії, Китаю, Німеччини, Білорусі. У структурі експорту переважає продукція машинобудування, хімічної промисловості, жирів та олії, мінеральних продуктів і продуктів рослинного походження.
Забезпечити сталий розвиток області
Кіровоградці підбили підсумки економічного та соціального розвитку області у 2008 році та за І півріччя 2009. Незважаючи на окремі невтішні тенденції, результати обнадійливі. Завдяки збільшенню обсягів промислового та сільськогосподарського виробництва область піднялася з 21-го на четверте місце в державі. Коли за минулий рік в Україні загалом спостерігався спад обсягів промислового виробництва на 3,1 %, на Кіровоградщині вони зросли на 4,2 %. Зі значним приростом спрацювали підприємства переробної промисловості (ріст — 4,9 %). Приростили харчова промисловість (6,4 %) і металургія (18,9 %). Обсяг реалізованої промислової продукції вперше за останні 10 років склав 6,8 млрд. грн. Зростала питома вага області в загальноукраїнських обсягах реалізованої промислової продукції і в перші місяці цього року.
Загальний доробок господарств АПК збільшився за минулий рік на 51% і склав 4,1 млрд. грн. (третє місце в державі).
Соціальні наслідки економічного зростання
Завдяки економічним зрушенням регіон має чітку позитивну спрямованість розвитку соціального сектора. Це підтверджується даними загальнодержавного моніторингу, згідно з яким Кіровоградщина за рік перемістилася з 24-го на 15 місце в Україні.
Рівень зростання реальної заробітної плати становив майже 109 відсотків та перевищив середньоукраїнський (106,3%). На 35,5% зросла середньомісячна номінальна заробітна плата, досягши на кінець минулого року 1555 грн. (7 місце в Україні).
Поступово долається таке ганебне явище, як занижена, нижча від прожиткового мінімуму, заробітна плата. Кількість працівників, яким нараховується така зарплата, зменшилася з 21,4% від загальної чисельності штатних працівників у 2007 році до 17,2% у 2008-му.
За рік зріс майже на 46% середній розмір пенсії і становить 766,5 грн. Нема заборгованості з її виплати. В усіх сферах економічної діяльності створено 21,2 тис. робочих місць.
У 2008 році в області започатковано гуманітарну акцію «Людина — в центрі уваги влади». Найбільш значимими в її рамках є програми «Зігрій любов’ю дитину», «Здоров’я людини — понад усе!», «Безпека людини». Підтвердженням їх результативності є виділення, зокрема, лікувально-профілактичним закладам області 12 автомобілів, органам внутрішніх справ (для міліцейської патрульної служби) — 10 автомобілів. За рік придбано для сільських школярів 38 шкільних автобусів, двадцять з них, на 2,5 млн. грн., — коштом місцевих бюджетів (для порівняння: за 2005—2007 роки придбано 46 автобусів). Створено 9 дитячих будинків сімейного типу та 48 прийомних сімей.
Програмна статистика. Загалом з державного бюджету за 72 бюджетними програмами та 19 субвенціями державного бюджету місцевими бюджетами залучено та освоєно 1,1 млрд. грн., що на 13 відсотків, або на 132 млн. грн., більше, ніж у 2007 році. Ще 32,3 млн. грн. спрямовано з обласного бюджету на фінансування 34 обласних цільових програм. З них на освіту — 11,8 млн. грн., на охорону здоров’я — 8,3 млн. грн.
Ложка дьогтю?
У промисловості на початку року не працювала чверть підприємств. На початок листопада 22% від загальної кількості працівників були зайняті неповний робочий тиждень або день.
У банківській сфері продовжує спостерігатися тенденція зниження обсягів кредитування реального сектору економіки.
Існує заборгованість із виплати заробітної плати і вона збільшується. За півроку загальна сума зросла на 37,7 відсотка і станом на 1 червня склала 47,7 млн. грн. Особливо турбує те, що заборгованість зростає на економічно активних підприємствах — 35,5 млн. грн.
В нас усе є. І нам за це... нічого нема?
Так може сьогодні сказати будь-який пересічний житель Кіровоградщини. І ці слова мають аргументоване підтвердження. От, наприклад, щодо створення грандіозних довгобудів. Скажете: кожен регіон може такими похвалитися. Але подібних розташованому в місті Долинській Криворізькому гірничо-збагачувальному комбінату окислених руд таки небагато. За різними параметрами. Спорудження комбінату почалося ще 1985 року країнами — членами Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ): Румунією, Чехословаччиною, НДР, Болгарією і, звичайно ж, СРСР. Далі. Кошторисна вартість комбінату становила 2,4 млрд. дол. 1998 року (будівельно-монтажні роботи було виконано приблизно на 70%) будівництво комбінату припинили в основному через розпад СРСР, усього соціалістичного табору і неспроможності країн — учасниць проекту до подальшого будівництва. Проектна потужність комбінату — 10 млн. тонн котунів на рік, потужність першої черги — 6,6 млн. З 1998 року комбінат добудовують-добудовують, а готовність його щороку 68 відсотків. Торік держава вкотре виділила 28 млн. грн. Як у пісок.
2 жовтня минулого року Президент України Віктор Ющенко своїм указом зобов’язав Фонд державного майна (ФДМ) призупинити будь-які дії щодо майна КГЗКОРу, забезпечити підготовку до розгляду на найближчому засіданні Ради нацбезпеки та оборони України питання вдосконалення державної політики в сфері приватизації, зробивши акцент на деяких аспектах роздержавлення об’єктів гірничо-металургійного комплексу. Акценти є. Руху вперед ніякого. Добудова КГЗКОРу та введення його в експлуатацію дали б змогу істотно наростити українську промисловість, отримати значні кошти до місцевих бюджетів, а значить — реалізувати багато важливих соціальних програм. Тож наразі стоїть головне питання: що потрібно зробити, щоб приватизація КГЗКОРу збагатила нашу країну, а не окремі бізнес-компанії чи бізнесменів? Щоб місцеве населення отримало тисячі робочих місць, гідну зарплату, а бюджет — надходження?
У провідній галузі господарювання — сільському господарстві дуже потерпають від нестачі фінансових ресурсів.
Кредитування банківськими установами значно зменшене. Працівники АПК області отримали з початку року кредитів на суму лише 189 млн. грн., що складає близько сімдесяти відсотків від потреби (минулого року 260 млн. грн.). Слабо здійснюється пролонгація кредитів — близько третини. Майже так і не розпочато фінансування програм, які реалізуються у сільському господарстві на державному рівні. Скорочено кількість бюджетних програм (здешевлення вартості сільськогосподарської техніки, державна підтримка виробництва продукції рослинництва). А сподівалися отримати на фінансування основних бюджетних програм з державного бюджету 201,9 млн. грн. Та чи допоможе Мінагрополітики України? Як це відобразиться на проведенні комплексу осінньо-польових робіт і який урожай, в результаті, матиме область наступного року?
Статистичні дані. З початку року поголів’я великої рогатої худоби зросло на 21 % та становило 166 тис. голів (у т. ч. корів — 77 тис.), свиней — на 10,7 % (243 тис.), овець та кіз — на 32,3 %
(53 тис.), птиці всіх видів — на
41,3 % (6015 тис.).
«Уранова» історія України. Чи стане вона панацеєю від усіх кіровоградських бід у майбутньому?
Нині на території області зосереджено основні ресурси для атомної енергетики України. Річні обсяги видобутку уранової сировини найважливішими підрозділами Східного гірничо-збагачувального комбінату, Смолінською та Інгульською шахтами, де працює майже чотири тисячі шахтарів, становлять на сьогодні, в грошовому еквіваленті, понад 300 млн. грн.
Діє державне підприємство «Дирекція підприємства, що будується на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд». Проектом будівництва передбачено спорудження шахти та гідрометалургійного заводу, що забезпечить наближення сировинних запасів до місця їх переробки та створення відповідної інфраструктури. Планується, що введення об’єкта в дію дасть можливість забезпечити видобуток руди в обсязі 2,5 млн. тонн на рік, створити 3 тис. робочих місць.
Майже легенда. У 1964 році на Кіровоградщину приїхав геолог Микола Смолін — шукати уранові руди. Його геологічна партія № 47 п’ятнадцять років безуспішно обстежувала яри та балки. Коли вже всі операції з буріння завершувалися, Смолін вирішив пробурити ще одну, останню, свердловину. Саме вона й потрапила в потужну жилу носіїв урану. На честь місцевого господарства родовище отримало назву «Ватутінське». А незабаром було знайдено і друге родовище, за що геолог отримав високе звання Героя Соціалістичної Праці. Так з’явилися Інгульська і Смолінська (навколо якої виросло сучасне селище гірників Смоліне) шахти.
У тому ж році геологорозвідувальною партією № 37 в межах Кіровограда було розвідано Мічурінське родовище уранової руди, і почалася «уранова» історія України.
Довідка. За 1967—2001 роки працівниками уранових шахт та будівельних організацій побудовано в Кіровограді сучасний мікрорайон Шкільний, житлові будинки загальною площею 168 тисяч кв. м, середню школу на 1320 учнівських місць, два дошкільних дитячих заклади, дитячо-юнацький центр.
З’являються перспективи для подальшого розвитку потужного комплексу з виготовлення ядерного палива власного виробництва. Кіровоградщина зможе забезпечити ним потреби АЕС України на сто відсотків. Жителям не доведеться виїздити у пошуках роботи чи поповнювати лави крамарів. От тільки чи не стануть на заваді політичні, владні розбірки, як це не раз уже траплялося з провідними галузями економіки?..
Фото автора і Юрія ФАЮКА.
